«Справа 31 серпня» очима експертів-правників

Що більше спливає часу від кривавих подій на площі Конституції біля Верховної Ради – то менше емоцій виникає при їх обговоренні

Тиждень.ua дослідив різні аспекти справи 31 серпня разом із першим Генеральним прокурором України Віктором Шишкіним та засновником управління кримінальної розвідки ГУБОЗ Валерієм Куром.

До справи

Розслідування все ще перебуває на початковій стадії. 44 слідчих з особливо важливих справ два місяці оглядають 500 Гб оперативного і телевізійного відео та майже не відвідують затриманих активістів. За наступні два місяці обвинувачення планує провести 350 експертиз, серію допитів, опізнань, слідчих експериментів тощо. Наразі під вартою 14 осіб; під домашнім арештом – семеро; ще троє випущені під заставу (від 1,3 млн. до 365 тис грн). Саме цими днями більш як 20 обвинувачуваним Печерський суд міста Києва вдруге обирає міру запобіжного заходу. У вересні 16 з них були арештовані. Схоже, що й цього разу суд не схильний до призначення домашнього арешту чи застави (як у випадку із діамантовими прокурорами).

Справа ускладнюється тим, що слідчі підозрюють усіх арештованих (та ще неарештованих) у причетності до вибуху гранати (в якому самі ж звинувачують лише двох осіб). Себто відпрацьовується єдина версія: усі учасники «масових заворушень» були обʼєднані єдиним умислом, і цей умисел включав у себе вибух гранати. Слідству не йдеться про те, щоби відокремити «тероризм» від «масових заворушень».  

Підозрювані

Більше 11 фігурантів «справи захисників Конституції» – лідери ВО «Свобода», 5 – членів «Чорного комітету», 3 – вимушені переселенці з Донецька. Майже всі арештовані воювали на фронті або вели активну волонтерську діяльність. У неволі опинилися 4 студентів та 3 журналістів. За ґратами перебуває народний депутат VII скликання, співавтор закону про Національну гвардію та низки ініціатив щодо підвищення обороноздатності країни свободівець Юрій Сиротюк. Ще трьом головам обласних організацій цієї політичної сили було призначено домашній арешт. Усіх їх може бути позбавлено волі на термін від пʼяти до пʼятнадцяти років, не зважаючи на їхню сумнівну приналежність до інкримінованих звинувачень.

Вʼячеслава Бойка арештували ще до того, як він встиг наблизитися до Маріїнського парку. Ігор Олійник справді був на площі Конституції, але стояв весь час на сцені, охороняючи апаратуру. Михайло Баліоз є на відео та фото біля Ради – але ці матеріали лише підтверджують, що він весь час перебував поза епіцентром зіткнень і не брав у них участі. Марко Мельничук відвів свою дівчину подалі від небезпеки. Михайло Криворучкін має 20% зір, через що йому довелося підійти ближче до епіцентру подій, аби зрозуміти, що відбувається навколо. Усьому цьому є підтвердження. Ігор Степура під час сутичок був на вокзалі, і приїхав до Верховної Ради вже після їх закінчення. Цей перелік можна продовжити. Окремо можна перелічити осіб, кого підозрюють у вириванні щита, брудній лайці, застосуванні піротехнічних засобів, бійці з представниками правопорядку... Однак потерпілих від цих дій або немає, або одиниці. Адвокати наполягають: ці правопорушення «тягнуть» на хуліганство або групове порушення громадського порядку, але аж ніяк не на масові заворушення з особливо тяжкими наслідками. Чому ж тоді результати вибуху гранати хочуть розподілити на всіх фігурантів справи? Щоби уникнути упередженості – спробували поглянути на справу очима авторитетних діячів, що у цій справі мали би виступати на боці обвинувачення.

З точки зору Генерального прокурора України

Віктор Шишкін є не лише суддею Конституційного Суду України від Президента України (2006 – 2015рр..), а й першим Генеральним прокурором. Цікаво, що президент звільнив пана Шишкіна з посади у кінці липня цього року, на кілька тижнів раніше терміну. Екс-суддя підозрює – аби не зміг висловити протест проти змін до Конституції, котрі лобіює очільник держави. Більше того, Шишкін заздалегідь попереджав: протистояння між владою і суспільством загостриться через питання «особливого статусу» для Донбасу.

Перший Генеральний прокурор наголошує на необхідності окремо розслідувати теракт та окремо – сутички з правоохоронцями. Віктор Шишкін нагадав, як виглядають класичні масові заворушення: більше сотні понівечених та спалених автомобілів, 36 розбитих вітрин, пошкоджені тролейбуси, один загиблий, 130 поранених. Це наслідки, спричинені 8-тисячним натовпом у Москві після перегляду матчу Росія – Японія. Однак Київ не бачив таких звірств ні 31 серпня, ні у найкривавіші дні революції.

«Наголошую, що окремо слід розглядати зіткнення з міліцією і злочин, що скоїла особа, котра кинула гранату. У теорії кримінального права існує таке поняття як ексцес виконавця – вчинення особою злочинних дій, які не охоплюють умислом інших учасників. У нашому випадку це метальник гранати. Цей епізод має бути розслідуваний уповноваженими органами з індивідуальним покаранням, а не цькуванням всіх і вся. Щодо інших фігурантів справи – в їхніх діях скоріше можна роздивитися групове порушення громадського порядку, а не масові заворушення. Згадайте події у Москві після матчу Росія – Японія 2002 року. У нашому випадку немає спалених авто, розбитих вітрин, понівеченого комунального майна, зламаних дерев. Матеріально потерпілими від сутичок (а не від вибуху) є міліцейські підрозділи: поламані щити, забрані кийки тощо. Але це їхня робота, вона належить до категорії таких, що може нести ризики та загрози».

Пан Шишкін також наполягає на розслідуванні субʼєктивних обставин сутичок на площі Конституції:

«Слідство має проаналізувати приводи, що призвели до зіткнень під Радою. Слід відзначити, що причина суспільного обурення, як і за часів усіх трьох революцій 2000-х років – зневажливе ставлення влади до думки суспільства. Влада не дослухалась до критики опонентів, не провела парламентські обговорення, а нахабно продавлювала ухвалення своєї версії Конституції.

Прихильники президента апелюють до того, мовляв «іншого виходу не існує». Але від кого Порошенко отримав владу і перед ким має звітувати? Не перед Меркель, Олландом, Обамою. Він отримав владу на крові українського народу. І тепер президент не питав його – чи хоче він змінювати Конституцію. Нагадаю, що згідно з рішенням Конституційного суду від 2000 року, перш ніж вносити зміни до Конституції – треба отримати згоду українського суспільства.

Відтак вважаю, що внесення змін до Основного закону і за своїм змістом, і в той спосіб, як це відбувається – провокація влади проти народу. На мою думку, відповідальність за кров на площі перед Радою мають понести і президент, і міністр внутрішніх справ».

 З точки зору оперативника

Валерій Кур пройшов шлях від простого інспектора до керівника управління кримінальної розвідки ГУБОЗ. Сьогодні він є функціонером міжнародної поліцейської асоціації, куди входить працівники правоохоронних органів більше 80 країн світу. З його досвідом роботи та беззаперечною репутацією про організовану злочинність відомо чи не найбільше в Україні. Однак і він не бачить того, що бачить керівник групи слідчих пан Токар.

«На мою думку, ідеться про ексцес виконавця, а не про єдиний умисел усіх учасників мітингу підірвати вибуховий пристрій. Тому навряд чи є підстави засуджувати всю політичну силу. Не думаю, що предметом сутичок було захоплення влади чи підрив Верховної Ради, як деякі розповідають. Це був протест проти особливого статусу Донбасу, легалізації сепаратистів через вибори тощо. Це була незгода з політикою верхівки держави.

Чому політичний протест переріс у кримінальний – навряд чи слідство зможе дати відповідь. Занадто великий тиск.  Система не встигла очиститися. Відтак сьогодні в судовій гілці влади бачимо тих, хто тримаються за свої місця і не бажають іти проти волі керівництва держави, щоби не потрапити під люстрацію. Відтак для мене ця справа має вигляд розправи панівної верхівки із опонентами. І нам, спеціалістам силових структур, це не подобається. Як не до душі й те, що весь гнів народу на владу відчули саме охоронці порядку».

Валерій Кур поділився міркуваннями, які кроки слід здійснити, щоби унеможливити політизацію слідства та політичні репресії.

«Політики принесли з собою в МВС ще більший негатив, ніж існував між суспільством і структурою до того. Зараз в управлінській ланці міністерства переважна більшість керівників – це непрофесіонали, які керуються не законом, а політичною доцільністю. Це і є причиною катастрофічної недовіри народу до міліції.

Щоби повернути діяльність міліції у площину законності – перш за все, треба забути про призначення на керівні державні посади за квотним принципом. У силових структурах не мають працювати політики. Якщо така особа обіймає посаду – вона має залишити партію та її інтереси, весь бізнес, показати всю свою нерухомість та статки, і працювати у чітких рамках закону, а не з міркувань особистого піару чи політичної доцільності. Така особа має бути позбавлена права брати участь у виборах приміром на 5 років. За її роботою має дуже прискіпливо слідкувати громадськість. І в разі порушення закону – ця особа повинна нести відповідальність. Якщо ви не хочете призначати професіонала на керівну посаду, приміром з люстраційних міркувань, нехай представницькі функції виконує інша – нейтральна особа. Але поруч з нею має працювати фахівець високого ґатунку, який відповідатиме за профільну діяльність міністерства».