Ядерне схлипування

Колективна безпека залежить від сукупності двох елементів: довіри і страху. Довіри до союзників, які мають йти на жертви заради вас, і страху перед наслідками оскарження чи порушення правил.

З усім цим Європа має проблеми. Важко уявити, яким чином нова Європейська комісія зможе забезпечувати дотримання своїх рішень стосовно російського газопроводу «Південний потік», коли угоду про участь у проекті підписали Італія, Австрія, Болгарія, Хорватія і Словенія. Схоже, амбітна спроба ЄС встановлювати правила на енергетичному ринку континенту провалилася. Просто РФ виявилася надто сильною.

Розпочинається нова епоха: країни ЄС більше не думають про ширші інтереси, нехтують уже неактуальними правилами і намагаються якомога ефективніше порозумітися з Росією. Відкривається перспектива для довгострокових двосторонніх газових угод, які укладають політики, а не бізнесмени. Це золотий час для тіньових посередницьких компаній, зручних заробітків на стороні, синекур тощо.

Таким чином, Росія зможе повернути собі ключову роль у національній політиці та прийнятті рішень багатьох країн східної частини Європи (така активність уже, на жаль, спостерігається в Чехії, Болгарії та Хорватії). Країни, які мають прохолодні відносини з Кремлем, муситимуть змиритися з тим, що їхнім виборцям і підприємствам газ обходитиметься набагато дорожче. А готові співати під іншу дудку діставатимуть вигідніші пропозиції.

Те саме стосується і «жорсткої безпеки». Захід втрачає довіру. Україну кинуто напризволяще. Політики (вкотре) зайняті Близьким Сходом. РФ влаштувала низку провокацій для перевірки НАТО, і результати росіян не вразили. Альянс робить те, що може, але не те, що треба.

Найімовірніший сценарій полягає в тому, що для Заходу, перефразовуючи Томаса Еліота, усе закінчиться не вибухом, а схлипуванням. НАТО і ЄС дедалі більше слабнуть. Нам доведеться звикати до світу, в якому Росія грає головну роль у виставі про регіональну і європейську безпеку.

Однак не все ще втрачено. Можливо, Заходу вдасться зібрати себе докупи. Може статися серйозна сутичка з РФ на тлі енергетичного питання: Євросоюз намагається схилити Газпром до поступок, на що Кремль відповідає перекриттям одного або кількох із чотирьох транзитних трубопроводів зі сходу на захід. У довгостроковій перспективі Європа здатна вижити без російського газу: вона суттєво більша і багатша за РФ і може знайти альтернативні джерела енергії деінде. Звісно, це призведе до кількарічної рецесії, безробіття та скрути. І, певна річ, виборців та політиків не надто тішить така перспектива. Та якось вже буде…

Коли йдеться про безпеку, НАТО ще може серйозно взятися за оборону країн Балтії. Однак для цього потрібна готовність до ризику. Припустімо, Росія обіцяє висадку сил швидкого реагування у відповідь на «провокації» балтійців. Тим часом Захід увічливо радить панові Путіну не сунути носа в чужі справи. Тоді Кремль приводить війська у бойову готовність. Захід робить те саме.

Саме на цьому етапі стає очевидною прога­­­лина, що підриває довіру до Заходу. Росія розраховує на ядерну зброю в разі виникнення будь-якого потенційного конфлікту й регулярно проводить відповідні випробування. Для Заходу це немислимо. Чи можна очікувати, що у випадку кризи Барак Обама, поборник «світу без ядерної зброї», погодиться на розміщення європейського арсеналу тактичної ядерної зброї США у, приміром, Нідерландах? Напевно, ні.

Якщо дедалі войовничіший Путін почне розмахувати своєю ядерною шаблею, Захід, найімовірніше, сполошиться і здасть назад. Отже, жодних «вибухів». Лише принизлива втрата довіри до НАТО – назвемо це «ядерним схлипуванням».

Едвард Лукас, Тиждень.ua