Руслан Кошулинський: Владі не вписується той, що не дає зберегти стару систему

Віце-спікер Верховної ради у минулому, а тепер старший сержант ЗСУ Руслан Кошулинський під час відпустки завітав до Івано-Франківська. До війська політика мобілізували ще у лютому. Отримавши повістку 45-річний свободівець не роздумуючи зібрав речі та подався до військкомату.

Наразі вісім місяців в АТО вже позаду, а на горизонті видніється демобілізація. Тож Кошулинський знову вирішив спробувати власні сили на виборах, адже вважає, що його досвід може знадобитись у місцевому самоврядуванні.

Кореспондент Бліц-Інфо поспілкувся із заступником голови ВО «Свобода» Русланом Кошулинським під час його візиту до Івано-Франківська. Розмова торкнулась проблем та потреб у зоні АТО, перемир’я на Донбасі, консолідації української нації та політичної ситуації в країні загалом.Не оминули й гострого питання обшуків та ув’язнення свободівців.

- Ви нещодавно повернулись із зони АТО, тож як ніхто маєте знати що там відбувається. Якими є настрої на передовій? У чому є потреби?

- Щодо забезпечення, то тут є три основних проблемних напрямки, кожен з яких не менш важливий за інший. Перш за все, це матеріально-технічне забезпечення. Я відбув строкову службу у 1987-89 роках і за своєю військово-обліковою спеціальністю артилерист, командир гармати. І незважаючи на те, що від того часу як я служив в армії пройшло понад 25 років, техніку на полі бою ми використовуємо ту ж саму, що й колись. Так, вона непогана, але нам не вистачає сучасних технічних засобів. До прикладу, планшетів для точного наведення артилерії. Адже для цього є спеціальні програми, що можуть вирахувати до мінімальної похибки. Так, ми теж рахуємо, але кожен промах дорого обходиться. Навіть у масштабах держави.

Друга проблема – це патріотизм. Ми вже не маємо у голові тої радянщини, але її наслідки ще присутні. Сьогодні центральна влада не дає відповіді на головні запитання:  Хто ж ворог? З ким ми все таки воюємо? Сепаратистами чи з Росією? Бо у простому розумінні патріотизм – це коли на крик «наших б’ють» всі збігаються, а не розбігаються. От питаєш у мобілізованого, чого така погана мобілізація.  А у відповідь чуєш зустрічне запитання: А ти бачив скільки в Івано-Франківську їздить дорогих автомобілів з номерами Донецької та Луганської області, де за рулем здорові чоловіки, що могли б захищати свою землю та свою домівку? А ми маємо за них відбувати свій обов’язок.  Тобто, відсутня справедливість в країні. І буцімто війна, і буцімто її нема. І ніби ворог невідомий. Бо коли патріотизм буде втілений на загальнонаціональному розумінні, ну тоді консолідовується нація. Економіка переводиться на військові рейки. А коли рік часу при війні, а санкції досі не вводились. Коли вже вся Європа кричить «Ми вводимо санкції, а ви досі їх не вели?». Ми, окрім того, досі не розірвали дипломатичні взаємини з Російською Федерацією. Російські підприємства далі торгують і вільно почувають себе на українській території. Тобто, коли країна-агресор продовжує заробляти на нашій території – це виходить за межі людського розуміння.

Ще однією важливою проблемою є рівень забезпечення Збройних сил у плані зарплатні військовослужбовцям. В умовах, коли людина захищає країну, ризикуючи щохвилини життям і отримує зарплатню на рівні 3-4 тисяч, чи навіть 5 тисяч – в офіцера вищого рівня – він не в змозі думати тільки про перемогу. Боєць думає, чи його сім’я зможе заплатити за комуналку, чи вистачить грошей зібрати дитину до школи. У військовослужбовців проблемно із квартирним питанням і держава цього не вирішує. Це все накладається одне на одне. Якщо б держава вирішила ці три основні проблеми, можна було розуміти, що країна працює у намірі відвоювати власні території.

- А як щодо чергового перемир’я. Чи діє воно? І взагалі, як вважаєте, є можливість врегулювати конфлікт мирним шляхом?

- З огляду на те, що жодні домовленості з Росією не працюють, думаю, шансів мало. Це просто домовленості, які не мають жодного ані юридичної, ані міжнародної  сили. Ми вже мали Будапештський меморандум, який підписували перші особи країни та гарантували безпеку Україні за ядерну зброю.  Він не діє і Україна практично залишилась у військовому плані один-на-один з агресором., якщо не враховувати економічні санкції Заходу. Хоча зараз геополітика складається інакше. Ситуація в Сирії відволікла Росію від України, але тільки там ситуація стабілізується, Росія знову повернеться до України.

Можу сказати, що наразі такої стабільної ситуації немає, адже фактично щодня є зіткнення у тій чи іншій точці. Швидко це не завершиться, з огляду на те, що Росія відчуває слабкість України. Допоки Україна не переоснастить військові сили, допоки вона не зарядиться спільною ідеєю боротьби з агресором цьому не буде кінця.

- От ви кажете за переоснащення армії. Може нам варто змінювати саму модель війська? Щоб бути щохвилини готовим до нападу?

- Безумовно, військо повинне бути готовим у будь-яку хвилину дати відсіч агресору. Чи є мир, чи йде війна. Але кількість регулярного війська не є визначальним для перемоги. Є такий хороший швейцарський письменник Макс Фріш. В одному творі він написав «Держава не вимірюється за кількістю мешканців чи територією, а за величчю духу». От маленька Швейцарія цьому яскравий приклад. Коли за дві доби у випаду нападу, вона мобілізовує півторамільйонну армію. Кожний чоловік проходить навчання, кожен  має свою військову спеціальність і щороку вдосконалюють свої знання. І всі знають, що в якій би точці планети не був – ти зобов’язаний прибути на збори. Три тижні, чотири тижні. І кожен з них утримує дома зброю, якою він володіє – пістолет, автомат. Та окрім того, у них є висококваліфікована контрактна армія на дуже сучасній техніці. Тобто, все суспільство у час небезпеки  стає на своє місце, щоб захищати свою державу. Сьогодні у нас серед мобілізованих чоловіків різного віку є такі, що не проходили строкової служби і ніколи не тримали зброї у руках. Вони елементарно не знають з якого боку до того автомата підійти, бо вони ніколи в житті не стріляли. І деякі навіть бояться стріляти. А їх треба навчити за дуже короткий термін – і фізично, і психологічно підготувати. І тоді тільки відправити в зону АТО, щоб не було проблеми, бо людина не готова. Так точно не має бути.

- Тобто, на вашу думку, армію треба розвивати на прикладі Швейцарії?

- Не треба триматись якогось певного прикладу. У нас всій шлях. Головне, щоб була справедливість. І військова, і економічна. Бо то не штука коли вчителька з Надвірної платить півтора відсотка військового збору і Ахмєтов теж платить півтора відсотка. Замість того, щоб зробити як пропонувала «Свобода»,  диференційований підхід – заробляєш ти багато – будь ласка віддай відповідний відсоток на потреби війська. З мільйона -10%, а як і більше заробив, то 15 чи 20%. А щодо власників монополій, олігархів, то взагалі нема про що говорити. У мене був випадок, коли ми перебували у секторі «М» і військова частина орендувала у підприємства сільськогосподарського характеру великий елеватор. Величезний елеватор, у нас на Західній Україні таких немає. І це є власність Ахмєтова. За півроку з того елеватора вивезли зерна тисячі тон. І ніхто не дасть гарантію, в яку сторону їх вивезли – залишили на українській чи вивезли на окуповану. Тобто, реально держава втратила, не ввівши воєнного стану на окупованій території, величезні статки. Ми втратили заводи, які вирізали і вивезли російські війська. Тільки тому, що в нас не було законодавства, яке передбачало евакуацію цих заводів, бо в нас не війна, в нас – антитерористична операція. От затриманий Юрко Сиротюк раніше подавав депутатський запит щодо евакуації заводів з території Донецької та Луганської областей. І уряд Яценюка дав відповідь: «Ми не можемо це евакуювати з зв’язку з тим, що в нас АТО». І ті заводи росіяни забрали. От  яке мислення у влади? Чи є ворог? Який це ворог? Як треба консолідувати націю, що сьогодні півкраїни танцює, а пів – воює. Півкраїни як волонтери забезпечує військових, а пів – вважає, що в цьому нема потреби і це не їхня справа. В чому проблема? Немає консолідації нації. Немає розуміння, що війна з Росією буде довга. Вони просто так нас не відпустять. Бо якщо вони дають можливості для економічного та духовного розвитку України, то самої Російської Федерації не буде. Ось у чому проблема. Жоден президент РФ, жодна влада не бачила самостійного розвитку України. Ментально не бачила. І вони будуть до останнього нас тримати, щоб не дати розвитку. Тому ми  маємо стати їжаком, щоб Росія ні з одного боку не могла до нас підступити.

- Ви багато говорите про консолідацію нації. А як її консолідувати? Хіба зараз вона не єдина?

- Може люди між собою і єднаються, але не на рівні держави. Тут має бути політична воля центральної влади. Леся Українка казала, що формула держави – це є три доданки: сума справедливості, доброти та громадянської відповідальності. Разом. От буде сума і суспільство відчуватиме справедливість. А ми вже кажемо: Чому такі тарифи величезні? Чому хлопці після фронту повертаються додому, а жодної справедливості для них немає? Чому держава не дає цієї соціальної справедливості для населення? Ми ж стояли на Революції гідності, ми ж побороли режим Януковича. Чому новий парламент, який має у своїй більшості 305 депутатів і може щодня ухвалювати закони, відповідно до коаліційної угоди, йде у відпустку?. Депутати відпочивають на Мальдівах, вимагають підняття заробітної плати, кнопкодавлять, б’ються між собою. Тобто, чому так сталося? Здавалося б у них є все для конструктивної праці. А її немає.

- Вважаєте, що українців чекають дострокові парламентські вибори?

-  Я не можу про це говорити, адже згідно чинної Конституції  - це є право президента – призначати дострокові парламентські вибори. А саме, виключно за трьома чинниками: відсутність коаліції, бездіяльність Верховної ради і відсутність Кабінету міністрів 30-60 днів, залежно в якому випадку. І тільки президент має право призначити дострокові вибори. Право, а не обов’язок. Тому говорити про те, що вони можуть бути найближчим часом, доволі складно.  Але, враховуючи незадоволення соціальною політикою держави – цілком ймовірно. І якраз місцеві вибори будуть тим лакмусовим папірцем, що покаже наскільки сприймає суспільство дії чинного Уряду, чинної влади. Адже влада йде на вибори єдиною командою. Це буде маяк владі – якщо суспільство не підтримує і не голосує за владу на місцевих виборах, то це як «жовта картка» - пора робити зміни нагорі.

- «Свобода» зараз заявляє про політичне переслідування. Яке ваше бачення останніх подій?

- Ну перш за все хочу зауважити щодо 31 серпня. Ми найбільше зацікавленні в тому, щоб провести розслідування і у всьому розібратись: чому це сталося і чия у тому вина. Водночас, вважаю, що міністр МВС не може собі дозволяти таких непрофесійних заяв і визначати винного. Це не його повноваження. Тільки суд може визначити винного. «Свобода» якнайбільше зацікавлена у якнайшвидшому знаходженні правди. Але чому Міністр внутрішніх справ дозволяє собі призначати винного? Давати вказівку, а це пряма вказівка слідчому, що ось вони - винні. І тому зараз тривають ось ці «коломийки» з обшуками, які є перш за все – інструментом страху. Застрахати кого, чого, навіщо? На мій погляд, це часткова помста за позицію «свободівців».  Зокрема, щодо справи голови Держфініспекції за 7, 5 млд. грн. Уряду Яценюка, які були вкрадені. Але де та інформація? Де ці розслідування? Енергоатом, Укрзалізниця, Укрпошта? Ці ресурси, які були. Зараз 40 млн. дол. компаньйон Авакова вивів за межі України через російський банк, в якому утримував ці кошти. Ці всі питання «Свобода» порушувала. Я припускаю, що люди, які стояли поруч з нами на Майдані, не мали собі за мету змінювати систему. На превеликий жаль. Вони виросли у цій системі, вони були успішні у цій системі. Вони працювали за режиму Януковича. Точно, Яценюка не виганяли з Конча-Заспи. Як жив там за Януковича у своєму будинку, так і далі живе. Тобто, вони повернули собі владу і той, хто бажає змінити систему, їм не вписується. Зауважте, Комуністичну партію не заборонили, регіонали далі ходять собі спокійно і вже не бояться бути покараними за всі ті злочини та розкрадання. А от призначити винну «Свободу» і почати цькування – можна. Я передбачаю, що це страх втратити владу. І включається агресивний апарат, щоб знищити оцю загрозу. Добровольчий рух, праві партії, праві погляди зараз максимально нівелюються, щоб не дай Боже не піднялись і не показали інший спосіб мислення. А зауважте, що після такої тарифної політики можуть бути соціальні напруження. А що буде робитись весною, коли всі ці платіжки накопичаться? І знову ж таки власники «облгазів», «обленерго» залишаються ті самі, що були і при Кучмі, і Ющенкові, і при Януковичі. Тобто, соціальна несправедливість залишилась. Але якщо ти виходиш на вулицю і виставляєш свою позицію – ідеологічну, соціальну, то ти одразу «рука Москви», бо виступаєш проти діючої влади. Повторюся, що місцеві вибори будуть отим лакмусовим папірцем, який покаже наскільки громада готова сприймати дії сьогоднішньої влади.  

- Чому політика, який встиг побувати народним депутатом та віце-спікером парламенту зацікавили місцеві вибори?

- Депутат міської ради – це контролер. Інших функцій у нього немає. Контролювати ефективне використання коштів громади, її майна та її землі. А виконавча влада – це виключний механізм втілення її в життя. Сьогодні маючи на прикладі чи Львів, чи Івано-Франківськ, ми бачимо неефективне використання цих ресурсів. Вкрай неефективне. Якщо взяти Івано-Франківськ, то ті люди, яких обслуговує приватне підприємство сплачують за тепло на 30% більше, аніж ті, яких обслуговує комунальне. Що потрібно представникам олігархів: зайти у виконавчу гілку влади і комунальне підприємство опиниться або у концесії, або в приватних руках. Мовляв, інших варіантів немає – треба передавати приватнику.

Водночас, на думку «Свободи», сьогодні механізм захисту громади від тарифної кабали можна втілити виключно у виконавчій гілці влади. І це найкращий варіант. Міський голова – це менеджер, управлінець, який за запитом громади, має робити замовлення для підприємств, які обслуговують городян.  Перше за все, що треба зробити – позбавити місто від тарифної залежності. Левова частка тарифу на воду – це оплата електроенергії для моторів, які її качають. Частка тарифу за квартплату – це обслуговування прибудинкової території. Тому місто має заробляти з того ресурсу, що має тим самим знижуючи тарифи. Чи це сміття, яке можна переробляти і отримувати прибутки, і можна робити ринви, дахи, тощо. Чи це електроенергія, яку теж можна робити зі сміття та оплатити нею послуги Водоканалу. Тобто, така господарська діяльність міста може стати захистом громади від сьогоднішньої політики у плані тарифів. Бо, на жаль, центральна лінія виконавчої влади йде врозріз цьому.