Спочатку було каміння. Гарні й не дуже пам’ятники Станиславова

Ще у 2011 році в нас був матеріал, в якому йшлося про камені-анонси майбутніх пам’ятників. Деякі з них уже доволі давно чекали на відповідне перевтілення. Минуло чотири роки. Чи стали ті каменюки пам’ятниками?

За офіційною статистикою, на Прикарпатті мешкають близько 10 тисяч чорнобильців. У Франківську раніше їм не було жодного пам’ятника, лише камінь, встановлений у 2005 році через дорогу від кінотеатру «Космос». Час від часу з’являлися повідомлення, мовляв, от-от, встановлять, нібито й гроші вже виділили. Називали навіть прізвища авторів проекту – скульп­тора Олександра Зобенка та архітектора Станіслава Лешуковича. Однак 21 серпня 2014 замість каменя з’явилась скульптура іншого митця – Володимира Довбенюка. Це кількаметрова жіноча фігура матері-берегині з червоного граніту, що дзвонить у дзвін, пише Репортер

На постаменті красномовний напис: «І мертвим, і живим і ненародженим Чорнобильцям Прикарпаття». Збоку – подяка спонсорам. Загальна вартість пам’ятника – 500 тис. грн., більшу частину виділив міський бюджет.

Має цей пам’ятник і свою загадку. На постаменті зазначена дата: 14.10.2014 року. Чого б це?..

Ще одна метаморфоза відбулась у парку Шевченка. На перетині головних алей перехожим довго муляв очі камінь-обіцянка, що тут колись постане пам’ятник Кобзареві. А сталося це 22 травня 2011 року.

Правда, перед тим він довго лежав на складі, доки з’ясовували, куди б то його приткнути. Фігуру висотою 2,80 м подарував канадський скульп­тор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин), але громадськості вона не дуже сподобалась. Нарешті, оскільки грошей на інший пам’ятник не знайшли, вирішили ставити цей.

Однак стоїть скульптура трохи не там, де був камінь. Тому є кілька причин. Перша – тут краща соляризація, тобто освітлення сонцем. Друга – фахівці казали, що ззаду пам’ятник виглядає не дуже вдало. Тож його забрали з центрального перехрестя і тепер спина Кобзаря надійно прикрита зеленими насадженнями.

Найбільші зміни відбулись у скверику біля народного дому «Княгинин». Тут планували встановити пам’ятний знак «на відзнаку 60-річчя депортації українців з Польщі у 1944-1946 роках». Роботи почали наприкінці 2011 року. Тривають вони й дотепер. Адже споруджується не просто знак, а справжня дерев’яна лемківська церква святих Кирила та Методія.

Повільність будови пояснюється тим, що фінансують її лише з благодійних пожертв небайдужих. Та коли церкву добудують, вона буде своєрідним «Храмом єдності», адже її двері будуть однаково відчинені і для греко-католиків, і для православних. А ще там планують відкрити музей лемківської культури.

Цікаву картину можна спостерігати на Пасічній – попри Калуську трасу, біля старого цвинтаря. Там і пам’ятник встановили, і старий камінь залишили.

Громада мікрорайону запланувала увіковічнити воїнів-односельців, які загинули у боротьбі за незалежність. І увіковічнила! На Покрову, 14 жовтня 2012 року, відкрили пам’ятник борцям за волю України. З чотиригранного монумента проступають чотири людських торси, що символізують січового стрільця, вояка УПА, солдата дивізії СС «Галичина» та політв’язня із розірваними кайданами.

Поставили бюст і засновнику ОУН Євгену Коновальцю. Наріжний камінь заклали та освятили 14 червня 2011 року на п’ятачку перед будинком на Січових Стрільців, 56. Однак потім архітектори наполягли, що місце невдале та переконали ставити пам’ятник у скверику на розі Коновальця та Військової. Відкриття відбулося 21 жовтня 2012 року.

Скульп­тор – Ігор Семак, матеріал – бронза (погруддя) та граніт (колона). Вартість пам’ятника 350 тис. грн.

Однак не всім каменям довелося перетворитись на гарні й не дуже пам’ятники. Наприклад, у скверику на Грюнвальдській сумно чекає своєї черги перший камінь монументу жертвам політдепортацій або спецпереселенцям.

Чекає вже 14 років. У 2008-му міський голова видав розпорядження про проведення конкурсу ескізних пропозицій майбутнього пам’ятника. В січні 2013 року оголосили повторний конкурс. Втім, як то кажуть, віз і нині там. Виглядає, що нікому то не цікаво…

Чи додались нові камені? Так, цілих три! Щоправда, вони ніякі не наріжні, а самі виконують функції пам’ятника. У 2014 році на площу перед геологічним корпусом університету нафти і газу приволок­ли три кам’яні брили.

Середню прикрашає таблиця: «Білий Мармур та Діабази». Встановлено до 50-тої річниці утворення Геологорозвідувального факультету у складі Івано-Франківської філії Львівського політехнічного інституту».

P. S. Наприкінці липня з’яви­лася інформація, що міськвиконком погодив поставити у Франківську ще один пам’ятник – співзасновнику ОУН Андрію Мельнику. Вже визначили місце – на перехресті вулиць Мельника і Сахарова. Невдовзі обіцяють закласти перший камінь. Схоже, спецпереселенцям знов не пощастило.