Солдати розповіли, як рятували свої життя під Степанівкою

Солдати 30-ї механізованої бригади, що у Новограді-Волинському Житомирської області, бояться бути визнаними дезертирами.

Тиждень тому вони самовільно полишили зону АТО, а командирів звинувачують у халатному ставленні до виконання своїх обов'язків.

"12 серпня нас почали жорстко витісняти із с. Степанівка на Донеччині. Ми не могли тримати оборону. Командир батареї Микола Малік сказав, щоб ми збирали речі і були готові вирушати з оточення. Команди до вечора так і не було. Раптом почався обстріл, ми порозбігалися по підвалам у хатах. Я ховався у льосі спаленої хати. Десь о першій ночі 13 серпня чую гуркіт машин. Виходимо – і бачимо, що їде колона, а там сидять вже трохи наших. Там були і командири батареї, батальйону і артилерії. В останню мить заскочили в машину", - розповідає солдат Сергій Харчук, який родом із с. Слобідка Малинського району, що на Житомирщині.

Харчук каже, що вони рухалися в бік Савур-Могили. У їхній автомобіль влучив снаряд і чоловіка від вибуху викинуло на город. Солдат оглух на ліве вухо. Під час падіння втратив автомат. Потім під обстрілом встигли пересісти на "Урал" і подалися до Амвросіїївки, де доповів про втрату зброї. Коли дісталися села Сонячне, де база 30-ї бригади, побачили, що не було оборони, а лише тилові війська.

"Нам повідомили, що будуть обстрілювати Сонячне, тому треба було негайно їхати у Мирне Запорізької області. Ми не стали чекати, доки нас знову "Градами" обсипатимуть. По рації я чув, що нас мали стріляти свої, якщо наважимося їхати. То це як виходить – треба було лишатися, щоб нас розстрілювали, як сліпих кошенят ворожі війська?" – розводить руками Харчук.

Додає, що офіцери більше переймаються своїми зірочками, а не долями рядових.

"Нам втрачати нічого, а просто хотіли лишатися живими, тому й поїхали", - веде далі солдат.

У Мирному вони здали зброю та спорядження. Дехто добирався сюди пішки 50 км. Замовили у місто Новоград-Волинський автобус "Спринтер" на 17 місць за 7,5 тис грн. Військові витрачали власні кошти на проїзд. Вдень 16 серпня приїхали на Житомирщину, роз'їхалися по військкоматам за місцем проживання. Там, стверджує солдат, їм ніхто не пояснив, що робити у разі втрати зброї, як оформити прибуття. 18 серпня їх викликали у штаб бригади до Новоград-Волинського.

"Кількасот людей з'їхалося у штаб. Всі шоковані: як бути, що робити далі. Мене мобілізували ще у березні і я жодного разу не був у ротації. Дезертиром себе не вважаю. Не можна було обороняти ту ж Степанівку, звідки ми виїхали, без зброї і техніки!" – нарікає він.

Його односельчанин Іван Лебеда, який також служить у зоні АТО, називає ведення боїв у зоні АТО "морськими боями".

"Ми не розуміємо часом командування. От, наприклад, залп, я бачу розрив в районі 50 метрів. Питаю командира, що робити. А він каже: кидайте техніку і біжіть. А ми можемо і "зачистку" зробити чи ще щось. Конкретики немає. Взагалі немає координації охорони артилерії. Чи обстрілює нас танк з усіх боків, то нам командують: "Укриття чи спостерігання", а чітко діяти не дають", - скаржиться Лебеда.

Солдати стверджують, що їхній командир дає вказівки із підвалу, а квадрати для виконання дій вираховує за координатами, які завантажені на телефон.

"Це просто вдуматися: він не бачить на поверхні ситуації, а нам хлопці передають по рації, щоб ми не стріляли чи в їхній бік, чи в озеро. Хоч і казали командиру, що телефон не допоможе, а треба олівець і голова", - говорить Іван Лебеда.

Прокуратура почала перевірку у справі щодо дезертирства у 30-й Новоград-Волинській бригаді. Про це повідомив житомирський прокурор за наглядом законів у військовій сфері Валерій Кривонос. Він зауважив про те, що 83 військових вийшли з зони бойової операції. Посадовець пообіцяв, що вивчать дії командирів. Поки не йдеться про чиюсь конкретну провину, пише Газета юа.