Війна за «Пресмаш»
Через війну двох найбільших акціонерів ВАТ «Пресмаш» — ТОВ КУА «Парангон» (компанія з управління активами, зареєстрована у Севастополі).
Вона фактично представляє інтереси Олександра Лебедєва, народного депутата України (V скликання — «Блок Юлії Тимошенко» і VI скликання — фракція Партії регіонів) та колишнього міністра оборони України, з одного боку, й іванофранківця Богдана Пукіша — з другого, з 1 січня ц. р. зупинився і не працює єдиний в Україні завод з виробництва механічних пресів. Трудівникам підприємства заборгували вже понад 1,8 млн. грн. зарплати.
Завод-«нелегал» без законного керівника і КВЕДів
Вичерпавши майже всі доступні засоби впливу на своїх найбільших акціонерів, трудовий колектив ухвалив безпрецедентне рішення — звернутися з позовом до суду про призначення примусової санації власного підприємства, про що «Галичина» повідомляла ще 3 липня в публікації «Колектив подає «Пресмаш» на санацію». Крім цього, рада трудового колективу разом із профспілковим комітетом звернулася з колективним листом до глави держави.
Зі звернення до Президента України. «Все почалося з того, що на промисловому ярмарку в Києві, де експонувалася наша новітня машина для брикетування тирси В-80, голова правління ВАТ «Пресмаш» Б. Пукіш познайомився з народними депутатами від Партії регіонів П. Лебедєвим і Є. Зінов’євим. Заводська розробка, що дозволяє пресувати тирсу, солому і лушпиння соняшнику в брикети і використовувати їх як джерело альтернативного палива, їх дуже зацікавила. і вони побажали взяти участь у цій роботі. Вже у 2007 році компанія ТОВ КУА «Парангон» через Фонд держмайна України (ФДМУ) з порушенням чинного законодавства викупила державний пакет акцій «Пресмашу» — 36,02 відсотка їх загальної кількості. А згодом, 7 жовтня 2008 року, представники «Парангону» на чергових зборах акціонерів, використавши фіктивні документи, змінили склад правління ВАТ «Пресмаш». Фактично це була класична рейдерська атака, завдяки якій на підприємство прийшла нова команда управлінців під керівництвом директора Сергія Кошевого. Шляхом певних юридичних маніпуляцій легітимного голову правління ВАТ «Пресмаш» Б. Пукіша поступово було усунуто від влади».
З того часу, власне, й точиться війна між двома реальними співвласниками товариства. Але колектив, принаймні так стверджують самі машинобудівники, працював би, якби акціонери з’ясовували те, хто з них має рацію, а хто — ні, виключно у судах. і не перетворили на один з, образно кажучи, театрів бойових дій, саме підприємство. Наведемо лише два приклади.
— Завод почали «валити» ще в 2009 році, коли один з акціонерів через суди запустив процедуру фіктивного банкрутства товариства, з чим ми боролися до 2012 року. Фактично з жовтня 2009 року по жовтень 2012 року завод не міг працювати, бо основна наша продукція поставлялася на експорт, для чого необхідні були або гарантія банку, або ж вільні обігові кошти. Але гарантію банку ми не могли отримати через відкриту процедуру банкрутства, а фінансових ресурсів для поповнення обігових коштів акціонери не виділяли, — розповів керівник ВАТ «Пресмаш» Михайло Бурак. — У 2012 році, коли через суди процес фіктивного банкрутства все ж вдалося припинити, завершилися терміни повноважень усіх органів управління товариства — спостережної ради, правління і ревізійної комісії.
Додамо ще, що, за його словами, зайшовши у 2008 році на «Пресмаш», менеджери, висунуті ТОВ КУА «Парангон», отримали доступ до бази даних ділових партнерів товариства. Згодом, коли розгорівся конфлікт, усім їм вони розіслали листи про те, що завод, мовляв, банкрут і вести з ним будь-які справи ризиковано.
Через те, що два найбільші співвласники «Пресмашу» не довіряють один одному, склалася ситуація, аналогів якій у господарській практиці в області, мабуть, і немає. Є завод, до речі, монополіст в Україні з виробництва мехпресів, є колектив, а законного керівника на підприємстві нема. із 1 січня «Пресмаш» зупинився з банальної причини — у Реєстраційній палаті відмовилися продовжити машинобудівникам коди видів економічної діяльності (КВЕДи) на 2014 рік на тій підставі, що супровідний лист з проханням про це підписав М. Бурак, якого не було, як передбачає закон, обрано загальними зборами акціонерів.
«Допоможіть колективу позбутися акціонерів»
Наталя Ярема, голова ради трудового колективу ВАТ «Пресмаш», переконана в тому, що «Пресмаш» може працювати прибутково:
— У 2012 році ми виготовили і поставили ковальсько-пресовий комплекс у Казахстан і на одному цьому замовленні заробили 1,8 млн. грн. Уявіть собі, що якщо дати змогу заводові працювати, то ми будемо надзвичайно прибутковими. Бо колектив у нас невеликий (нині тут працюють 104 фахівці. — Авт.), але ще збереглися ті спеціалісти, які знають, як виточити «черв’ячну» передачу, як її зібрати, є конструктори. Якщо й вони підуть, то, вважайте, заводу не стане. Бо верстати й інше обладнання — це лише залізо, яке без фахівців ним і зостанеться.
А ще Н. Ярема на підтвердження своїх слів наводить і такий, справді промовистий, факт.
— Йду сьогодні на завод і зустрічаю нашого колишнього електрика — хлопці створили кооператив, орендують приміщення на нашій же території. Між собою звемо їх жартома «конкуруючою фірмою», — розповідає Наталя Ярославівна. — У них у роботі нині шість пресів (колектив ремонтує і продає преси. — Авт.). На «Пресмаші» — жодного. Зрозуміло, мабуть, що якщо поруч мають замовлення і працюють, то проблема криється не у відсутності попиту на ковальсько-пресове обладнання, а в чомусь іншому. Нам просто потрібен чесний і порядний керівник, який працював би на колектив...
Анатолій Островський, токар ВАТ «Пресмаш», найперше акцентує на тому, що вже сім років у товаристві не проводять щорічні загальні збори акціонерів. Лише тому, що акціонери щось не поділили між собою. Зрештою, це і призвело до остаточної зупинки заводу.
— Коли ми почали звертатися до облдержадміністрації та облради, до івано-Франківської міськради, я свідомо ставив перед владою питання так: допоможіть колективу позбутися акціонерів, — розповідає А. Островський. — Добре розуміючи, безумовно, що насправді це неможливо і що це неправильно. Бо акції — все-таки приватна власність. Але ми могли б самі працювати, якби П. Лебедєв не купив акції «Пресмашу», а наш місцевий акціонер Б. Пукіш не посприяв цьому, привернувши його увагу до заводу. А веремія, на мій погляд, розгорілася через те, що у нас у цехах є унікальне обладнання, якого, принаймні на теренах Західної України, на жодному з підприємств немає. Тепер не знаю, чи працюватиме завод, тому профспілковий комітет і рада трудового колективу найперше вже ставлять питання про те, щоб бодай не пропала заробітна плата, яку нам заборгували...
Н. Ярема додає, що підтримує ділові зв’язки з Сімферопольським заводом пневмоапаратури і Миколаївським заводом мастильного обладнання, які теж пройшли через приватизацію. Але там члени трудових колективів самі викупили акції своїх підприємств і нині працюють.
Зі звернення до Президента України. «Починаючи з 2008 року не відбуваються щорічні збори акціонерів ВАТ «Пресмаш». Їх блокують, з одного боку, П. Лебедєв і Є. Зінов’єв, інтереси яких за дорученням представляє Володимир Шутов (син генерал-майора Олександра Шутова, якого у червні було звільнено з посади начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ), а з другого — Б. Пукіш, який не погоджується з їхніми пропозиціями. Ми, працівники підприємства, здогадуємося про глобальні плани Москви щодо підриву економічної могутності нашої держави, позбавлення її незалежності й суверенітету. На очах знищується наше підприємство, що має стратегічне значення. Це особливо видно тепер, коли відбувається відкрита агресія на сході і півдні України. Наших людей намагаються позбавити роботи і викинути на вулицю».
Меморандум в інтереси акціонера не вписався?
Після пікетування виконавчої служби головного управління юстиції в івано-Франківській області, звернень до голови облдержадміністрації Андрія Троценка, до обласної ради і до міського голови івано-Франківська Віктора Анушкевичуса здалося, що нарешті з’явився принаймні проблиск надії. Н. Ярема підкреслює, що все, що пообіцяв машинобудівникам зокрема В. Анушкевичус, він виконав. Зазначимо, що зусиллями фахівців департаменту промисловості та інфраструктури ОДА, який очолює Василь Ковальчук, і міського голови івано-Франківська акціонерів «Пресмашу» й їх представників змусили сісти за стіл переговорів. Було навіть вироблено «дорожню мапу» врегулювання конфлікту — визначено дату проведення загальних зборів акціонерів і те, що кожний із співвласників вносить по дві кандидатури до складу наглядової ради та правління, які на них мали обрати. А ОДА і виконком Івано-Франківської міськради — кандидатури голів відповідно наглядової ради і правління, що вже було навіть визначено і погоджено. Всі ці домовленості сторони закріпили у підписаному меморандумі.
Але збори й цього разу не відбулися.
— Збори було оголошено на 16 квітня. Але за три дні до їх проведення виникло питання статуту товариства. Та її редакція, яку представники «Парангону» привезли до івано-Франківська, ніхто і ніде не розглядав, хоча, згідно з законом, всі документи, які виносять на розгляд загальних зборів, мають надавати акціонерам за 30 днів до їх проведення, — пояснює М. Бурак. — Запропонований ними проект практично на 95 відсотків відрізнявся від чинного статуту товариства. Щоправда, у представлених документах був пункт, в якому зазначалося: з проектом статуту ВАТ «Пресмаш» можна ознайомитися в офісі КУА «Парангон», що в м. Севастополі. Але хто міг у квітні поїхати ознайомитися з документом у Крим, коли на півострів уже зайшли російські війська? Якщо б вони хотіли виконати ті домовленості, які було досягнуто під час трьох зустрічей і нарад з участю представників ОДА і виконкому Івано-Франківської міської ради, то могли б заздалегідь надіслати проект статуту бодай електронною поштою.
Крім цього, перед початком зборів з’ясувалося, що представники ТОВ КУА «Парангон», як стверджують М. Бурак і Б. Пукіш, мали висунути не по двоє представників до наглядової ради, правління і ревізійної комісії товариства, як було закріплено у меморандумі, а по три і навіть по чотири кандидатури. Але Б. Пукіш, якому належать 43 відсотки акцій, тоді як П. Лебедєву — 50,1, відмовився реєструватись для участі у зборах.
— Ми ще очікували до квітня, сподіваючись, що збори відбудуться і завод зможе запрацювати. Цього не сталося. Тому колектив вирішив взяти ініціативу у свої руки, бо далі зволікати вже неможливо, — зазначив у виступі на засіданні регіональної міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств в області представник профкому і ради трудового колективу, головний технолог ВАТ «Пресмаш» Віктор Карабет, пояснюючи її членам, чому колектив зважився на крайній крок — звернутися до ДПі, аби податківці ініціювали процедуру досудової санації підприємства. — Ми приходимо на роботу, а роботи немає. Нам нараховують за простій з вини адміністрації дві третини заробітку, однак ці гроші не виплачують. КВЕДів немає, всі банківські рахунки підприємства заблоковано, і воно взагалі не може працювати. Ми у відчаї...
Зі звернення до Президента України. «Знову припинились виплати зарплати, лікарняних та інших обов’язкових платежів. Через це працівники підприємства не можуть оформити пенсію — вони втрачають чотири роки трудового стажу. Також ВАТ «Пресмаш» не сплачує єдиний соціальний внесок, через що наші фахівці навіть не можуть звільнитися з товариства і розпочати пошук роботи через біржу праці».
Полтавська охорона прикарпатського заводу
Поки триває пошук шляхів виведення ВАТ «Пресмаш» з патової ситуації, в самому колективі визріває внутрішній конфлікт. Його найперше породило те, що колектив заводу, за словами А. Островського, поділений надвоє і, за його образним висловом, виходить, як у пісні: половина саду квітне, половина — в’яне. Розповідаючи про це, Н. Ярема та А. Островський мали на увазі те, що частині персоналу, який задіяний на «Пресмаші», у табелі ставлять «вісімки», тобто нараховують зарплату за повний робочий день, а частині — лише дві третини.
«Вісімки» ставлять, зокрема, охоронцям, а також юрисконсульту підприємства, яка, судячи з розповідей працівників, відстоює не так інтереси колективу «Пресмашу», в штаті якого перебуває, як інтереси КУА «Парангон», що представляє акціонера П. Лебедєва.
До «вісімок» у табелях охоронців, здавалося б, запитань не мало б виникати, бо всім зрозуміло, що варта на великому заводі має бути цілодобовою. Проте у випадку з «Пресмашем» — це ще одна загадкова і непроста історія. Річ у тім, що свого часу стараннями представників колишнього міністра оборони України найняли охоронну фірму аж з Полтави, яка, як підозрюють машинобудівники, є частиною бізнесу «регіоналів». Але це ще не все.
— На мені як начальнику комерційного відділу лежить матеріальна відповідальність за цінності, що зберігаються на складах. На відповідальності чоловіка, який працює начальником цеху, їх ще більше — до 300 одиниць обладнання, — пояснює Н. Ярема. — Але всі ключі на руках в охоронців (охоронна фірма змінила замки на в’їзних воротах та дверях адміністративного і виробничих корпусів. — Авт.). Вони повністю керують. А ми виходимо на роботу лише три дні на тиждень. Якось уже йду додому, бачу, на «Пресмаш» заїжджає вантажівка, кузов якої щільно закритий тентом. У кабіні — троє чоловіків. і хлопець-охоронець біжить їм відчиняти воротаѕ Завод не працює. Чого невідома машина заїжджає на територію? До того ж наприкінці робочого дня.
Після того, як Росія окупувала Крим, а тепер без кінця перекидає своїх диверсантів й важкі озброєння для сепаратистів на Донбас, прикарпатці, що цілком логічно, стали підозріливими. Як зауважили під час нашого спілкування В. Карабет і А. Островський, на великій території «Пресмашу», що на самій околиці івано-Франківська, легко можна потай розташувати цілий полк найманців і бойовиків. Тобто це питання не таке вже просте й полягає воно не лише в тому, що фінансові видатки на полтавську охорону лягають фінансовим тягарем на прикарпатське підприємство.
...Або ж через суди повертатися у 2007 рік
Ситуація, в якій перебуває ВАТ «Пресмаш», вкрай складна. Як випливає зі звернення до Президента України П. Порошенка, на початок травня борг товариства, крім зарплати власним працівникам, становив до Пенсійного фонду (ПФУ) майже 1,8 млн. грн., основний борг — понад 1,5 млн. грн. та штрафи і пені — близько 300 тис. грн.
Але М. Бурак переконаний, що фінансове становище «Пресмашу» не безнадійне, бо на підприємстві, і це підтверджували Н. Ярема, В. Карабет й
А. Островський, зуміли зберегти все обладнання з тих часів, коли колектив випускав щороку по 800 пресів, а тепер — усього 5-6. і якби була згода обох акціонерів продати частину непрофільних активів і дещо з обладнання, яке є в надлишку, то можна було б швидко вивести підприємство з боргової ями і відновити виробничу діяльність.
— Ми вже аналізували і дійшли висновку, що можна було б утилізувати 99 верстатів, які не використовувалися з 1989 року і вже не підлягають ремонту, — зазначає М. Бурак. — Є й інші можливості. До нас, наприклад, звертався підприємець, що готовий був за шість млн. грн. викупити заводську їдальню. Б. Пукіш погоджувався на це, але представники П. Лебедєва були категорично проти...
За його словами, стосунки між акціонерами загострилися настільки, що 6 листопада 2013 року під час зустрічі з представниками П. Лебедєва йому відверто сказали: «Розпускайте людей, закривайте завод. У нас його не буде, і в Пукіша нічого не буде» (як розповідають, у власності колишнього міністра оборони начебто лише в Україні є акції восьми підприємств).
Однак на засіданні регіональної міжвідомчої комісії з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств в області 24 липня одностайно ухвалили рішення підтримати колектив ВАТ «Пресмаш» і докласти всіх зусиль, аби розблокувати роботу підприємства та допомогти йому запрацювати. Однак можливостей для маневру у машинобудівників не так аж багато. До того ж деякі з них — дуже складні. Як підкреслив начальник головного управління ПФУ в області Анатолій Назаров, він бачить, по суті, два варіанти. Перший — вплинути на акціонерів і змусити їх таки порозумітися або ж через суди добиватися визнання того, що ФДМУ продав у 2007 році державний пакет акцій «Пресмашу» з порушенням закону. Другий — іти через банкрутство заводу. Категорично проти цього Б. Пукіш, який дуже емоційно, але справедливо зауважив, що в області, по суті, нема жодного прикладу, аби після санації підприємство відновило свою платоспроможність і виробничу діяльність. Зате є протилежні дуже красномовні свідчення — руїни і пустки, що залишилися на «Карпатнафтобурмашремонті» чи «Оріані». Заступник голови обласної ради О. Дзеса, який має досвід керівництва великим виробничим об’єднанням, також, до речі, зауважив, що не впевнений, чи у випадку з «Пресмашем» це є найкращим виходом для колективу. Насамкінець додамо, що ще одну, на наш погляд, дуже слушну думку висловив А. Назаров: комісія має право звернутися до правоохоронних органів з проханням доповісти про перспективу всіх тих кримінальних справ, які відкривалися в ході протистояння головних акціонерів «Пресмашу».
