Тушкованки за рецептом майстрині з Гошова перемогли в проєкті для воїнів ЗСУ

Тушкованки за рецептом Мар’яни Хабер-Дудар з Гошова Долинської громади перемогли в кулінарному проєкті для воїнів ЗСУ.

Пані Мар’яна – наукова співробітниця Долинського краєзнавчого музею «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів, очолює клуб «Бойківська майстерня», є членкинею літстудії «Слово» при Долинській центральній публічній бібліотеці… А кулінарних премудростей як господиня навчилася не лише від бабусі Марії, матері Любові чи старшої сестри Ірини, як традиційно буває у родинах, а передусім завдяки своїй нестримній цікавості до життя, пише газета "Галичина".

Батько Мар’яни – священник УГКЦ о. Михайло Дудар – відомий на всю Україну духівник, який у часі Революції Гідності на столичному Майдані благословляв українців на боротьбу з режимом Януковича і відспівував полеглих Героїв Небесної Сотні, а чоловік Роман Хабер тепер захищає Україну на війні. Тож християнська скромність цієї молодої жінки і матері двох дітей – 12-річного Володимира та 5-річної Софії – для мене анітрохи не стала несподіванкою, коли Мар’яна здивувалася з уваги «Галичини» до її недавньої перемоги на конкурсі закруток від відомого Ектора Хіменеса-Браво – судді кулінарного шоу «МайстерШеф», у якому взяли участь понад 80 представників кухарської справи з різних куточків України.

Майстер-шеф Ектор, відзначивши мегасмачні та найкращі м’ясні закрутки гошівської майстрині, наголосив: «У нас є проєкт для наших солдатів. Нам потрібен цей рецепт…». Як прикарпатка, з якою сьогодні ми знайомимо читачів у рамках нашого редакційного проєкту «Людина у війні», змогла здивувати відомого кулінара світового рівня власним рецептом бойківської тушкованки навіть попри свою молодість і те, що історія виготовлення такої м’ясної консервованої продукції у світі налічує більше двох століть?

…Господарство священника Михайла Дударя та його зятя Романа Хабера, звідки бані василіянського монастирського храму, що золотяться на Ясній Горі, видно як на долоні, у Гошеві нічим не вирізняється з-поміж інших сільських газдівств – все просто, мудро і до ладу. Переді мною тендітна, вродлива жінка – спілкуємося відверто й ексклюзивно. Адже з Мар’яною в її родинному обійсті ніхто з прикарпатських журналістів до нас ще не розмовляв. І чим довше балакаємо, тим дужче мені хочеться назвати мою співрозмовницю не просто гошівською майстринею, а додати до заголовка статті стрижневе слово «незламна». Тому що за свій молодий вік Мар’яна вже подолала стільки барикад, що й на все життя забагато. Але жінка не опустила рук і не зламалася…

– Очевидно, все через мою творчу натуру, – розповідає Мар’яна ХАБЕР-ДУДАР. – А щодо кулінарії не можу сказати, що я якась надзвичайна господиня. Звичайно, як жінка і мати завжди стараюся приготувати моїм рідним щось смачне і корисне. А свої рецепти в ютубі викладаю не лише як кулінарка, мене захоплює сам процес зйомки. Інколи під настрій люблю готувати, виготовляти якийсь виріб для близьких людей чи фільмувати рукоділля або перебіг якогось заходу на роботі в музеї «Бойківщина», а якщо відчуваю бажання прочитати свого вірша, читаю. Це моє творче захоплення, яке не всі розуміють і не всі підтримують. Та роблю я це суто для себе.

У куховарстві у нас завжди головними були бабуся і мама, а я збоку. Бо, повірте, три господині на одній кухні – то вже було б забагато. Повноправною ж газдинею на кухні я стала після того, як почала жити окремо від батьків. Хотіла чи не хотіла – мусила готувати. Маю багато захоплень, але вважаю, що у жодному з них не є досконалою. Всі захоплення поєднала завдяки своєму ютуб-каналу, який назвала «КРАСА». Назва – від перших літер тих відео, які я виставляю: К – кулінарія, Р – рукоділля, А – авторська поезія, С – соціальні особисті відео й А – активний відпочинок. Це я люблю, і цим наповнене моє життя. Та щонайперше я донька, дружина і мама. А свої захоплення реалізую так, щоб не забирати час від сім’ї.

– Означте бодай найяскравіші сторінки своїх захоплень.

– Найбільше запам’яталися чомусь три такі моменти, пов’язані саме з кулінарією. Перший – моя торішня участь в «Українському великодньому марафоні» від Лілії Цвіт, де я ділилася рецептом паски, а відтак ми у прямому ефірі вели з нею діалог, а будь-хто міг поставити в коментарях своє запитання до нас. Я дуже переживала.

Другий момент – участь у конкурсі «Таємниці України для тебе», який організували благодійний фонд «Чисті серцем» з Івано-Франківська на чолі з Іриною Рабарською та Центр української культури в Таллінні. Я була серед переможців і нагороджена відзнаками та подарунками. І третій – недавня перемога на конкурсі консервацій від відомого кулінара Ектора Хіменеса-Браво. Ці миті, без сумніву, найбільш емоційні, яскраві й пам’ятні.

– А з чого все почалося?

– У фейсбуці прочитала допис Ектора про проведення конкурсу рецептів консервацій. У мене було чимало рецептів, тож деякі вирішила надіслати. Відтак дізналася, що потрапила у двадцятку найкращих. І думала, що це й буде моє максимальне досягнення, якому я дуже зраділа. Але мені зателефонували, що для проходження у наступний етап потрібно надіслати консервації для дегустації. Так я і зробила: надіслала два слоїки тушкованки. Ще й цікаво те все оформила, щоб більше уваги привернути до своєї роботи.

Згодом зрозуміла, що всі учасники були в однакових умовах, а дегустація була «сліпою». Ектор не знав, від кого надійшли ті чи інші взірці консервації, а просто куштував і оцінював їхню якість. Так він відібрав три найкращі рецепти, серед яких і мій. Згодом повідомили, що незабаром Ектор та його команда приїдуть до мене в гості. І 10 жовтня вони прибули до Гошева. Повірте, було дуже приємно, коли Ектор назвав мене «першою переможницею конкурсу».

– Чи знали, що Ваш рецепт тушкованки може послужити ЗСУ?

– Коли я надсилала консервації на конкурс, то такої думки не мала. А вже згодом мене почали розпитувати люди, чи я продаю тушкованки або виготовляю для потреб ЗСУ. Звичайно, як будь-яка свідома українка, а тим паче – дружина воїна на передовій, я долучаюся до допомоги нашому війську, але такі речі не афішую. Тож загалом хлопці на передовій уже пробували мої консервації. Та робити їх у великих обсягах я не маю можливості. А відтак у наступних дописах Ектора прочитала, що для підсилення якості свого авторського борщу для бійців ЗСУ він додає тушкованку за моїм рецептом,бо вважає, що саме так буде смачніше й поживніше.

– То, може, відкриєте нашим читачам хоч окрайчик Ваших кулінарних секретів?

– Коли готую вдома тушкованки, то зазвичай використовую свій рецепт. Звісно, для мене як для дитини найсмачніше готує мама. Але у всіх бабусиних чи маминих рецептах передбачено брати ті чи інші складники, як мовлять, на око. Тож не можу сказати, що в основі моїх кулінарних секретів – їхні рецепти, бо мої кардинально інші, оскільки я дотримуюся кулінарної дисципліни. Але не маю ні від кого таємниць.

На конкурс м’ясо купувала у Долині, в магазині, який я давно перевірила на якість продуктів. Звісно, до Різдва чи Великодня ми в родині готуємо вироби з домашнього м’яса, бо маємо господарку. Але до конкурсу робила все за правилами: вказала дату закупівлі і приготування тощо. Надіслала два півлітрові слоїки тушкованки, закриті металевими єврокришками.

Мама завжди готує інакше, ніж я. Використовує прості металеві кришки, тож м’ясо тушкується вісім чи десять годин у каструлі, наповненій водою по вінця банок. Суть мого рецепту в тому, що на один кілограм м’яса – бажано лопатки – даю одну чайну ложку солі, тобто десять грамів, і пів чайної ложки перцю. Цього вистачає на дві півлітрові банки тушкованки по 450 – 500 г м’яса в кожній.

М’ясо попередньо нарізаю шматочками – три на три сантиметри, – заправляю спеціями й вимішую. У кожен слоїк даю по п’ять горошин чорного перцю і один лавровий листок. М’ясо утрамбовую так, щоб між м’ясом і кришкою був простір не менше одного сантиметра. І відразу вручну, а не ключем, закручую металевими єврокришками. Далі банки викладаю у високу каструлю, дно якої попередньо застеляю рушничком. Відтак повністю – поверх на два чи три сантиметри – заливаю банки водою і зверху кожну притискаю чимось важким. До закипання води ставлю вогонь на максимум, відтак – на середній.

Тушкується м’ясо вісім годин за принципом автоклава. Опісля банки не вибираю з води до повного її охолодження. Як вода у каструлі буде кімнатної температури, то можна вибирати готові тушкованки. М’ясо за моїм рецептом чудово смакує – як самостійна страва чи складник до інших. Якщо давати не столову, а чайну ложку солі, то продукція чудово зберігає свої смакові якості і вигляд. Але кожна господиня може із сіллю експериментувати. Все залежить від того, для чого готують тушкованку.

– Як Ектор з друзями гостювали в Гошеві?

– Йому дуже сподобалося, що ми прийняли їх у родинному колі і по-простому. Я дуже хвилювалася. І за перебіг зустрічі, і за обід тощо. Частували гостей нашим українським борщем і варениками з картоплею зі шкварками. А ще відвідали василіянський Спасо-Преображенський монастир УГКЦ на Ясній Горі, де ігумен дозволив Ектору вдарити у дзвони, та побували у краєзнавчому музеї «Бойківщина» Тетяни та Омеляна Антоновичів у Долині.

Ектор був у захопленні. А коли я зробила йому скромні символічні подаруночки, серед яких була і вервичка, то відразу надів її на шию. Було дуже приємно. Важливо, що Ектор також запропонував мені взяти участь у зйомках передачі «МайстерШеф» для аматорів у Києві. Та я ще над цим подумаю. Бо для мене головне – безпека сім’ї і родини, адже Роман на війні. А у Київ треба їхати не на один день.

– У «Бойківщині» Ви зазвичай ведете клуб «Бойківські ремесла». Чи не плануєте запровадити майстер-класи з приготування м’ясних виробів за бойківськими рецептами?

– Люди відгукувалися, що своєю перемогою у конкурсі я привернула увагу не лише до Гошева чи Долини, а й загалом до Бойківського Підгір’я та його традицій. Як працівниця музею «Бойківщина» розумію, що потрібно й далі популяризувати наші давні традиції та ремесла, зокрема й кулінарні, оживляти призабуті, залучаючи до цього дітей і молодь. Тож я вже запровадила чимало різних майстер-класів, а також і кулінарні з дорослими та дітьми. Хочу робити те, від чого маю задоволення і до чого лежить душа. Та після перемоги у конкурсі вже мушу тримати належну планку. Коли душа моя хоче кричати, то я знаю, що маю бути незламною.

…Насамкінець Мар’яна Хабер-Дудар подарувала читачам свій вірш «Незламна». У ньому між авторкою й ліричною героїнею я поставив би знак рівності:

Десь глибоко ховаю всю біль в задзеркаллі душі,

Віч-на-віч з тишиною ділюся думками.

Наче квіти в вінок – заплітаю слова у вірші,

За якими майстерно приховую шрами.

Я ділюся усім, чим наповнене серце моє,

Навіть ворогу руку в біді я готова подати!

Щира, чесна, проста… я така – яка є,

Бо навчилася все у своєму житті цінувати.

Ніби сильна, щаслива, незламна – як збоку здається,

Все життя я крокую вперед до своєї мети.

І допоки живу і серденько в грудях ще б’ється –

Пронесу крізь життя я усі Богом дані хрести!

(«Незламна»)

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!