Ваша черга воювати
Родичі військових з Львівщини, які служать в зоні АТО вважають, що два місяці війни – то забагато для людини і влаштовують акції протесту, вимагаючи ротації. "Хай тепер йдуть воювати кадрові військові, які сидять у частинах", – кажуть вони. Ще хочуть, щоби Міністрство оборони було більш відкритим – налагодило роботу "гарячої лінії" й чесно повідомляло про те, що робиться на фронті.
Наших дітей женуть у саме пекло!
Група жінок різного віку стоїть у сквері навпроти будівлі Львівської обласної ради. З обривків розмови, чутно, що це родичі чоловіків, які воюють у зоні АТО. Налаштовані вони різко, щоби не сказати агресивно – на прохання розповісти про причину з якої вони тут зібралися і про те, чого намагаються досягти вимагають показати посвідчення, бо, мовляв, журналісти постійно подають їхні слова некоректно.
За якийсь час десятки людей зі скверу рушають до облради, де має відбутися засідання комісії, що займається питаннями взаємодії з військом. По дорозі гудуть мов стривожений вулик – розмови тільки про те, хто де з рідних опинився і як їх там обстрілюють і про те, що хто і скільки та через кого передавав воякам.
Ці люди є осердям своєрідної кампанії протесту, яка вже кілька тижнів триває не тільки в області, а й в кількох регіонах України. Стихійні протести виникали на Львівщині вже наприкінці травня, коли родичі вояків 24-ї окремої моторизованої бригади блокували виїзд з частини, вимагаючи забезпечити солдатів, що вирушали в зону АТО, якісними касками та бронежилетами.
Однак регулярними ці протести стали приблизно через місяць, коли рідні десантників 80-ї аеромобільної бригади на вулиці Стрийській почали вимагати ротації солдатів, яка не відбулася до цього часу.
Так перекривали рух вулицею Хмельницького у Львові
«Наших дітей кидали в саме пекло – під Слов’янськ з перших днів, а потім одразу ж в Луганськ. Ні дня відпочинку їм не дали, хоча з інших частин солдати розповідають, що були вдома бодай раз. Тому ми вимагаємо, щоби нашим дітям також дали відпочити» – переходить на крик одна з жінок і прямує до трибуни.
«Хай командир нам скаже, чому так робиться, хай прийде сюди і розповість» – наполягає вона.
Голова комісії Ярослав Мудрий намагається заспокоїти людей, однак претензії починаються сипатися з усіх боків – правду про війну на Сході родичі військових знають не з повідомлень прес-центру АТО.
«Вони п’ють воду з калюжі і діляться на двох однією чайною ложкою паштету. Вони за весь цей час нічого не отримали. Вони вже місяць в оточенні! Казали, що після взяття Савур-Могили налагодиться постачання продовольства. Допоможіть, будь ласка, тим бійцям, які на кордоні! Їх потрібно рятувати. Зараз вони самі собі дають раду. У вас є кадрові війська, які сидять по частинах, а ви забрали цивільних голими і босими. Зараз на кордоні критична ситуація і мовчати про це більше немає сенсу», – говорить Неля Васюта, дружина вояка 24-ї бригади, підрозділ якого пережив обстріл під Зеленопіллям.
Найбільше солдатську дружину обурює відсутність комунікації з військовим відомством, гаряча лінія якого насправді мовчить і отримати якісь відомості майже нереально.
«Проблема у тому, що відсутня комунікація між нами і Міноборони. Навіть між бійцями і командирами відсутня комунікація. А звідки їй взятися, якщо на танковий батальйон – одна рація. Для того, щоб повідомити команду «Вогонь!» хлопцям треба було бігти кілометр. Після того, як під Зеленопіллям все згоріло знаєте скільки людей зникло безвісти? Знаєте скільки останків не можуть знайти?», – сказала вона. На її думку, державні структури мали б створити діючу «гарячу лінію» для того, щоби рідні вояків могли отримати достовірну інформацію та кризовий центр для роботи з родинами військовиків.
Перекриття вулиці Стрийська у Львові
Будемо перекривати дороги, поки дітей не повернуть
Активні протести родичів військових спалахнули наприкінці червня – вже тоді рідні львівських десантників вимагали провести ротацію особового складу 80-ї бригади. У липні вони вже перекривали вулицю Стрийську у Львові та вимагали надати їм літак для перельоту в зону АТО. Потім до рідних десантників долучилися родичі вояків «Залізної бригади», які вже два місяці воюють на Донбасі. Відтак двічі дійшло до перекриття траси Київ-Чоп у Гамаліївці під Львовом, після загострення ситуації у прикордонних районах з Росією, коли українські частини масово обстрілювати з двох боків. Люди вимагали від державного та військового керівництва надати дієву допомогу частинам, що опинилися між двох вогнів. Після того, як українські війська провели кілька успішних операцій, солдатів вдалося розблокувати, що трішки зняло напругу.
Пан Володимир з Яворівщини, зі слів брата, який вже другий місяць служить в 24-ій бригаді, розповів «Z», що ситуація там «кепська».
«У мене там служить брат, він уже понад 2 місяці в зоні АТО. Він дзвонить, каже, що кепсько, ні продуктів, ні води, ні боєприпасів. Таке враження, що про них забули» – розповів чоловік і додав, що вже сам готовий іти до війська.
Блокування траси у Гамаліївці
Родичі десантників запевняють, що припинять акції протесту тільки після того, як відбудеться ротація особового складу 80-ї бригади. Водночас представник обласного військкомату повідомив рідним, що ротація буде можлива в межах місяця часу.
Українські військові «вершки» наразі ще не можуть усвідомити того, що родини військових, які служать в АТО, отримують від них усю інформацію про стан справ на фронті і задурити їм голови, чи просто відмахнутися не вдасться. Акції протесту навіть з найблагішими намірами, ніяк не підвищують моральний стан суспільства і зокрема, військовозобов’язаних та ще й дають поживу кремлівській пропаганді. Тож штабним стратегам пасувало б бути максимально чесними і відкритими до людей й скеровувати енергію родин військових на конкретні дії в поміч війську.
Саме тому вельми слушною виглядає пропозиція Ярослава Мудрого залучити родичів вояків до конкретної допомоги армії – участь у збиранні матеріальної допомоги воякам, допомога в її пакуванні та пересилці до місць дислокації частин. Адже постійно лунає інформація про те, що таких людей не вистачає. Однак поки ця пропозиція потонула у хвилях емоцій і бажанні негайно отримати результат.
Очевидно, що цей рух потребує організації, однак перші спроби не є надто вдалими, адже як свідчать повідомлення зі ЗМІ, часто замість рідні реальних вояків, у перші ряди пробираються професійні «солдатські матері», здатні заговорити будь-яку реальну проблему.
