Східні рубежі п’ятого батальйону
Після загибелі півтора місяця тому начальника штабу 5-го батальйону територіальної оборони (БТО) «Прикарпаття» капітана Юрія Барана з Делятина цей військовий підрозділ перевели в дещо безпечніше місце — він тепер прикриває тили тактичних груп і з’єднань Збройних сил, добровольчих батальйонів МВС та бійців Нацгвардії, які проводять антитерористичну операцію на Донеччині.
Правда, й тут ніхто не гарантує нашим краянам абсолютної безпеки, про що засвідчила недавня втрата ще одного військовослужбовця — 22-річного Володимира Данилюка з с. Чернієва на Тисмениччині. Та все ж бійцям уже служиться порівняно спокійніше, хоча, звісно, не бракує й загроз, запевняє івано-франківський журналіст редактор газет «Анонс-Контракт» та «Захід-ПОСТ» Олег ОЛЕКСЮК, котрий кілька днів перебував у розташуванні «Прикарпаття». Про це та інше й ведемо з ним розмову.
- Олегу, що тебе спонукало податися на схід?
— Я їздив туди разом із представниками надвірнянської й івано-франківської організацій Самооборони, які супроводжували черговий гуманітарний вантаж. Побував у зоні АТО почасти як учасник Самооборони, а головно — як журналіст. Адже як можна говорити про війну, навіть не глянувши на неї зблизька? А дивлячись сюжети по телевізії, не міг позбутися відчуття чогось не доказаного до кінця. Зрештою, й написати про будні бійців «Прикарпаття», що я давно збирався зробити, максимально правильно можна, лише пірнувши в атмосферу, в якій вони перебувають. Отак і склалося, що провів серед них достатньо часу, щоб наочно ознайомитися з їхніми буднями й потребами.
Та відразу скажу, що на сьогодні 5-й БТО забезпечено всім необхідним. Звичайно, є й оптичні приціли, і прилади нічного бачення — всім волонтери забезпечили. Стрілецька зброя, правда, не найсучасніша, але воювати нею можна. Особливо вдосталь продуктів харчування. Бійці вже навіть попрохали нас, аби їм більше нічого їстівного не привозили. Їхні продовольчі ресурси цілком достатні. Якщо вони й мають ще якісь запити, то вже суто індивідуальні — комусь шолом інакший потрібен, іншому дещо кращий розвантажувальний жилет би згодився...
- Як же стосовно забезпечення підрозділу важкою військовою технікою? Адже «Прикарпаття» має статус мотострілецького батальйону, а не тилового — інженерного чи якось іншого... Як писала «Галичина», в Раді оборони області незадоволені тим, що 5-му БТО так і не передали ні бронемашин, ні бронетранспортерів.
— Думки самих бійців стосовно цього розділились. Одні вважають, що така техніка потрібна, інші твердять, що її наразі й не конче мати. Адже «броня» слугує мішенню для артилерії, мінометів, реактивних установок противника. Тому, за словами останніх, ліпше й далі пересуватися в разі потреби на тих самих жовтогарячих «шкільних автобусах». Принаймні з російських «Градів» по них зазвичай і справді не б’ють. До речі, ці транспортні засоби, на яких особовий склад 5-го БТО прибув на місце служби, й досі стоять «на прив’язі» переважно у видних місцях, тобто в полі зору кого завгодно, й нічого, поки що цілі й неушкоджені.
Погляд же командирів на цю дилему — максимально філософський: нададуть 5-му БТО технічний супровід — добре, а ні — то й так обійдемось.
- А де саме нині дислоковано батальйон? Попервах же його розмістили було всього за 10 кілометрів від російського кордону...
— Цього, себто точного місця розташування «Прикарпаття», я не маю права озвучувати. Скажу тільки, що його табір уже далі від кордону, але не набагато. А з деяких позицій місцевості, підконтрольної батальйонові, лінія меж між державами проглядається аж надто добре. Та насамперед близькість Росії відчутна тим, що то вже зона «роумінгу». За кілька днів до нашого приїзду, як повідали нам «прикарпатці», росіяни встановили на своєму боці, але дуже близько до кордону, потужний ретранслятор стільникового зв’язку, який заглушує українських операторів.
Попервах я цього не знав, не помітив SMS-попередження, тому часто спілкувався телефоном, поки з мобільного рахунку не зникли всі гроші — порівняно чимала сума. Аж тоді, з’ясовуючи, чому так підозріло швидко «розтанули» кошти, довідався про причину. Звісно, досадно. Хоча не так шкода грошей, як дошкуляє те, що їх списали з мого рахунку на користь російського оператора. Як же ті кляті кацапи намагаються накапостити українцям — як не обстрілами з того боку, то навіть таким способом!
- Усе-таки на попередньому місці дислокації західняки зіткнулися було не тільки з обстрілами, а й з відверто вороже налаштованими представниками цивільного населення. Яка ж обстановка в зоні нового таборування батальйону?
— Загалом місця тихі. Там проживає, до речі, чимало вихідців із Західної України. Принаймні нерідко, коли звертаєшся до цивільного по-українськи, чуєш у відповідь таку саму мову. Хоча між собою тамтешні жителі спілкуються переважно мовним суржиком.
Вразило те, чого сам був очевидцем. Щоранку місцевий російськомовний священик з невеличкого поселення оддалік привозить для бійців «Прикарпаття» 10-літровий термос свіжого гарячого українського борщу. Він щоранку благословляє наших солдатів на щасливий день, а також подарував усім іконки «Семистрільної» Божої Матері, котра охороняє від куль. Я попросив у нього й для себе одну — так, про всяк випадок...
Не уточнював, представником якої Церкви він є, — мабуть, що то служитель одного з храмів УПЦ МП, які діють у більшості тамтешніх сіл. Не уточнював, бо то не має особливого значення. Яку б Церкву не представляв цей священик, він однаково ризикує життям, допомагаючи «бандерам».
- Які ж завдання виконує 5-й БТО?
— Його бійці перекрили кілька автошляхів і несуть службу на окремих блокпостах — контролюють рух як у зону АТО, так і звідти, перевіряють документи у водіїв та пасажирів транспортних засобів, вміст їхніх вантажних відсіків тощо. Завдання — не пропустити ні туди, ні звідти ані підозрілих осіб, ані небезпечного вантажу, а відповідно затримати й вилучити.
Я півдня пробув на одному з блокпостів. Звернув увагу на те, що на автошляхах найбільше легковиків, на яких масово вивозять з Донеччини малих дітей. Запам’ятався такий випадок. Водій одного з таких авто, яке вже від’їжджало з блокпоста після перевірки документів, ще зупинився, вистрибнув з кабіни і поскаржився нашим бійцям: «А еті стрєляют по нашім домам!». Переконався пізніше, що чимало мирних жителів Донеччини так само називають тих, хто нині збройно опирається силам АТО та всіляко руйнує регіон, не «ополченцями», а якось неозначено: «еті».
Що ж до іншого, то, як на мене, «прикарпатці» добротно, по-господарськи облаштувалися. Розбили табір, звісно, в лісопосадці, обіч дороги, на якій патрулюють. Вирили бліндажі, окопи, почепили між деревами маскувальну сітку. Навіть зблизька не видно, що тут розбито військовий табір. Словом, закріпилися досить грамотно, молодці. В разі обстрілу чи то з гармат, мінометів, чи з реактивних установок можна надійно заховатися. А «зеленка» слугує додатковим щитом від снарядів, мін чи ракет — натикаючись на стовбури й гілля, вони детонуватимуть і розриватимуться ще на певній відстані від земляного укриття бійців. Принаймні в разі чого дерева оберігатимуть наших хлопців від прямого попадання...
Зрештою, якщо б якісь диверсійні групи, які все ще гуляють тилами сил АТО, й напали на них, то успіху не мали б. З табору добре видно всю навколишню місцевість, яку можна легко накрити ураганним вогнем. Правда, з одного боку до нього прилягає кукурудзяний лан, по якому ворог міг би й непомітно підкрастись. Але хлопці й це передбачили — порозставляли в полі сигнальні розтяжки. До речі, хтось із нас, приїжджих, не знав про це, тож уранці подався в «кукурудзу» і, звісно, наткнувся на один із таких «сюрпризів». Зчинився оглушливий феєрверк... Два дні потім той невдачливець із переляку не ходив «до вітру».
- Нині Україна й увесь світ мовби завмерли в очікуванні: змириться Росія з розгромом бойовиків на сході нашої держави чи вже відкрито нападе на нас. Що говорять у батальйоні з цього приводу?
— Якраз навпроти 5-го БТО на тому боці зосереджено бронетанкове угруповання. і командири, і бійці прикарпатського підрозділу чудово розуміють, що фронтальну атаку не відіб’ють, не витримають. Утім, ніхто й не збирається лягати кістьми з гранатами в руках під броньовані громаддя. На такий випадок для «Прикарпаття» вже існують чітко розписані інструкції, і бійці знають, як діяти в тому разі, — скажімо, вони мають пропускати танки, але зобов’язані перекрити шляхи забезпечення їх пальним і боєприпасами, без яких грізні «фортеці на колесах» нічого не варті. Отже, насамперед КамАЗи зі снарядами до танкових гармат і патронами до кулеметів, цистерни з соляркою — головні мішені батальйону в разі війни. А також, зрозуміло, й ворожу піхоту належить знищувати. Зрештою, 5-й БТО може легко перетворитися й на партизанський загін і виконувати бойові завдання у ворожому тилу. Таку ймовірність теж передбачено.
-Отже, наші бійці почергово пильнують на блокпостах, стережуть табір. А чим займаються у вільний від варти час?
— Удосконаленням своєї бойової та фізичної підготовки, звісно. Але що мені там не сподобалось? У самому таборі, безумовно, всі дотримуються дисципліни й порядку. На службі теж. Уночі також добре пильнують усі околиці по периметру. Та за межами табору вдень можуть нерідко поводитись аж надто вільно і доволі недбало ставитися до виконання правил власної безпеки, хтось із групи мав би пильнувати довколишню обстановку.
Турбує й те, що під час перевірки документів на автошляхах часто порушують інструкції. За правилами, цю процедуру мають здійснювати двоє бійців. Поки один спілкується з водіями й пасажирами, переглядає їхні документи, другий тим часом мав би з автоматом напоготові підстраховувати його. Проте в наших хлопців чомусь так не завше виходить. Зрозуміло, що загалом довколишній спокій заколисує.
Ні, коли десь поблизу здіймається стрілянина, то миттю мобілізуються. Та коли стоїть тиша, гріє сонце, над полем співає жайвір, загалом панує мирна ідилія, забувають про все й розслабляються, втрачають пильність...
Розповідаю про це не тому, що хочу конче покритикувати своїх земляків чи виставити наших військових такими, які дозволяють собі нестатутні дії. Прагну лише підкреслити, що в зоні бойових дій, навіть у тилу, все-таки варто бути уважнішим. Адже досвід інших БТО, які несуть службу на блокпостах по сусідству, засвідчує, що люди нерідко гинуть і не в бою, а через надмірну безпечність під час так званого затишшя, і найчастіше це стається тоді, коли ніхто цього не чекає. На війні смерть особливо несподівана й підступна.
