За дужками

Хто згадає про українців на Донбасі в час веселощів і шоу, коли в Раду балотуються комуністи, колишні регіонали та Дарти Вейдери?

Коли розпочалась війна у Грузії 2008 року, ціна нафти була майже півтори сотні доларів за барель. Зараз ціна дещо нижча, і ми всі стежимо зі зрозумілою радістю за тим, як вона перетнула ватерлінію у 90 доларів. Від цього для нас багато чого залежить. Від цього багато чого залежить і в російській економіці. Але, здається, що самі росіяни ніяк не сприймають цю залежність. Ми забуваємо, що російська глибинка ніколи не відчувала на собі принади нафтової країни. Інакше кажучи — їм все одно. І Путін це розуміє, тому його мало бентежить електорат. Цар всія Московії давно вже получив «сонячний удар» владою і дивиться на світ під особливим кутом зору. Тим більше коли, куди не глянь, усюди такі автори «Сонячного удару» — фільму, котрий із задоволенням подивився Путін, — як Міхалков. «Головокружение от успехов», як казав інший Вождь, в такому випадку неминуче.

Путін начебто відводить війська, заявивши, що навчання скінчились. «Або вони нас навчать, або ми їх розучимо», — казала героїня Булгаковської «Білої гвардії». Не знаю, чого навчилась Росія під Донецьким аеропортом, але ясно, чого вона мала навчитись. Виявляється, українці — це не просто шанувальники сала та герої анекдотів. Вони ще й нащадки козаків, які в пекельних умовах тримають об’єкт із травня. Цей факт наводить і на інші думки. Якби не недолуге керівництво веденням АТО, чи взагалі дали б ми можливість ворогу так освоїтись на Донбасі? Багато хто спішить пов’язати припинення навчань Путіним із санкціями, що роз’їли ціну на нафту. Але насправді ми бачимо лише декларації і явне укріплення бойовиками територій на Донбасі, з яких начебто пішли росіяни. Як то кажуть, чергова «мулька» російської інформаційної війни.

Президент побував на сході України, зокрема в Сєверодонецьку. Тривога все більше охоплює мене, коли вдивляюсь у деталі. За блискучими промовами, яскравою красномовністю Президента я так і не почув відповіді на зовсім прямі питання. Один із присутніх на зустрічі з Президентом спитав: коли будуть сидіти Єфремов, Голенко та інші сепаратистські вертепники? Відповідь почалась із компліменту і продовжилась п’ятихвилинним текстом ні про що. В цей же час громадські активісти, волонтери, які пройшли війну з проросійськими силами не з літа, і навіть не з весни, а б’ються з ними вже не менш як п’ять років, стояли біля дверей палацу, де відбувався захід. Їх так і не пустили до зали. Особисто я знаю декого із тих людей, які опинились, так би мовити, за кадром, і переконаний, що як раз їх і варто було б послухати Президенту. І бажано прилюдно.

Треба визнати: поки Геннадій Москаль, якого призначили губернатором області, проявляє себе достатньо адекватно ситуації. Наприклад, він обматюкав одного із прихильників Путіна, який вирішив «наїхати» на Москаля, мовляв, за те, що українці розбомбили його хату. «Триколорник» забув, хто покликав біду до його хати, і вимушений був отримати справедливу відсіч губернатора, бути посланим на три літери — «ЛНР», тобто до тих, кого він так підтримував. До цього чоловіка поки не дійшло, що коїться на території «ЛНР». Гадаю, багатьом українцям цікаво — а як там живуть люди без грошей? Якось живуть. Наприклад, ахметівські підприємства виплачують зарплатню на банківські картки, якими, звичайно, люди не можуть скористатись. Тому дехто виїздить із зони АТО, а дехто (кому ближче) їздить до сусідніх російських сіл і там знімає гроші в рублях. Потім міняє рублі на гривні у себе вдома. Але це тільки ті, хто працює на Ахметова. Бабці поки що продовжують чекати пенсії у 1800 гривень. Натомість ми вже маємо факти голодних смертей. Пам’ятаю, як ще влітку ми принесли в Луганську двом сестрам-бабцям хліба і вони зраділи тому, що тепер їм буде з чим їсти огірок. Хотів би я знати, що тепер із цими бабцями, яких полишили в зоні зі «спецстатусом», якого, як каже Президент, насправді не існує. Хто згадає про них у час веселощів і шоу, коли в Раду балотуються комуністи, колишні регіонали та Дарти Вейдери? Життя — чудовий карнавал. І в столиці все меншає в метро людей у камуфляжі. Неприємні теми поступово витісняються за дужки.

Валентин Торба, День