Страх харакірі

Закон «Про очищення влади» загрожує більшості представників панівної верстви. Тож навряд чи набуде чинності в нинішній редакції і виконуватиметься в повному обсязі

14 серпня на позачерговому засіданні під тиском мітингувальників Верховна Рада таки прийняла за основу Закон «Про очищення влади» (4359а), проте його остаточне затвердження, яке мало відбутися по відкритті нової сесії парламенту у вересні, знову затягується на невизначений час. Та й не дивно, адже перше читання багато депутатів розглядали виключно як необхідний популістський реверанс без жодних практичних наслідків. А от ухвалення закону в цілому, попри всі його слабкі сторони та можливості обходу, більшості представників правлячої верстви усе-таки загрожує непрогнозованими моментами в майбутньому.

Вістря закону націлене проти посадовців режиму Януковича та його прислужників, особливо тих, які залишалися вірні йому під час Євромайдану, брали активну участь у залякуванні активістів та розправах над ними.

Зокрема, цей документ автоматично позбавляє права бути призначеними на чиновницьку чи обраними на виборну посаду досить широке коло осіб, які за президентства Януковича (від 25 лютого 2010 року до 22 лютого 2014-го) були міністрами, керівниками інших центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ), СБУ, НБУ, Антимонопольного комітету, Фонду держмайна, ДУС, секретарем РНБО, членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції, прокурорами та їхніми заступниками на всіх рівнях.

МАСШТАБНОМУ ОЧИЩЕННЮ МОЖУТЬ ЗАВАДИТИ СЛАБКІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ ТА НЕСТАЧА ЯКІСНИХ КАДРІВ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ПЕРЕВІРОК

Іще суворіший підхід до прислужників режиму, які посідали високі крісла під час подій на Майдані від 1 грудня 2013-го до 22 лютого 2014 року. У цьому випадку до списку «вигнанців» додано тодішніх уповноваженого Верховної Ради з прав людини, заступників міністрів та керівників інших ЦОВВ, представника президента в АРК, голів обласних і районних держадміністрацій та їхніх заступників, глави, його заступників та керівників структурних підрозділів Адміністрації президента й Секретаріату Кабміну, членів РНБО, очільників та заступників очільників територіальних підрозділів міністерств та інших ЦОВВ, структурних підрозділів обласних, районних та міських держадміністрацій, керівного складу МВС та податкової міліції, начальників та їхніх заступників в управліннях МВС та СБУ всіх рівнів.

Також у разі ухвалення закону права обіймати державні посади або бути обраними будуть позбавлені всі працівники МВС та прокуратури, які брали участь у затриманні, залякуванні учасників акцій громадського протесту й масових заходів, готували чи передавали в суд справи проти них, складали рапорти, протоколи про адміністративне правопорушення, своїми діями або ж бездіяльністю сприяли їх складанню тощо (це стосується всього періоду президентства Януковича – від 25 лютого 2010-го до 22 лютого 2014 року). Окрім них у переліку фігурують усі державні службовці та посадові особи органів місцевого самоврядування і просто громадяни, вина яких у завданні шкоди життю, здоров’ю, майну інших громадян – учасників масових акцій протесту від 21 листопада 2013-го до 22 лютого 2014 року встановлена у визначеному законом порядку, а також ті, хто своїми діями чи бездіяльністю намагався перешкодити реалізації конституційного права мирно збиратись і проводити збори, мітинги та демонстрації.

Єдина умова у цьому випадку – встановлення відповідних фактів судом, що за нинішнього стану нашої Феміди може ускладнити і спотворити процес люстрації. Не забули автори законопроекту й про голів, заступників та секретарів виборчих комісій, які організовували фальсифікації на виборах президента України 2004 року та народних депутатів 2012-го. За умови, що це буде доведено в судовому порядку, вони теж не матимуть права обіймати державні посади.

Окрім представників та виконавців злочинних наказів режиму Януковича закрито має бути шлях до високих крісел особам, стосовно яких у судовому порядку встановлено, що вони коли-небудь публічно закликали до сепаратизму, порушення територіальної цілісності й суверенітету України, співпрацювали зі спецслужбами інших держав як таємні інформатори чи помічники в оперативному здобутті даних, розпалювали міжнаціональну ворожнечу, робили публічні заяви та вчиняли дії, які містять ознаки расової, соціальної, культурної, релігійної нетерпимості щодо представників української нації чи інших національностей, котрі проживають на території нашої держави.

Поширюватиметься аналогічна заборона й на осіб, які до 19 серпня 1991 року працювали на керівних посадах КПРС, КПУ чи компартій інших союзних республік (від рівня районного комітету й вище) або були членами ЦК КПРС; обіймали керівні посади у складі ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ та відповідних органів інших союзних республік, обласних комітетів комсомолу в УРСР та поза її межами; були працівниками КГБ, просто взаємодіяли з ним чи зі спецслужбами інших країн, обіймали посаду начальника політичного відділу (управління) в Збройних силах або МВС СРСР; якимось чином причетні до організації політичних переслідувань учасників українського національно-визвольного руху часів Другої світової та післявоєнного періоду. Однак знову ж таки це треба встановити в судовому порядку.

«А судді хто?»

Масштабному очищенню можуть завадити слабкість адміністративних механізмів, нестача якісних кадрів для виконання перевірок, корупційний інтерес, банальне залякування перевір­ників і, зрештою, брак додаткового фінансування відповідної праці, адекватного обсягам понадпланової роботи з люстрації кандидатів на ті чи ті посади. Ці фактори не лише можуть звести нанівець позитивний потенціал масового очищення органів влади, закладений у законі, а й загрожують зворотним ефектом.

Так, організацію перевірки має бути покладено на керівника органу, де працює чи бажає працювати той, кого перевіряють. У випадку осіб, які обіймають виборну посаду чи претендують на неї, цю функцію виконуватиме ЦВК. Процес має здійснюватися щодо посадовців згори донизу: спочатку він повинен зачепити керівника органу, який здійснює перевірку; потім заступників, відтак очільників структурних підрозділів, осіб, які працюють у кадровій службі, й насамкінець решту персоналу того чи того органу влади. Контролювати реалізацію заходів має Національне агентство України з питань державної служби, яке зобов’язане створити центральну й територіальні комісії з перевірки, їх члени повинні бути призначені терміном на один рік без права повторного призначення; до кожної з них має входити із правом голосу не менш ніж по одному «представнику громадськості» й «представнику ЗМІ».

Сама перевірка згідно із законом має тривати не більш ніж 30 робочих днів від дати надання згоди на неї тим, кого перевірятимуть, а для претендентів на виборну посаду термін зменшено вдвічі. Тож, якщо за це братимуться завантажені іншими обов’язками чиновники як за «громадське доручення», їхній підхід виявиться формальним і поверховим: «аби лиш закрити питання». У законі, щоправда, зазначено, що в разі необхідності орган перевірки може створити спеціальний структурний підрозділ для її організації та проведення. Але про джерела його фінансування не йдеться.

Інформацію про осіб, яких перевіряють, має публікувати Національне агентство України з питань державної служби, зокрема для того, щоб представники громадськості могли повідомити про них компрометуючі факти, які не дають права обіймати посаду. Так само публікуватися на сайті того ж таки агентства повинні й висновки про результати. Якщо під час перевірки декларацій про майно, доходи, витрати й зобо­в’язання фінансового характеру в документах, поданих особою, яку перевіряють, відповідний посадовець (орган) виявить арифметичні або логічні розбіжності, їй буде надано можливість упродовж п’яти робочих днів від дати встановлення цих неточностей представити письмове пояснення за фактом. Тобто можна спробувати обманути, а потім, якщо не вдасться, виправитись. У разі встановлення за результатами перевірки та розгляду таких пояснень, що той, кого перевіряють, подав підробні документи та/або свідомо неправдиву інформацію, орган, який здійс­нює призначення на посаду, повідомляє впродовж трьох днів про виявлений факт правоохоронців. Особи, які не пройшли перевірки або не надали згоди на її проходження, підлягають звільненню зі своєї посади з позбавленням права обіймати її та будь-які інші впродовж 10 років.

Врешті, повноцінне набуття чинності Законом «Про очищення влади» потребує внесення змін до низки інших законів та підзаконних актів, що також може бути загальмоване парламентом чи урядом навіть за умови ухвалення й підписання цього документа. Так, прикінцеві положення закону зобов’язують Кабмін у тримісячний термін від дня набуття ним чинності розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроекти щодо реформи судової системи, «Про прокуратуру», «Про Службу безпеки України», «Про поліцію», «Про Національне бюро розслідувань», «Про Кабінет Міністрів України», «Про державну службу», якими має бути передбачено зміну повноважень і завдань системи органів влади на основі загальноєвропейських принципів проходження держслужби та збільшення посадових окладів. Скільки часу знадобиться, щоб усі ці контроверсійні рішення пройшли через законодавчий орган, велике питання.

Український тиждень