Що в учнівські портфелики спромоглися цьогоріч покласти прикарпатські виробники

Останні тижні серпня для багатьох прикарпатських сімей збігли у загалом приємних клопотах: батьки із дітьми методично «прочісували» торгові зали супермаркетів і ринки, скуповуючи все необхідне до школи: зошити, щоденники, канцтовари, шкільну і спортивну форми. Радісне піднесення від приготувань до нового навчального року затьмарювали лише ціни.

За різними оцінками — експертів, батьків, котрі рахували кожну копійку, та журналістів, у тому числі й «Галичини», — цьогорічне збирання дитини до школи мінімально коштувало сім’ям 2,4-3,3 тис. грн.

Сам той факт, що одному з батьків необхідно було працювати цілий місяць чи й більше, аби зібрати одну дитину до школи, м’яко кажучи, є поза межами здорового глуздуѕ Проте цього разу не писатимемо про непомірні ціни порівняно із зарплатами більшості прикарпатців, а поглянемо на те, що в учнівські портфелики спромоглися, образно кажучи, покласти підприємці і підприємства івано-Франківщини. і на те, що вони, а також і бюджети місцевих громад, заробили на ринку шкільних товарів.

Обіг шкільного ринку
Перший дзвінок, що пролунав у школах 1 вересня цього року, покликав за парти 16,5 тис. першачків. Їхнім батькам у серпні довелося, зрозуміло, збирати своїх школяриків, так би мовити, з «нуля». Тобто купити все — від зошитів і ручок до ранців і одягу. Загалом за цей шкільний асортимент вони виклали з гаманців щонайменше 40—60 млн. грн. А можливо, й більше. 
Та водночас до школи збирали ще й учнів 2—11 класів, яких в області орієнтовно 140 тисяч. і якщо навіть припустити, що їхні батьки зуміли вкластися в половину мінімально необхідної суми — 1 200—1 300 грн., бо не купували, наприклад, нових ранців і частково одягу та шкільного приладдя, то на виході «набігає» ще 168—182 млн. грн. Разом  це близько 200 млн. грн., що «прокрутилися» за літо на регіональному ринку шкільних товарів. Не мільярди, та все ж достатньо великі гроші, за якусь частину котрих, здавалося б, мала наполегливо боротися область — підприємці та влада міст і районів. Що ж маємо насправді?

Наших «гравців» — лише двоє
Державна служба статистики України не веде окремого обліку підприємств, що випускають шкільні товари. Але начальник відділу статистики промисловості Головного управління статистики в Івано-Франківській області Орися Петрицька на прохання редакції переглянула базу даних виробників краю і назвала два підприємства, які працюють на цьому ринку, — ТзОВ «Фолдер» з Калуша і ПП «Петтекс» з Івано-Франківська. 
Назва «ТзОВ «Фолдер» спочатку нічого не сказала. Та коли О. Петрицька почала розповідати про те, що товариство випускає учнівські щоденники й альбоми, то відразу ж нагадав, що й сам у журналістській роботі користуюся блокнотами нашого виробника. На відміну від записників такого ж формату, які випускає ТОВ «Видавництво «Школярик» з Тернополя, аркуші для нотаток в його блокнотах не аж так сніжно-білі, зате їх дещо більше, а ціна — значно нижча.
Підприємство має власний, зручний для користувачів веб-сайт, тож відшукати телефони його працівників, щоб поспілкуватися, не становило проблеми.
— Для школярів ми випускаємо близько 300 найменувань виробів, — розповів директор відділу збуту ТзОВ «Фолдер» Любомир Яросевич. — Насамперед щоденники. Їх виготовляємо 4-х видів — у твердій і м’якій обкладинках, кольорові і біліѕ Також — нотні зошити, альбоми для малювання 20 видів, а ще різноманітні розмальовки, словники іноземної мови та багато чого іншого. Свої товари колектив компанії постачає у Київ і в низку областей України, зокрема у всі західні. 
— Якщо свою продукцію ми продаємо по всій Україні, то ціни у нас, вважаю, прийнятні для покупців, — зазначив Любомир Володимирович, відповідаючи на мої запитання про вартість продукції і про можливість для батьків прикарпатських школярів купити необхідне для навчання якнайдешевше. — У нас є випадки, коли роблять окремі замовлення — не з Калуша, а з інших міст. Товар для них пакуємо в окремі коробки і відправляємо автомобілем з іншим вантажем. Якщо б такі замовлення на всіх учнів робили наші школи або батьківські комітети, ми, звичайно, радо б їх виконували. Могли б і знижки у ціні робити.
Порівняння цін на один із обов’язкових для школярів товарів — щоденник — засвідчило, що колектив ТзОВ «Фолдер» й справді будує свою політику таким чином, щоб не спустошувати батьківські гаманці. 
— Найдоступніший для покупців щоденник, який для себе називаємо «білим, простим», відпускаємо великим гуртом по 3,74 грн. за одиницю, середнім — по 4,08, а тим, хто просто зайде купити їх кілька, — по 4,32 грн., — пояснила менеджер ТзОВ «Фолдер» Ольга. Додам, це було за кілька днів до 1 вересня, коли у Києві, за даними ЗМі, за щоденник у гіпермаркетах необхідно було заплатити 22,68 грн., на шкільних ярмарках — 23, а в інтернет-магазинах, де ціни, як правило, нижчі, — в середньому аж 28,55 грн.
Насамкінець додамо, бо це дуже важливо, ще один штрих. Компанія «Фолдер», що була заснована у 1999 році і спеціалізується на виробництві товарів з паперу і картону для школи та офісів, нині дає роботу понад сотні робітників і спеціалістів. Навіть для промислового Калуша така кількість робочих місць нині є достатньо великою.

Не аж надто дорого
Друге підприємство, яке працює на ринку шкільних товарів, — ПП «Петтекс» — спеціалізується на пошитті костюмів та верхнього одягу для чоловіків, у тому числі шиє й учнівську форму для хлопчиків. Поспілкуватися з його керівником, аби з’ясувати, наскільки цей напрям діяльності вигідний для колективу та чи є збут, і скільки, наприклад, робочих місць забезпечує саме шкільний асортимент, нам попри неодноразові спроби не вдалося. За словами працівників підприємства, він весь час перебував, так би мовити, у русі, вирішуючи невідкладні виробничі і комерційні питання.
Але ми відвідали фірмову крамницю одягу «Петтекс», яка в самому центрі івано-Франківська поблизу входу на речовий ринок. В обідню пору тоді, уже після початку навчального року, ми були єдиними відвідувачами. Продавець розповіла, що ціни на учнівську форму, які шиють працівники ПП «Петтекс», коливаються від 400 до 700 грн. Поряд з костюмами на металевому вішаку окремо були виставлені дві «лінійки» штанів для дітей, які коштували 200-300 грн. за виріб. Не аж надто дорого. Бо загалом костюми для хлопчиків перед 1 вересня коштували від 600 до 830 грн. — залежно від виробника і тканини. На шкільних ярмарках та в інтернет-магазинах піджаки для школярів продавали відповідно по 500-584 і по 358 грн., а штани — по 250-277 грн. 
О. Петрицька з Головного управління статистики в області, коли з’ясовували, хто з прикарпатських виробників виготовляє шкільні товари, насамкінець ще додала, що, можливо, якусь частину учнівської форми шиють ательє на індивідуальні замовлення батьків. Однак статистичних звітів вони не подають.

Модель-катастрофа
Факти свідчать про те, що наразі Івано-Франківщина має лише окремі, так би мовити, точкові приклади підприємницької діяльності на шкільному ринку. Втім, один лише набір письмово-канцелярського приладдя для школярів налічує два з половиною десятки найменувань товарів, з яких наш виробник — ТзОВ «Фолдер» — виготовляє два: щоденники й альбоми для малювання. 
Цілком очевидно, що для Івано-Франківщини з її потенціалом — людським і технічним — не є проблемою налагодити випуск, наприклад, стругалок для олівців. Чи лінійок, паличок для рахування або пеналів, за які в магазинах покупці платять відповідно по 2-10 грн., 12-15 та 100-145 грн. і навіть ранців, які в середньому коштували 300-700 грн., а доброякісні, німецької фірми «Kite», якими торгує через свої магазини в івано-Франківську ТзОВ «Партнер», — від 900 грн. і у вартості кожного з цих виробів — робота і зарплата та податки, які могли б наповнювати місцеві бюджети. Але освоєння їх виробництва не відбувається. Чому?
Люди старшого віку, безперечно, пам’ятають, як у 70-х роках минулого століття жителі з гірських сіл Косівщини, Верховинщини та частково — Коломийщини, по суті, у домашніх умовах налагодили масштабне виробнитво і збут кулькових ручок з деревини. Їх тоді можна було придбати в кожному кіоску від Чопа до Владивостока. Зауважимо: все це наші краяни зробили без бюджетного фінансування і без позик банків, без «мобілок», електронної пошти і сучасної системи логістики.  У цьому виробничому ланцюгу було задіяно багато сотень людей — від тих, хто виготовляв токарні верстати, різці різних профілів, до токарів, експедиторів і водіїв. Промисли на ручках та інших виробах зробили мільйонерами колгоспи, які фактично не мали орної землі та заледве утримували ферми із нечисленним поголів’ям малопродуктивних корів. 
Але, схоже, цей дух виробничого підприємництва полишив Гуцульщину та й Івано-Франківщину загалом. Вже пізніші, незадовго до розпаду СРСР, спроби адміністративно змусити великі підприємства та виробничі об’єднання освоювати випуск товарів народного споживання також не були успішними. Відмовившись від моделі планової економіки, ми на початках державної незалежності України тішили себе думкою, що все врегулює ринок. Він і справді багато що змінив. Зокрема, поховав епоху всезагального дефіциту, коли за пачкою масла, шматком вареної ковбаси чи за розчинною кавою доводилося з опівночі займати чергу під гастрономами. Проте дієвих інструментів, які дозволяли б громадам міст та районів ефективно розвивати власне виробництво, насичувати товаром торговельну мережу та заробляти на набагато більших ринках — загальнодержавному і зарубіжних, ринок не дав. Або — що, мабуть, точніше — ми не змогли їх знайти чи виробити.
Для самих батьків, звісно, не аж так важливо, чиє приладдя складають у портфелі їхні діти. Для них важливіші дві інші речі — ціна і якість. А той ринок, який маємо, справді дозволяє не журитися, де взяти потрібні товари. Якщо з тих чи інших причин,  наприклад, об’єктивних — через високі ціни на енергоносії, податки тощо або ж суб’єктивних — через відсутність навичок підприємництва та вміння організовувати прибутковий бізнес, місцеві виробники не шиють учнівської форми для дівчаток, спортивної форми чи не виготовляють портфелів, то це за наших охоче зроблять польські, турецькі або ж китайські робітники. Лишень купуйте. 
Та якщо батькам це, в принципі, байдуже, то для територіальних громад така модель регіональної економіки є справжньою катастрофою. Бо коли одна велика частина жителів прикарпатських сіл, селищ і міст заробляє гроші в італії чи Польщі, аби перед 1 вересня за них купити першокласникам китайські палички для рахування, а друга сидить, образно кажучи, «на розливі» — лишень продає, і все чуже, не місцеве, то де громади візьмуть гроші на лікарні і на ФАПи, дитсадки, школи, клуби, бібліотеки й спортивні команди? Отож в органах самоврядування, обраних громадами, чи місцевих держадміністраціях хтось мав би думати і над тим, чию стругалку для олівців або пенал кладуть наші діти в свої портфелі. Прикарпатського виробника, чи те, що виготовили в сусідніх областях, а то й за кордоном? Думати про те, щоб мільйони, які у серпні витратили прикарпатські сім’ї, максимально залишалися на івано-Франківщині, а не перетворювалися у доходи чужих виробників і не наповнювали у вигляді сплачених податків бюджети громад інших регіонів, а то й взагалі іноземних держав.