Війна проти України

Три танки, ціла колона БТРів та «камази» з новими групами терористів перейшли в ніч з 11 на 12 червня кордон з російського боку й одразу включилися в бойові дії. Ясна річ, що з Криму ці танки могли потрапити до Донбасу тільки через російську територію.

Не менш очевидним є і той факт, що й іншу важку зброю та боєприпаси до неї терористи одержують з Росії, що на них працює російська державна машина. Крім того, на російській території у спеціальних таборах готують бойовиків, і з числа своїх громадян, і з числа українців, а після того їх під прикриттям російських же прикордонників перекидають до України. А під час проникнення груп бойовиків з Росії розвідку місцевості здійснюють російські безпілотники. Тож у розпорядженні терористів на Донбасі, нові і нові групи яких закидаються з Росії, крім БТР, зеніток, ПЗРК, мінометів і важких кулеметів відтепер з’явилися і танки, ймовірно, з числа захоплених «зеленими чоловічками» у Криму. І хоча штаб АТО повідомив, що принаймні два танки вже підбиті, невідомо, ушкодження якого ступеню завдано їм і чи не будуть вони після ремонту знову введені в стрій.

А в ніч із 13 на 14 червня терористи збили військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних сил України ІЛ-76, який заходив на посадку в аеропорту Луганськ. Літак перевозив особовий склад для ротації, окрім військовослужбовців на борту були техніка, спорядження та продовольство. Літак був збитий вогнем із ПЗРК та крупнокаліберного кулемета. Терористам було неважко зробити свою справу: віднедавна, за словами  керівника «Інформаційного спротиву» Дмитра Тимчука, при закиданні груп найманців і партій зброї в російському повітряному просторі біля держкордону постійно працює літак дальнього радіолокаційного спостереження А-50. «Його завдання – виявлення української військової авіації, яка могла б зірвати операції по закидання російських найманців на територію України», - зазначив Тимчук. Для такого літака виявити український транспортник задовго до його підльоту до Луганська й заздалегідь передати дані бойовикам – справа елементарна. Отож небо над Донбасом вже сьогодні бодай частково контролюють росіяни і терористи.

Залишається тільки погодитися з оцінкою ситуації Євгеном Марчуком: «Це лише початок… Російська методика давно відома: зараз вони зволікатимуть, заговорюватимуть зуби, а паралельно максимально активно насичуватимуть цей регіон воєнізованими структурами й технікою. Звісно, при цьому говоритимуть – ми не знаємо, хто це такі й чия це техніка. А далі на переговорах з їхнього боку з’явиться абсолютно новий компонент, суть якого буде приблизно такою: «Товариші, та ви ж Донбасом не володієте й не управляєте»… Я вважаю, що це диявольський знак стрімкого погіршення ситуації на Донбасі… Це технологія – створювати свою переговорну базу й важелі по відношенню до партнера».

Справді, технологія. Вже відпрацьована два десятиліття в Абхазії. Нагадаю, тоді Росія та її спецслужби вміло використали етнополітичний конфлікт у цій автономній республіці для перетворення її на контрольовану Кремлем квазідержаву та для приниження і знесилення Грузії. 

Не торкаючись глибинних причин конфлікту, візьмімо до уваги лише його військово-політичний вимір. 14 серпня 1992 року в Абхазії почалися бойові дії між збройними формуваннями Грузії та місцевих сепаратистів. Від самого початку військово-політичну і матеріальну підтримку абхазьким бойовикам надавала Росія. Але спершу грузинські війська наступали і відтіснили сили сепаратистів до кордону. Тоді втрутився Кремль, і 3 вересня 1992 року в Москві в ході зустрічі Бориса Єльцина і Едуарда Шеварднадзе (які обіймали тоді посади президента РФ і голови Держради Грузії) був підписаний документ, що передбачав припинення вогню, виведення грузинських військ з Абхазії та повернення біженців. Проте ця угода – вочевидь невигідна для Грузії, оскільки означала її фактичну капітуляцію, – не була виконана. Як наслідок, воєнні дії продовжилися, але тепер сепаратисти одержали істотну перевагу над грузинськими формуваннями у живій силі та техніці. Основну ударну силу «абхазьких» бойовиків становили не абхази, а «добровольці» - з числа жителів російських республік Північного Кавказу, російські козаки та, ймовірно, військовики. Так, «міністром оборони» Абхазії був призначений кабардинець Солтан Сосналієв – полковник Радянської армії, ветеран війни в Афганістані, «начальником штабу» – адигеєць Амін Зехов, «командувачем флотом» - офіцер радянського ВМФ дагестанець Алі Алієв.

У жовтні 1992 року, отримавши поповнення і велику кількість сучасного озброєння, абхазькі сепаратисти перейшли у наступ. За допомогою російських танків вони взяли штурмом місто Гагра, де захопили деяке бойове спорядження грузинських військ. Відтак керівництво абхазьких сепаратистів надалі стверджувало, що в бойових діях використовується трофейна зброя, жодного постачання технікою Росія не здійснює. Хоча реально обсяги цього постачання все зростали і зростали.

Оскільки бойові дії набули позиційного характеру, 15 грудня 1992 року обидві сторони підписали декілька документів про припинення воєнних дій і виведення всіх важких озброєнь та військ із зони конфлікту. Але вже на початку 1993 року бойові дії відновилися після, коли сепаратисти рушили на зайнятий грузинськими військами Сухумі. Після запеклих боїв 27 липня 1993 року в Сочі було підписано угоду про тимчасове припинення вогню, в якій Росія виступала в ролі гаранта. І знову угода була зірвана сепаратистами. Вони поповнили свої формування (в тому числі й кадровими російськими військовиками), отримали з Росії артилерію, міномети, бронетехніку, бойові катери, літаки, забезпечили їх необхідними боєприпасами, а тоді у вересні порушили перемир’я та розпочали штурм Сухумі.

Для посилення свого угрупування грузинські урядові сили спробували було перекидати війська в Сухумі на цивільних літаках. Сепаратисти ж збили із зенітних установок на катерах декілька літаків, що заходили на посадку в аеропорту Сухумі: 20 вересня – Ту-134, 21 вересня – теж Ту-134, 22 вересня – Ту-154, 23 вересня – Ту-134 (знаючи це, можна було посилати Іл-76 до Луганська?). 27 вересня 1993 року Сухумі був узятий «абхазькими» військами. Деморалізовані грузинські формування полишили територію Абхазії, а близько 250 тисяч цивільних грузин (майже половина населення автономії) були вимушені тікати з цієї квазідержави. Прямі втрати економіки Абхазії склали близько 11 млрд. доларів; з економічної кризи, спричиненої війною, «незалежна Абхазія» не може вибратися донині.

І, нарешті, 14 травня 1994 року в Москві між грузинською і абхазькою сторонами за посередництва Росії було підписано Угоду про припинення вогню і роз’єднанні сил. На основі цього документа і подальшого рішення Ради голів держав СНД в зоні конфлікту з червня 1994 року були розташовані так звані «колективні сили з підтримки миру» СНД, які – всупереч своїй назві – повністю комплектувалися російськими вояками. Ну, а 2008 року, під час російської агресії проти Грузії, Абхазія проголосила свою «незалежність», визнану наразі лише трьома державами. Але попри це де-факто Кремль повністю досягнув своєї мети – відірвав від Грузії значну територію, створив на ній маріонеткову квазідержаву й надовго підірвав грузинську економіку (прийняти 250 тисяч біженців для невеликої країни – це дуже великий економічний тягар).

А тепер під цим ракурсом погляньмо на Донбас. Масова участь російських «добровольців» (називаються різні цифри – аж до 5-6 тисяч «багнетів») у бойових діях вже є фактом. Обсяги бойової техніки і новітнього озброєння, що мають терористи, зростають. От уже і танки з’явилися… Поки що це танковий взвод. А далі – завдяки відкритому на великому протязі кордону – буде й рота, і батальйон… А коли їх набереться на бригаду, тоді вони підуть на Харків чи Запоріжжя. І не просто так підуть – а з прикриттям з повітря. Хіба випадково бойовики так люто билися за Донецький та Луганський аеропорти? Бо ж сучасні аеропорти легко перетворити на місця базування як реактивних штурмовиків, так і бойових вертольотів. У ніч з 12 на 13 червня дві колони бойовиків уже пробували було прорватися на Харківщину – правда, танків й авіації у них не було, тільки БТРи. А далі? І свій флот «Донецька народна республіка» (точніше, Росія для неї) на Азовському морі з часом сформує, можете не сумніватися, – щоб знищити катери українських прикордонників і висаджувати десанти під Мелітополем чи Генічеськом.

І при цьому кожне обговорюване зараз на високому рівні перемир’я, кожне послаблення активності українських вояків під час АТО, кожну слабину в позиції офіційного Києва російські маріонетки на Донбасі – так само, як їхні попередники в Абхазії у війні проти Грузії, – використовуватимуть для перегрупування та зміцнення своїх сил. А Росія не тільки постачатиме у зону боїв сучасну зброю та надсилатиме тисячі «добровольців» - вона ще й здійснюватиме дипломатичне та пропагандистське прикриття дій своїх пахолків, намагаючись організувати блокаду України на міжнародній арені.

Отож, чуючи все нові й нові миролюбні заяви з боку української влади, тільки й залишається повторити вслід за Євгеном Марчуком: «Коли вже почнуть хоча б чути людей, які знають цей російський предмет?».

                                                                                                                Газета День