Як Путін врятував НАТО

Вічна параноя Москви стосовно Альянсу та деструктивні «захисні» санкції Росії в Україні призвели до того, що НАТО тепер знову зверне свій погляд на схід, а європейці, дай Боже, трохи більше зосередяться на тому, як посилити колективний захист відповідно до статті 5 Вашингтонської угоди. Москва також значною мірою підтвердила правоту кількох наших східних союзників, які – йдучи проти течії – попереджали про те, як ризиковано послаблювати пильність і базувати нашу політику на вірі у щирість Кремля.

За інших обставин, якби політика Москви була іншою (та іншим був мешканець Кремля), стратегічна співпраця з Росією, яка залишається необхідною, просунулася би далі. НАТО і далі переживало би внутрішнє дроблення, перетворюючись на такий собі «арсенал» можливостей для союзників, які зацікавлені в багатонаціональних діях, поза власною територією.

Річ у тім, що в політиці та стратегії нема нічого кращого, ніж зовнішній ворог, Чужий, аби зблизити суперечливі позиції  і розв’язати внутрішні конфлікти. Саміт НАТО, який цими днями відбувається в Уельсі, мав показати відсутність реального курсу. Нині Путін наповнив порядок денний змістом, а дорожню карту конкретною роботою. Основним питанням стане новий план дій, спрямований на те, аби посилити можливості альянсу давати відповідь у сучасному контексті статті 5. Попри те, що його конкретний зміст обговорюватиметься після саміту, відомо, що він включатиме сили швидкого реагування на ротаційній основі у прикордонних країнах (південь та схід), більшу кількість спільних військових навчань та інші заходи. Це потенційний компроміс між тими, хто добивався постійного розгортання військ НАТО на сході, тих, хто побоювався більшої ескалації з Москвою, і південними країнами, яких лякає те, що східний фланг відволіче увагу від загроз, які існують на півдні, починаючи від Сахелю і закінчуючи джихадизмом Ісламської держави. По суті, кілька суперечливих, однак необхідних принципів, як от стримування Москви та інших політичних гравців (альянси лише тоді є дієвими, коли є переконливими); підтвердження безпеки союзників, біля кордонів яких вже відбувається війна в Україні, і необхідність зважено оцінити будь-яку ескалацію з Москвою, уникаючи того, аби ще одне сповнене пророцтво привело нас до сценарію псевдо-холодної війни. Цей останній принцип  на даний момент застерігає від постійного розгортання військ на сході. Хоча Москва, нажаль, вирішила не поважати свої домовленості і зобов’язання  (як от Гельсінські угоди, Договір про звичайні збройні сили в Європі чи Установчу угоду НАТО-Росія), союзники не повинні поспішати робити те саме, знову ж таки – з огляду на небезпечні пророцтва, що збулися, про які нам відомі з історії.
Отже, саміт може стати свідченням компромісу між даними позиціями і накреслити дорожню карту, яку треба наповнити матеріальним змістом – фактично, просуваючись до майже постійної присутності на сході, - включно із сигналами солідарності. Тож найголовніше – це посилити військову співпрацю і політичні консультації між південними країнами, як от Іспанія, і східними, як от Польща та балтійські країни. Й нарешті, якщо союзники, спустившись із небес на землю і згадавши, що безпека не дається дармо, досягнуть серйозної та конкретної домовленості щодо того, аби виділяти більше ресурсів на оборону, фінальна декларація саміту мала би включати пункт із подякою Путіну. Адже по суті усе це буде його заслугою.

Франціско де Борха Ласерас, заступник директора мадридського офісу Європейської ради з міжнародних відносин

Francisco de Borja Lasheras
Cómo Putin rescató la OTAN
El Mundo, 06.09.2014
Зреферувала Галина Грабовська

Zбруч