РL. «Золоті» ті злоті у «панів»: Отримати запрошення на роботу до Польщі стає все важче

Ви ніколи не задумувались, як вмудряються українці виживати (деякі навіть гідно жити) на свою несумісну з цінами зарплату (або взагалі при її відсутності)? Звичайно, шукаючи заробітків по близьких та далеких сусідах. Після загострення стосунків з Росією робочий клас почав активніше штурмувати західні кордони.

Найпривабливішим варіантом для заробітчан виглядає Польща. І відносно недалеко, і візу легше отримати, і ставлення панів до українців поблажливе, і непогану копійчину можна заробити, вигравши навіть на різниці курсу валют, пише Західний кур'єр.

Чергу треба купувати, а не вичікувати
Щоб потрапити «до панів» потрібно спочатку отримати запрошення на роботу або в гості, потім стати на чергу для отримання віз. Перше офіційно є безкоштовним, а проста робоча віза коштує 35 євро. Проте тут з’являються охочі заробити на бажанні трударів заробити. Спритні ділки (у минулому теж заробітчани) створюють перед заробітчанами штучні перепони, які потім самі ж допомагають подолати… за чималу плату.
Так подорож до Посполитої українських трударів починається з візових центрів, яких нині у місті на кожному кроці. Вони допомагають в оформленні документів та отриманні візи. Залежно від виду запрошення, можна отримати бізнес шенген візу, національну робочу, національну гостьову чи так звану шопінг-візу. Найбільш популярними серед гастербайтерів є саме робоча (на 180 днів) та гостьова віза (360 днів), які видають на запрошення від роботодавця чи воєводи. Але останнім часом саме це стало каменем спотикання на шляху до панства польського. Воєводи майже не надають запрошень для українців, пояснюючи це великим напливом біженців з Сирії та вичерпаним лімітом можливих трудових іммігрантів. «Важко отримати і робоче запрошення, адже зараз у Польщі сильний контроль за такими роботодавцями. Якщо підприємець закликав на роботу, наприклад, 50 українців, а при перевірці виробництва їх не виявилось, то хазяїну  грозить великий штраф. Тобто ви мусите працювати лише там, звідки отримали запит, – пояснює керівник одного з візових центрів в Івано-Франківську пан Володимир. – Найкращий варіант – знайти поляка, який погодиться запросити вас у гості. Але це не так легко, мало хто хоче нести зайву відповідальність».

Проте у посередників можна купити робоче запрошення за 1000—1500 грн. Головне, щоб воно не виявилось фальшивим. Далі – треба зайняти чергу для отримання візи, тобто безкоштовно заповнити анкету на сайті польського консульства в Україні. І тут знову – палка у колеса. Звичайній людини зробити це практично неможливо, адже всі вільні місця зникають протягом 5-10 хв. після появи. Це робота тих самих візових помічників, які розхапують вільні місця, а потім продають заробітчанам місце у черзі за 500-700 грн.
Наступний крок – здаємо документи у Пункт прийому візових анкет посольства Польщі, який знаходиться в Івано-Франківську на вулиці Короля Данила, 37, оплачуємо 35 євро за візу типу D (національна) чи 200-550 євро за візу типу С (шенген) і сім-десять днів чекаємо рішення консула. Загалом, початківцю потрібно приблизно 200 доларів, щоб вирушити на заробітки: закордонний паспорт – 1400 грн., запрошення – 1000—1500 грн., віза – 900 грн., дорога – 500-1200 грн.

З Івано-Франківська до Варшави автобус курсує щодня і коштує 450-550 грн. Проте жителі сіл Прикарпаття воліють їхати приватним бусиком, який забере з рідного порога і доставить на місце дислокації у Польщі за 50 доларів. Основною перевагою є те, що ці шофера є досвідченими перевізниками, «не кидають своїх» на границі у випадку проблем з документами і навіть можуть посприяти їх вирішенню.

Літом – трускавки, зимою – віночки

Найпопулярніше заняття для українок у Польщі – спшонтання (прибирання), доглядати за старими, хворими людьми чи дітьми. Чоловіки працюють на будівництві, а також вантажниками, сортувальниками на фірмі чи фермі. Та найпоширенішими є сезонні роботи. Весна – час шпараги, літо – трускавки та малина, осінь – помідори та яблука, зима – плетіння квіткових та хвойних віночків.

Найпрестижнішою вважається робота прибиральниці – стабільна, чиста, платна. За годину наведення порядку у польських оселях платять від 12 до 15 злотих. Плюс можна домовитись за додаткову плату помити всі вікна, прасувати, почистити басейн, скосити газон, прибрати листя, поскладати дрова тощо.

«Часу сумувати немає. Підйом о шостій – перша квартира, переїзд, друга квартира. У певні дні прасування чи робота у дворі. Офіси не прибираю принципово. Соромно в очі дивитись, адже там мої однолітки сидять у костюмах. А у мене вища освіта юриста. Тільки замість тлумачити право, я мушу прибирати бруд за панами, – говорить тридцятирічна Тетяна. – Хоч поляки роботу українців цінять, та все одно відчувається їхня зверхність та сприйняття тебе, як другосортної людини, просто дешевої робочої сили. Деякі «пани» навіть не потрудяться злити за собою унітаз чи викинути використаний презерватив у смітник…»

На будівництві українські мужчини виконують роль помічників та чорноробочих, тому й отримують менше від поляків –15-20 злотих за годину.  Найважча і найменш оплачувана робота на городі – по 7-10 злотих за годину. «Цього літа наїхало стільки працівників, що ладні були за 35 злотих цілий день працювати. А поляки цим і користуються», – ділиться враженнями від заробітків Оксана. – Я вже третій рік їжджу до одного й того ж фермера. Він має велику плантацію полуниці, а також сад. Сезон збирання ягід розпочинається в червні. Робота важка, постійно на колінах, сонце пече. З колін тече кров, спина болить, обгориш, як та вуглина». Жінка каже, що набагато вигідніше збирати малину. За неї більше платять і її легше зривати. Коли закінчуються ягоди, збирають черешню, ранні сорти яблук та груш.

«Робота важка, але ти знаєш, за що робиш. До речі, хазяїни стають до роботи поряд з українцями і приязно ставляться до наших людей. Особливо, до жителів сіл Західної України. Поступово організм звикає до навантажень, головне, не падати духом», – каже заробітчанка.

Більшість польських роботодавців вважають українців хорошими працівниками. Вони пригощають їх чаєм, кайзерками (булками) з сиром, віддають старі та змалілі речі, допомагають з документами.

«Ніц», «пристанок», «кумурка», «бдздура»… Польсько-українським суржиком розмовляють майже всі заробітчани, а от читати і писати польською з них не вміє практично ніхто. Адже основна їхня мета – заробити якомога більше грошей і відправити додому. А ще затоваритись побутовою хімією, лахами, ковбасами… Вони не прагнуть асимілюватись у польське суспільство, живуть скромно, замкнуто й ізольовано, більшість навіть не знають, хто зараз президент Польщі. На рінгтонах заробітчан стоять лише українські пісні, а на екранах мобілок – фото дітей.