Суха солома

Хто воював і воює на сході? Не завжди можна намалювати об’єктивну картинку з цього приводу. Для пересічного громадянина військовий — це камуфляж, зброя і відсутність елементарної гігієни. Павло говорить: на Донбасі — це й військові, яких мобілізували з обіцянкою залучити їх до участі в АТО на два місяці, а вони там вже більш ніж чотири. Це й хлопці, які за власним бажанням залишили теплі дивани та швидкісні планшети й взяли до рук зброю, щоб поїхати в інший бік країни без надії на повернення.

Ні, надія таки була. Більше того, саме надія формувала певні ідеалістичні моменти, які мотивували до ризикованих вчинків. І, треба визнати, держава зробила все, щоб випробувати їхні патріотичні цінності. У поношених кросівках, без води, в постійній небезпеці та постійних «підставах». Усі ми пам’ятаємо про дивні вилазки військових без розвідки, про «великі стояння» під стратегічними містами без команди «брати», але в очікуванні чергових залпів «Граду», «Урагану» та «Смерчу». Усе це натякало на те, що хтось або невміло керує антитерористичною операцією, або свідомо «зливає» пасіонаріїв. Це деморалізувало, й уже влітку цілком гучно прозвучали погрози з вуст військових про повернення танків на Київ. Не відступ, а саме повернення з метою розібратися з керівництвом, так би мовити, на місці. А це вже пахло не чим-небудь, а воєнним переворотом.

Сутички з місцевим «ватним» населенням, відверті зради керівництва, постійні «перемир’я» в той час як ворог накопичував потенціал, — одні з тих факторів, які обумовлювали обурення військових. Ну, а незрозумілі простим людям конфлікти між українськими спецслужбами та батальйонами, які захоплювали в полон ватажків бандитів, зухвалих сепаратистів, а ті потім опинялися на волі, взагалі наштовхували на дуже прикрі думки.

Отже, об’єктивне тло для невдоволення серед військових існує. Причому давно. Але за весь час ніхто так і не побачив не те що бунту, а й навіть натяку на пікет. Та й хто пікетуватиме? Солдат, який самовільно полишить службу і попреться за 20 кілометрів до Адміністрації Президента? А саме так нам хочуть донести події, які трапилися 13 жовтня, коли близько 300 солдатів-строковиків Нацгвардії прийшли на Банкову з вимогою демобілізації. До одинадцятої вечора військові після перемовин з керівництвом розійшлися. Командувач Нацгвардії Степан Полторак пообіцяв тим строковикам, які служать понад встановленого строку, відповідні премії. Заступник голови Адміністрації Президента Геннадій Зубко пообіцяв солдатам зустрітися з ними після 17 жовтня, коли завершиться візит Президента до Мілана. І до ночі солдати потроху розсмокталися з місця пікету. Може здатися, що ось воно — почалося! Перша ластівка військового обурення. Щоправда, серед трьохсот пікетувальників, які самовільно покинули військову частину в Нових Петрівцях, не було представників тих самих добровольчих батальйонів. Більше того, один поранений в зоні АТО солдат давав прочуханку протестувальників за те, що в такий час дозволяють собі розхитувати човен. Виявилося, що протестувальниками є бійці так званого спецпідрозділу «Барс», який під час Майдану охороняв цей же урядовий квартал від революційного натовпу.

«Ставлення до цих пікетів у нас вкрай негативне, — говорить Дмитро із київського батальйону, який воював під Луганськом в самому жерлі війни, — як це так, взяти й полишити місце служби? Чому не відправити представника, якщо є конкретні вимоги? У такий час це недопустимо!».

Так чи інакше, такі пікети є іскрами на сухій соломі загального обурення. Системні прорахунки влади непогано підсушили середовище для розпалення дуже небезпечних процесів, а розхитування саме військового човна може стати прицільним ударом не лише по владі, а й по країні в цілому. Не треба виключати, що хтось має намір штучно розпалити згадану солому,  ій він може зробити це на об’єктивному тлі. Військові — це навіть не шахтарі. Останні обмежувались гуркотом касок і голодуванням. Солдат голодувати не любить. Ці небезпечні процеси лише до певної міри можуть здатися комусь контрольованими. Саме тому зараз необхідно вжити відповідних заходів, щоб унеможливити загоряння ситуації. Картинку за вчора вже зроблено. Але хтось явно має намір намалювати більш масштабне полотно.

Військова прокуратура розпочала карне провадження у зв’язку зі згаданими подіями. Геннадій Зубко попередив протестуючих, що «хто прийшов першим, на тому і лежить відповідальність».

Генеральний прокурор України Віталій Ярема зазначив, що ведеться слідство щодо того, хто став підбурювачем цих подій, які мають всі ознаки злочину. Покаранням, як пояснив Ярема, може бути і дисциплінарним, але якщо така особа організувала цей захід з метою дискредитації української влади, українського війська, то може бути і карна відповідальність.

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

«ЦЯ КУПКА ЛЮДЕЙ КИНУЛА ТІНЬ НА ПОДВИГ КІБОРГІВ НА ДОНЕЦЬКОМУ ЛЕТОВИЩІ, НА ПАМ’ЯТЬ ТИХ ХЛОПЦІВ, ЯКІ СТОЯЛИ НА СМЕРТЬ»

Бачо КОРЧІЛАВА, колишній прес-аташе Посольства Грузії в Україні:

— Двома словами про мою думку про сьогоднішній цирк влаштований деякими призовниками з Національної Гвардії. Погляньмо на ситуацію зі сторони. Зараз російські ЗМІ вже «на всю Іванівську» розповідають як армія відмовляється воювати на Сході... Звичайному обивателеві пострадянського простору, який дивиться «Раша ТБ» ми тепер повинні місяцями, роками розповідати що це не так. Більшість із цих обивателів, та й не тільки сидить перед телевізором у своїй країні і думає, що тепер немає більше військ в Україні, які готові воювати за свою територіальну цілісність. І зрозумійте всі, що ця купка людей кинула тінь, на подвиг Кіборгів на Донецькому летовищі, на пам’ять тих хлопців, які підривали себе, щоб не здатися ворогові, щоб стояли на смерть... Подумайте, як виглядає зараз це все з боку...

А як уміє працювати російська пропаганда, я це знаю не з чуток, я особисто витратив багато років свого життя, щоб донести до України правду про конфлікти в Грузії. Тепер уявіть собі, скільки часу потрібно, щоб відмити те чим обляпає нас російська пропаганда за тиждень...

Знаєте, уявіть собі ситуацію, припустімо у вересні 1943 року, коли йшли бої за Смоленськ, якби призвані навесні 41-го строковики влаштували б мітинг під Кремлем із вимогою відпустити їх додому, бо у них закінчився термін служби.... Чи що їм мало платять...

Тут зараз багато можуть розповідати, керівництво не те, війну не оголошено і так далі, але це не більше ніж відмазки. Всі розуміють і не потрібно гратися зі словами, та й треба ще голову мати на в’язах і не бути могильниками власної країни та її гідності. Скажу більше, коли я воював у Грузії, у нас теж було не найкраще політичне керівництво, дивні генерали і так далі, але ми воювали і вмирали не за них, а за нашу країну. Я завжди це кажу, та ми програли, але не зганьбилися. Отже дії цих строковиків можете розцінювати як хочете, але я вважаю що це неприпустимо...