Станіславівці в підпільному Уряді воюючої України

Протягом ХХ століття було чимало спроб здобути і утвердити українську державність. В ході національно-визвольних змагань 1917-1923 років вдалося утворити Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку, які об’єдналися 22 січня 1919 року

В умовах втрати державності, перебуваючи під різними окупаційними режимами, українці продовжували боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу в лавах УВО-ОУН. Акт відновлення української державності 30 червня 1941 року проголошений у Львові ОУН(р) став логічним продовженням тих подій. Восени 1942 – початку 1943 років на Волині і Поліссі утворилися перші бойові загони та боївки, що були об’єднанні Проводом ОУН в єдину Українську Повстанську Армію – армію воюючої України. Саме тоді постала потреба створення верховного політичного органу, який мав би представляти Україну – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), творення якого довершилося на Великому Зборі 11-14 липня 1944 р.

Ідея заснування УГВР зародилася наприкінці 1943 року в середовищі Головної команди УПА і Проводу ОУН(р). Безпосередня підготовка почалася навесні 1944 pоку, коли для цієї цілі утворено спеціальний Ініціативний комітет. Він підпільно діяв в будинку «Просвіти» у Львові. До його складу входило дев’ять осіб, двоє з яких були нашими краянами.

Ілля Сем'янчук. Уродженець с. Опришівці поблизу Станиславова. Комбатант УГА. Член УВО, згодом ОУН. Брав участь у підготовці повстання в Станіславові 1940 р.Голова Тимчасової Станиславівської Управи літом 1941 р. В 1944 р. став одним з членів Ініціативного комітету для заснування УГВР. Але того ж року емігрував спершу до Німеччини, а відтак до США. Один з чільних засновників Федеральної Кредитової Спілки “Самопоміч” у Чикаго (США), з липня 1951 р. – її президент.

Михайло Степаняк (псевда «Сергій», «Дмитро», «Лекс»). Уродженець с. Дзвиняч Солотвинського повіту. Закінчив Станиславівську українську гімназію, Львівський університет, магістр права. Працював в адвокатській конторі у Бережанах. В'язень польських тюрем за прокомуністичну діяльність в Сельробі і КПЗУ. Відійшов від попередніх поглядів після сталінських репресій. З 1939 р. – в підпіллі ОУН. Член Ради Сеньйорів та Української Національної Ради у Львові у 1941-1943 рр. Крайовий Провідник ОУН на ЗУЗ, учасник III Надзвичайного Великого Збору ОУН 21-25 серпня 1943 р. Керівник референтури зовнішніх зв'язків Головного Проводу ОУН. Долучився до Ініціативного Комітету по створенню УГВР, як представник громадсько-полiтичного сектора, що пiдтримував ОУН-УПА. Поранений у боях на Рівненщині. Потрапив у полон НКВС 30 липня 1944 р. У 1947 р. засуджений на кару смерті, що її замінили на 25 років виправно-трудових таборів. Звільнений з ув'язнення 12 квітня 1961 р. Помер 13 лютого 1967 р. в рідному селі.

Праця Ініціативного комітету закінчилася Першим Великим Збором УГВР, що відбувся 11-14 липня 1944 р. поблизу села Сприні Самбірського району Львівської області. На ньому представники різних політичних партій та громадських організацій утворили керівний орган українського визвольного руху – Українську Головну Визвольну Раду.

Перший великий збір УГВР проходив під головуванням Ростислава Волошина і секретаря Миколи Дужого. Присутніми були 20 осіб. Зібрання почалося близько обіду. Після доповідей та дискусій схвалено й прийнято такі документи: Універсал УГВР,Платформу і Устрій УГВР та текст Присяги вояка УПА. 

Універсал УГВР чітко подає мету її створення:

«Щоб об'єднати всі національно-визвольні сили українського народу, щоб з одного центру керувати нашою визвольною боротьбою, щоб перед зовнішним світом репрезентувати волю українського народу, та щоб протиставитись спробам ворогів української держави розбивати єдиний самостійний український фронт, — створюється Українська Головна Визвольна Рада, яка від сьогодні бере на себе керівництво визвольною боротьбою українського народу».
«...УГВР прагне до відбудови Української Самостійної Соборної Держави на всіх землях українського народу засобами самостійницької боротьби проти всіх ворогів… та співпраці з усіма прихильниками такої самостійності» - ідеться в «Плятформі» УГВР.
Президентом УГВР став Кирило Осьмак – представник Наддніпрянської України (родом із містечка Шишаки на Полтавщині), діяч Української Центральної Ради. Останній факт є свідченням того, що створення УГВР було продовженням ідей здобути і утвердити українську державність ще з часів національно-визвольних змагань 1917-1923 рр. Генеральний секретаріат (уряд УГВР) очолив Роман Шухевич – прем’єр-міністр підпільної України.
УГВР виконувала функцію верховного керівництва визвольного руху: керувала збройною боротьбою УПА та вела політичну і пропагандивну діяльність посередництвом ОУН проти радянської влади. УГВР видавала звернення до громадян, еміграції та закордонних урядів, встановлювала свята воюючої України, відзначала нагородами.

Членом УГВР став Павло Турула (псевдо «Яворівський»). Уродженець с. Ріп'янка Калуського повіту. Закінчив Академічну гімназію у Львові та хімічні студії у Гданську й Цюриху, докторат із хімії у Мюнхені. В 1938 р. одружився з Оленою (Галею) Чайківською. В 1939 р. сім'я переїхала в Німеччину, але вже на початку 1942 р. повернулися до Львова, де Турула працював професором хімії у Фармацевтичному інституті у Львові (1942-1944). Водночас, він був керівником лабораторії, що виготовляла ліки для мережі ОУН і збройних відділів УПА.

11-15 липня 1944 р. поблизу сіл Недільна та Сприня на Самбірщині П. Турула взяв участь у проведенні Установчих зборів по створенню УГВР. За рішенням Головного Збору УГВР став членом Закордонного представництва (ЗП УГВР). Уже в серпні з сім'єю відбув через Братиславу до Мюнхена, а звідти в м. Травнштайн, яке перебувало в американській зоні окупації. Комендант табору для переміщених осіб (Ді-пі). Згодом Турули оселилися в Новому Ульмі. Павло продовжував виконувати організаційні обов'язки в таборі, викладав харчову хімію у фармацевтичній вищій школі в Мюнхені.

В 1950 р. подружжя переїхало до США, в Чикаго. Працювали за спеціальністю, займалися активною громадською роботою. Павло Турула був учасником Конференції Середовища УГВР 10—11 жовтня 1987 р. в Нью-Йорку. В 1994 р., в 50-ту річницю УГВР, Турули вперше після вимушеної еміграції відвідали Україну. Помер Павло 18 серпня 1999 р.

11-14 липня 1944 р. – визначна дата історії України та її державності, оскільки тоді таки вдалося сформувати керівний орган українського визвольного руху – УГВР, який об’єднював усі політичні сили у боротьбі за державну самостійність України протягом десяти післявоєнних років кривавого ХХ століття.

Анна ЧОРНІЙ, провідний науковий співробітник Івано-Франківського обласного музею  визвольної боротьби імені Степана Бандери

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!