Реклама роз’їдає місто

Барвисті вивіски і недолуга реклама, що дратує око, – на тлі такого різнобарв’я кам’яниці міста невпинно втрачають європейську вишуканість. Сітілайти, банери та спотикачі перетворюють середмістя на осучаснену торговицю, а новоспечені бутіки – наввипередки змагаються у кислотності прописаних на вивісках буквиць.

Через урбанізацію місто втрачає власне лице. Під товщею реклами туристи не можуть розгледіти унікальність тієї чи іншої споруди. Між тим, відповідні служби запевняють, що про цю проблему знають, але запропонувати реальну протидію комерційному несмаку не можуть. Мовляв, дієвих механізмів не існує, а рекламне законодавство суперечливе – дуже часто підприємці залишаються правими, навіть недобросовісні.

Яскраві й ще яскравіші

У центральній частині міста на пам’ятках архітектури вивіски мають бути виготовлені з натуральних матеріалів: дерево, скло, метал, ковка, розпис на тиньку. Нині ж вивіски – не просто яскраві плями на обличчі Івано-Франківська, вони радше бородавки. Маленькі та великі, з підсвіткою та без – саме вони дають уявлення про те, яку послугу чи товар можна отримати. Про те, що вивіска мусить мати естетичний вигляд та вписуватися у загальний архітектурний ансамбль середмістя, схоже, знають не всі бізнесмени. Стильних, вишуканих та з дотриманням норм – у місті годі шукати, в гонитві за покупцем переважають крикливі рекламні картинки. Натомість будь-які зауваження стосовно цього бізнесмени сприймають як тиск на підприємницьку діяльність.

У відділі архітектури та містобудування повідомили, що виконавчий комітет затвердив порядок встановлення вивісок ще у 2009 році, але, на жаль, його ніхто не дотримується. «Ми плавно з повені переходимо в кризу, і вимагати зараз від підприємців, щоб вони витратили гроші і замінили незаконні вивіски, – марні спроби», – кажезаступник начальника управління генерального плану та містобудівного кадастру департаменту містобудування та архітектури Світлана Лосюк. Вона визнає, що до порад архітекторів прислухаються тільки одиниці, але жодних штрафних санкцій за порушення вимог не передбачено. Як приклад суцільної нелюбові до історичної спадщини міста, Лосюк згадує ювелірний магазин «Золотий вік». Активні франківці й досі пам’ятають колотнечу щодо переобладнання цього приміщення. Два роки тому власникам вдалося знищити цінну частину давньої споруди, і донині архітектура наполягає на низці  невиконаних претензій.

«Ми розуміємо, що це мережа магазинів, але й у нас є вимоги до розміщення вивісок та облаштування вікон. Ще у квітні минув час, який ми дали на виправлення ляпів, але й зараз нічого не змінилося. Писати листи-звернення – це марна справа, їх, мабуть, ніхто не читає», – скаржиться Світлана Лосюк "Галицькому кореспонденту".

Більшість «витворів» на фасадах магазинів не погоджені з відділом архітектури та містобудування. Як наслідок, суцільний несмак, що дратує око, та відсутність співзвуччя з архітектурною частиною середмістя. Трійку спотворених зовнішньою рекламою вулиць починає Дністровська. Кілька світлин із потворністю наяву: дитячий візочок, що стирчить з другого поверху торгового центру, чи реанімований пивзавод, за який також активно боролася громада, із бургером на фасаді.

Далі – «стометрівка». Вона не захоплює, вона вражає барвами, де поруч із червоним "Лайфом" причаївся синій банк. Його наздоганяє жовтий центр друку, червоно-жовто-синя перукарня, а на фоні блакитного кафе та ломбарду чітко виділяється вивіска кольору сонця, що рекламує фото- та відеозйомки. Це опис кількаметрової гордості міста – пішохідної частини заповідного центру. Прикро, бо ми вже звикли і на таке веселкове розмаїття не реагуємо. А цінних споруд залишилося надто мало, аби так зневажливо до них ставитись.

Вуличні монстри

Місто вже перенасичене рекламними носіями, їх понад сім сотень. Засилля білбордів, сітілайтів та банерів також псує враження від затишних вулиць. Врятувати Франківськ від вуличних монстрів можна, створивши спеціальну карту – так звану концепцію розміщення зовнішньої реклами. Це кропітка робота, адже треба визначити, кому належать рекламні носії, зробити реєстр з фотофіксацією, додати інформацію про підприємство, дозвіл, адресу розташування та описати вид конструкції. І лише після завершення відповідного аналізу можна спробувати впорядкувати розташування рекламних інформаційних велетнів.

«Якщо змінюється містобудівна ситуація, кількість реклами має зменшитися у рази. Тоді, згідно з законом, підприємцям треба надавати рівноцінне місце, а де у Франківську набрати місць, коли вони вже всі зайняті?» – каже пані Світлана.

Відповідно до правил розміщення реклами, її заборонено встановлювати на пам’ятках архітектури. Згідно з рішенням виконкому, така реклама обмежена у площі. Частина свідомих підприємців не проти цієї пропозиції. Вони переконані, що від зменшення кількості рекламних площ бізнес рекламодавців не постраждає.

«Забрати у приватників те, що не вписується у цю схему, важко, але можливо. Перше – треба діяти згідно з вимогами і правилами, друге – мати підтримку громадськості. Ось головні аргументи у боротьбі з недоречною рекламою», – зазначає архітектор.

Франківцям також не до вподоби й виносна реклама, або так звані "спотикачки". Ці металеві конструкції найчастіше стають перепоною для пішоходів. Аби мінімізувати незручність, яку вони створюють, підприємці встановлюють їх поруч магазинів.

Також, згідно з «Правилами благоустрою», у місті не можна самовільно встановлювати об’єкти зовнішньої реклами. Не допускається розклеювання газет, плакатів, афіш, оголошень, реклам у недозволених місцях, а також на фасадах будівель, огорожах, деревах, опорах, водостічних трубах. У місті працює комунальне підприємство «Івано-Франківський міський рекламно-інформаційний центр». Його директор Вікторія Шахоріна стверджує, що більшість оголошень розклеюють самовільно та незаконно. Для розміщення оголошень існують спеціальні місця. Щоправда, за оголошення, пов’язані з веденням підприємницької діяльності, треба платити. В інших випадках їх можна клеїти безкоштовно, утім, лише у встановлених для цього місцях, а таких – небагато.

Наразі міськрада не може до кінця проконтролювати зовнішню рекламу Івано-Франківська або й взагалі за це не береться.

Так було завжди

Зовнішня реклама у міжвоєнному Станиславові також завдавала багато клопоту управі. Міська влада застерігала від занадто яскравих фасадних рекламних вивісок та надписів, які псували естетичний вигляд міста. Всі рекламні вивіски на будинках обов’язково розглядалися у Технічному відділі магістрату, де й одержували дозвіл на встановлення. Неестетично виготовлені рекламні щити або такі, що заважають рухові,  встановлювати заборонялося. «Статут про накладення податку в користь міської громади на рекламні плакати, вивіски, анонси» міська рада затвердила 13 травня 1936 року. Згідно з документом, окремо існував податок від плакатів, в іншу категорію ввели оподаткування вивіски та ще в окрему – анонси. Натомість від мита звільнялися оголошення урядові, виборчі, про громадські зібрання та приватні оголошення про пошук роботи. І вже зовсім не зрозуміло, чому від податку звільнялися вивіски з надписом «магазин тютюновий»!

Податок на вивіски був зовсім невеликий і вираховувався залежно від рекламної площі. Якщо рекламні надписи були зроблені на вікнах, ролетах, стінах будинку, то податок знижувався на 50%. Якщо реклама розміщувалася на висоті, наприклад, на лампах, тоді сума податку становила 10 злотих річно. Реклама театральних (кінематографічних) афіш була далеко не безкоштовна, а якщо рекламні вироби мали мистецьку вартість, то сплачувалося тільки 20-50% ставки. Рекламні надписи, розміщені на дахах або перетягнуті через вулицю, оподатковувалися у повному обсязі.

Перш, ніж затвердити «Статут про накладання податку на рекламні плакати, вивіски, анонси», міська влада вела листування з управою інших міст, в яких уже такий податок збирався, тому сума рекламного податку в більшості міст Польщі була приблизно однаковою.

Голос громади

Висунути більш чіткі вимоги до реклами не дозволяє законодавство, жодних санкцій на порушників воно також не накладає. «У міста є певні вимоги стосовно збереження пам’яток архітектури, і кожен підприємець зобов’язаний їх виконувати, а не порушувати і водночас кричати, що хтось намагається тобі перешкоджати у господарській діяльності. Усе залежить від свідомості кожного, треба пройти межу тимчасовості», – переконана директор «Івано-Франківського міського рекламно-інформаційного центру» Вікторія Шахоріна.

Три кити, на яких тримається зовнішній вигляд сучасного європейського міста, – це зупинки, смітники та вивіски. Як би дивно це не звучало, але від рекламного хаосу найбільше прибутків отримує міська казна. За останніх три роки в бюджет надійшло понад 8 млн. гривень рекламних коштів, цього року вже перерахували 1 млн. 700 тис. гривень. Чи вигідно владі впорядковувати рекламний бізнес та відмовлятися від такої годівниці, адже кількість надходжень тоді зменшиться в рази?

«Треба дуже багато рекламних конструкцій забирати, але якщо є планка зі збору фінансових надходжень, тоді порядку не буде», – визнає Шахоріна.

Оскільки владу задовольняє те, що робиться в місті, то сподіватися можна тільки на громаду. Навести лад в рекламному хаосі середмістя можна тільки під тиском небайдужих людей та внаслідок зміни свідомості підприємців.