Свого не віддамо

Питання реституції має провокативний характер і є більше політичним, ніж юридичним

Польська новостворена  ультраправа партія «Зміна» оголосила про утворення організації «Реституція Кресів», мета якої – сприяння поверненню прав на майно поляків, виселених у 1940-х роках з так званих «Східних кресів» – сучасних західних територій України, Білорусі та Литви. Однак полякам слід пам’ятати, що під час війни і депортації були порушені права на майно не лише їхні, але й українців та представників інших народів, які теж можуть висунути аналогічні претензії до Польщі. Втім, на міждержавних рівнях про такі претензії взагалі не йдеться.  А чинне українське законодавство наразі не дає полякам юридичних підстав претендувати на втрачене майно, пише Західний Кур'єр

Дискредитація європейського вибору

Сучасна територія нашої багатостраждальної України у різні періоди була розділена поміж різних держав. (Зокрема, Галичина, Волинь і теперішня Рівненська область були частинами Польщі, а Буковина – частиною Румунії). Вони її забудовували і розвивали. На жаль, українці не мали ні більшості серед населення, ані великих статків, тож земля та нерухомість на ній здебільшого належали представникам інших національностей. 
Внаслідок революцій, війн та репресій багатьом з них довелося покинути свої помешкання та залишити майно. І ось тепер, коли російський агресор порушив усталений після Другої світової війни устрій в Європі – анексував Крим і окупував частину південного сходу, а Українська держава повернула на європейський шлях, у мешканців сусідньої, дружньої Польщі виринуло до України питання реституції – поновлення порушених прав на майно, неправомірно вилучене під час війни однією державою з території іншої.

Передовсім «Реституція кресів» має намір домагатися поновлення прав і повернення розташованого в Західній Україні майна переселених поляків або отримання компенсації за нього. Крім цього, організація заявила, що надаватиме юридичну допомогу представникам інших національностей – румунам, угорцям, євреям, які теж змушені були залишити своє майно у Західній Україні і тепер можуть висувати аналогічні вимоги. Після багатьох років таку можливість їм буцімто надає підписання Україною Угоди про асоціацію з Євросоюзом, в економічній частині якої є посилання на стандарти захисту прав спадкоємців нерухомості та іншого майна. Втім, експерти зазначають, що це не так. Адже для того, щоб врегулювати право спадкоємців на нерухоме майно на території України, угода про асоціацію мала б містити норми матеріального, а не процесуального права, або відсильні норми до інших міжнародних договорів. Тому всі розмови про реституцію як наслідок Угоди про асоціацію з ЄС, на думку багатьох експертів, інспіровані проросійськими силами і спрямовані на дискредитацію європейського вибору України. 

Компенсувати втрачене

Після приєднання до УРСР Західної України тут почалися репресії та так зване очищення від неблагонадійного елементу – виселення, депортації та репатріації. При цьому проводилися експропріація маєтків та землеволодінь, націоналізація промисловості, торгівлі, банків, розкуркулення заможних селян. Тож постраждала власність не лише поляків, але й українців та представників інших національностей, які тут мешкали. Втім, не всі поляки виїжджали і позбувалися власності насильно. 9 вересня 1944 року Польський комітет національного визволення та уряд УРСР підписали угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території України. Відповідно до неї, польська держава брала на себе зобов’язання виплатити репатріантам еквівалент залишеного майна. Але в період Польської Народної Республіки їх так і не виконали.

У грудні 2003 року Сейм ухвалив Закон про так звану «забужанську» власність, згідно із яким, компенсацію мали отримати всі, хто залишив нерухомість поза теперішніми кордонами польської держави в зв’язку з початком війни 1939 року. В законі зазначалося, що максимальною квотою є безготівкова рекомпенсація на суму 50 тис. злотих, яка може бути зарахована за участь в аукціоні на придбання нерухомості в Польщі. Однак він так і не запрацював, оскільки «забужани» не використовували можливості аукціонів, остерігаючись, що використання мінімальної державної компенсації закриє шлях до отримання повного еквіваленту втраченої нерухомості. А поки дискусії щодо порядку і повноти компенсації в сусідній державі тривають, дехто зі спадкоємців не хоче оминути нагоди спробувати отримати компенсацію, відсудивши її в України. Однак для цього наразі немає підстав. 

Державна справа

Успішних прикладів отримання компенсації від України за націоналізоване за часів СРСР майно нема, хоча спроби такі були. Але вимоги вжити заходів для реституції майна суди відхилили. Не допоможе в цьому і посилання на права людини, закріплені Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Річ у тім, що конвенційні зобов’язання  для України діють з часу приєднання до конвенції, тобто з 1997 року. Тому право на справедливий суд спрацює, а ось порушені у 1939-40-х роках права власності не підлягатимуть захисту в Європейському суді. Зрештою, його практика свідчить, що позивачі не зможуть отримати компенсацію за націоналізоване майно, якщо у внутрішньому законодавстві воно визнається законно націоналізованим і у країні немає законів, які регулюють процедуру реституції. У подібних справах проти інших країн Європейський суд хоч і встановив порушення Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини, але вказав, що питання справедливої сатисфакції залежить від законодавчого врегулювання на рівні окремої держави. Відповідно до документів ЄС, права на власність виведені за рамки компетенції Євросоюзу. Питання реституції майна є винятковим суверенним правом кожної окремої країни.

Між іншим, подібну ситуацію щодо можливого повернення майна перед вступом до ЄС у 2004 році переживала й Польща. Тоді поляки боялися, що німці масово судитимуться за своє майно у Вроцлаві. Однак цивільні судові рішення щодо можливості повернення майна завершувалися на користь польської сторони. В обґрунтуванні, зокрема, йшлося, що з 1945 року поляки дбали про житло, і тільки у разі відшкодування їхніх витрат на його утримання воно може бути повернуте попереднім власникам. Насам- кінець варто зазначити, що у Польщі про реституцію кресів не пишуть і що про жодні територіальні претензії держав, як суб’єктів міжнародного права, не йдеться. Мова йде лише про претензії певних приватних осіб на повернення залишеного колись майна.