Вибори без ілюзій
Парламентська кампанія за старим виборчим законом у нинішніх умовах не здатна привести до кардинального оновлення депутатського корпусу, однак усе ж зробить його адекватнішим тим викликам, які постали перед країною
25 серпня президент Порошенко підписав указ про розпуск парламенту у зв’язку з відсутністю протягом місяця в ньому урядової коаліції. Дострокові перегони призначені на 26 жовтня, а 28 серпня має стартувати виборча кампанія. Відтак окрім війни з російським агресором на Донбасі увага країни буде прикута до ще однієї топ-теми – «внутрішнього фронту» боротьби за зміну законодавчого органу влади та його приведення у відповідність до вимог скрутного часу, який переживає країна. Ці дві топ-теми розвиватимуться в тісній взаємодії.
Уже зараз очевидно, що перегони, найімовірніше, відбудуться за старим Законом «Про вибори депутатів України» від 17 листопада 2011 року, що передбачає закриті списки, обрання половини депутатів за мажоритарною системою та заборону блокування політичних сил. Така система перешкоджатиме проходженню до парламенту нових партій та посилюватиме позиції давно присутніх у політиці важковаговиків, представників великого бізнесу і просто ставлеників олігархів, які зможуть здобути більшість місць у мажоритарних округах.
Тож на кардинальне оновлення законодавчого органу влади, якого очікували від часу Майдану, українцям сподіватися не варто. Якщо там і з’явиться чимало нових облич, зокрема й за рахунок висуванців від «Солідарності» Порошенка та Радикальної партії Ляшка, то за ними все ж стоятимуть давно відомі персонажі. Однак так само очевидно, що новообраний парламент все ж буде набагато кращим, аніж той, який маємо зараз. До нього точно пройде в рази менше представників ПР і КПУ, не буде одіозних антиукраїнських мажоритарників, які потрапили до нинішнього складу в округах Криму.
Шанси самостійно обратися до ВР у представників нових політичних сил, що створені громадськими активістами Майдану, мінімальні. Наразі немає свіжих соціологічних опитувань, які давали б уявлення про те, як змінилися електоральні симпатії громадян протягом літа. Однак за даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» на початку липня, 23% респондентів (з-поміж тих, хто взяв би участь у виборах) проголосували б за «Солідарність», 13% – за Радикальну партію Ляшка, 11% – за «Батьківщину», 7% – за УДАР, 5% – за «Громадянську позицію» Анатолія Гриценка. По 4% набрали б ВО «Свобода» та КПУ, приблизно по 3% – «Сильна Україна», Партія регіонів та «Фронт змін». Об’єднання «Коло народної довіри» Ольги Богомолець, «Правий сектор» та «Самопомiч» львівського мера Андрія Садового набрали б від 1–2% кожна, Демократичний альянс та «Нове життя» Лесі Оробець – по 0,3%.
Тож за пропорційними списками вони могли б туди пройти тільки двома шляхами: об’єднатися у квазіблок (оскільки блоки не дозволені) на основі однієї з партій або увійти до списку котроїсь із прохідних чи бодай потенційно прохідних політичних сил («Солідарність», УДАР, «Батьківщина», «Громадянська позиція»). Останні будуть у цьому зацікавлені з погляду презентації себе як таких, що «ведуть у Верховну Раду нові обличчя», і, найімовірніше, запропонують громадським активістам частину місць у своїх списках та навіть перших п’ятірках.
Водночас шансів обратися в мажоритарних округах у громадських активістів та представників нових політичних сил ще менше. Причина полягає в очікуваній високій конкуренції за них великого бізнесу та водночас територіальній розпорошеності прихильників нових партій і їх невисокій питомій вазі (зазвичай не більш як кілька відсотків) серед виборців будь-якого мажоритарного округу. Гратиме проти них і стертість на цих виборах лінії влада – опозиція. Оскільки нинішнє керівництво і далі займає проєвропейську та демократичну нішу та все ще не викликало до себе повномасштабної відрази більшості суспільства, як це бувало в країні у попередні роки.
За словами Тимошенко, головним завданням «Батьківщини» у новому парламенті буде «вперше створити проєвропейську, демократичну конституційну більшість», «яка чітко триматиме правильний курс розвитку країни». Адже це чи не єдиний шанс для цієї політсили таки увійти до влади, де просту більшість Порошенко, не виключено, зможе створити і без її голосів чи принаймні без переважної частини депутатів від неї.
Водночас популістська партія Олега Ляшка може стати не менш, а можливо, й більш небезпечною опозицією для Петра Порошенка, аніж Юлія Володимирівна. Найімовірніше, опонентом пропрезидентської більшості стане й «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка.
Є ризики непотрапляння до парламенту за нинішнього порога 5% у ВО «Свобода». Адже з огляду на результати останніх опитувань слід брати до уваги ймовірне зростання рейтингу проросійських політичних сил (КПУ, «Сильної України», ПР), які можуть таки переконати проголосувати за себе значну частину тих громадян південно-східних регіонів, які наразі не збираються брати участь у виборах або не визначилися, за кого голосувати. Так, за результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 28 червня – 10 липня, найвищий рівень готовності прийти на дільниці фіксувався в Центрі та на Заході (близько 80%). Найнижчий – на Донбасі (27%) та Півдні (37%). 30% респондентів були не впевнені у своєму виборі або не визначилися з ним.
У результаті по факту частка проєвропейських політичних сил може сукупно виявитися набагато меншою, ніж є за результатами опитувань. І, не виключено, дослідження, які проводитимуться з початком виборчої кампанії, зафіксують відповідну тенденцію вже найближчим часом.
Високі шанси потрапити до ВР як у мажоритарних округах, так і за пропорційними списками матиме «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, якому, попри неприховане флюгерство, все ж вдалося зберегти найпристойніше обличчя з-поміж усіх знакових представників попереднього режиму.
За мажоритарними округами до парламенту може пройти чимало представників «ПРе» (віджаті групою Ахметова залишки старої ПР) та «ПРо» (Партія розвитку, створена також на уламках ПР Сергієм Льовочкіним та очолювана «адвокатом диявола», екс-представником Віктора Януковича в Раді Юрієм Мірошниченком). А от їхні шанси потрапити до ВР за списками малоймовірні, хіба що таки матеріалізуються чутки про можливе об’єднання в одну політичну силу. І значною мірою залежать від того, чи повернуться мешканці нині контрольованих терористами районів Донбасу в електоральне поле України, адже без тамтешнього базового виборця вони ризикують залишитися поза парламентськими стінами.
Є шанси пройти й у КПУ, однак виключно за пропорційними списками. Адже малоймовірно, що її представники не програють боротьбу за голоси електорату на Півдні та Сході з тамтешнім великим бізнесом, який або був обраний там на минулих виборах, або пройшов до попередньої Ради за списком ПР. Тим часом над комуністами нависає інша загроза – заборона цієї політсили у розпал кампанії, коли вони вже не зможуть перегрупуватися.
Петро Симоненко 26 серпня уже заявив, що політрада партії розробила кілька варіантів участі у перегонах представників партії в разі заборони КПУ. Адже Окружний адміністративний суд Києва 4 вересня продовжить розгляд позову Мін’юсту про заборону її діяльності. Щоб максимально дезорієнтувати електорат та вивести його голоси із загального заліку, ліквідувати найпослідовнішу п’яту колону Кремля з-поміж усіх парламентських українських політсил було б, звісно, краще якнайближче до виборів. Інакше усунення КПУ здатне підвищити шанси потрапляння до ВР таких проросійських проектів, як Партія регіонів та Партія розвитку.
Суттєві ризики становить проведення виборів на Донбасі. Голова ЦВК Микола Охендовський уже заявив, що голосування в Донецькій та Луганській областях, безумовно, буде організовано. За його словами, «головними завданнями в цьому контексті є обрання народних депутатів України в усіх створених у цих регіонах одномандатних округах (тобто 21 у Донецькій та 11 у Луганській)». Для цього планується переглянути межі округів та їх центрів, щоб у кожному було хоча б кілька дільниць, де можна здійснити волевиявлення.
З одного боку, це мало б важливе значення для легітимізації нового парламенту як обраного в усіх регіонах України, окрім тимчасово окупованого Криму. А з другого – загрожує тим, що в трьох десятках округів буде обрано масу депутатів, за яких проголосує втричі-вп’ятеро, а то й удесятеро менше виборців, аніж у решті. І це створює ризики проходження за рахунок донбаських недоукомплектованих округів низки одіозних постатей попереднього режиму.
