За крок від фінансової прірви

Як хибна державна економічна політика може відкинути Україну на 20 років назад.

Поки в Україні та Євросоюзі перебувають у стані ейфорії від «проєвропейських» результатів виборів до Верховної Ради, у фінансовому секторі тривають дуже загрозливі тенденції, які стрімко розвинулися з легкої руки переможців останніх перегонів і за період їхнього перебування при владі.

Дві проблеми

Ідеться про дві взаємопо­в’язані комплексні проблеми. Перша – втеча капіталів, що має кілька проявів. Зокрема, один із них – відплив депозитів із банківської системи. За дев’ять місяців 2014 року їхній обсяг у гривні зменшився на 7,8% (фізособи забрали 18% вкладів). Депозити у валюті скоротилися на 21,9% (відповідно 34,1%). Також спостерігається відтік грошового капіталу за кордон. Хоча чистий приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну вийшов «у плюс» і поступово зростає з $161 млн у червні до $235 млн у вересні, він менший, ніж торік (у середньому $300–350 млн на місяць) і значно поступається тому, що було 2–3 роки тому (відповідно $500–600 млн). До того ж показник ПІІ неповністю відображає рух капіталу, адже через торгові кредити (оплату непоставленого товару) та інші схеми з України в I  кварталі було виведено $1,9 млрд, а в II – $1,6 млрд, даних за III поки що немає. Ще один прояв – відплив готівкової валюти з банків. За січень – вересень з українських фінустанов винесли готівкою $2,4 млрд, що у 2,7 разів більше, ніж торік (основна частина виносу прийшлася на січень – лютий). Чи перебувають ці гроші в Україні під чиїмись матрацами, а чи вже давно вивезені в кейсах за кордон, все одно, бо у банках їх немає, тож на економіку вони не працюють.

Друга комплексна проблема фінансового сектору – друк грошей, що також має низку складових. По-перше, держава стрім­­­ко втрачає почуття міри в запозиченнях, друкуючи неймовірно великі обсяги облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). За 10 місяців поточного року кількість держоблігацій, які перебувають в обігу, зросла на 142 млрд грн, або на 56%. Лише чверть з цього обсягу було використано для фінансування дефіциту зведеного бюджету, решта здебільшого пішла на латання дір Нафтогазу (купівлю додаткових емісій акцій компанії в обмін на ОВДП з метою забезпечити ліквідність НАК), меншою мірою на відшкодування ПДВ та інші цілі. Також стрімко зросли зовнішні запозичення, але вони потрібні для повернення старих боргів. Пікові виплати за ними наступають протягом 2014–2015 років. По-друге, фінансовий сек­тор України, передусім банки, не може прийняти на баланс такий великий обсяг ОВДП, бо через втечу капіталів має проблеми з ліквідністю. За дев’ять місяців портфель державних цінних паперів на балансі фінустанов збільшився на 9,9 млрд грн, що на 57% менше, ніж за три квартали минулого року. Тому переважна частина нових ОВДП осідає на балансі Нацбанку (див. «Боргово-гро­шова піраміда»). Нафтогаз прямо звертається до регулятора із тим, щоб обміняти держоблігації на кошти, необхідні для розрахунків з постачальниками блакитного палива. Це прихована емісія, яка триватиме доти, доки державні фінанси матимуть відповідні дисбаланси. По-третє, баланс НБУ, роздутий викупом держоблігацій, урівноважується по активах і пасивах двома шляхами. Або зростанням монетарної бази, коли регулятор, наприклад, дає НАК живі гроші в обмін на ОВДП, або зменшенням золотовалютних резервів, коли цей же Нафтогаз купує валюту для розрахунків за імпорт газу не за гроші, отримані від клієнтів, а за свіжонадруковану гривню
(і цим створює тиск на золотовалютні резерви або на валютний курс).

Cуть і масштаб загрози

Обидві проблеми – втеча капіталів та друк грошей – мають свої причини, побічні ефекти та наслідки, здебільшого катастрофічні й незворотні. Їхнє розуміння може допомогти у боротьбі із самими проблемами. Наприклад, 85% вкладників мають депозити до 20 тис. грн, 90% клієнтів банків тримають внески менше ніж 50 тис. грн. І лише 1,5% найбагатших, за даними Мінфіну, мають вклади понад 100 тис. грн, на які в сукупності припадає 70% усіх депозитів. Тому коли ідеться про те, що з фінустанов тікають вкладники, які вже винесли кільканадцять відсотків депозитної бази, то, очевидно, основною причиною цього є багатії. Переважна їх частина – чого гріха таїти – ко­оперувалася з режимом Януковича, без чого тоді було неможливо заробити. Тому зараз, із приходом нової влади, яка далеко не завжди іде на компроміс, вони надто бояться за свої кровні й виводять їх не просто з банків, а подалі з України. Тож відплив депозитів з фінустанов та переміщення капіталу за кордон мають спільне коріння. Є великі сумніви з приводу того, чи повинна влада боротися за повернення цих грошей в Україну, бо з ними повернуться і люди з темним, антиукраїнським минулим та поганими впливами.

Є й інша категорія заможних, які бояться втратити за­ощадження в умовах радикальних дій НБУ, тому виходять у готівку, передусім валютну. Якщо регулятор десятками виводить неплатоспроможні банки з рин­­ку, а перспективи навіть найбільших фінустанов залишаються туманними, то тримати депозити в Україні для багатіїв дуже ризиковано (Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) повертає депозити в межах 200 тис. грн., решта для них – потенційні втрати). Звичайно, якщо в якусь фінустанову ввели тимчасову адміністрацію (ТА), завжди можна спробувати домовитися, але гарантій немає та й збитки великі (подейкують, що за те, щоб вийняти депозит із «мертвого» банку, «помічни­­ки» просять до 50% його суми). Понад те, якщо хтось тримає навіть невеликий депозит у валюті, то при визнанні банку неплатоспроможним ФГВФО компенсує у гривні за курсом на день введення ТА. Наприклад, коли 14 берез­­ня ввели ТА в Банк Форум, то курс долара становив 9,8 грн, а коли вкладникам повертали до 200 тис. грн, курс уже зріс до 12–13 грн. Враховуючи те, що у 2014 році гривня знецінюється чи не щомісяця, ніхто не хоче тримати валюту в банках, щоб не втратити на курсовій різниці в разі визнання фінустанови неплатоспроможною (цим пояснюється високий темп відтоку саме валютних депозитів).

Якщо втечу депозитів та капіталу за кордон спричинили дії заможних людей, часом об’єк­тив­ні, а часом спровоковані непродуманими діями НБУ, то друк грошей зумовлений диспропорціями у державних фінансах та бездіяльністю влади з їхнього усунення. Відповідно до вересневого прогнозу МВФ, дефіцит зведеного бюджету разом із дефіцитом Нафтогазу складе 10,1% ВВП у 2014-му. Це при курсі 12,5 грн за долар, який МВФ закладає на кінець року. Сюди слід додати ще кілька відсоткових пунктів на докапіталізацію банків, на яку змушений буде піти НБУ (загальна потреба в капіталі банків груп І та ІІ становить майже 5% ВВП). Також варто врахувати, що чим нижчий курс гривні, тим більші діри будуть у банківському секторі і Нафтогазі. Тож реальний дефіцит держсектору може наблизитися до 15% ВВП, із яких більшу частину профінансують за допомогою ОВДП, викуплених Нацбанком, а фактично грошовою емісією. У такому разі ситуація буде власне такою самою, як була 20–22 роки тому, коли Україна мала дефіцити, вимірювані понад десятиною ВВП на тлі стрімкого падіння обсягів виробництва. До яких наслідків це тоді призвело, годі й нагадувати.

Що можна вдіяти?

По-перше, змусити ФГВФО виплачувати валютні вклади «мертвих» банків у валюті або у гривні за курсом на день виплати. По-друге, якомога скоріше завершити абсолютно необхідний процес виведення з ринку неплатоспроможних фінустанов, щоб не сіяти паніку серед багатіїв. По-третє, швид­­ко мотивувати власників банків повністю або частково (разом із урядом та донорами) внести необхідний капітал, щоб показати заможним громадянам, що в Україні є надійні фінустанови (ті з банків, які першими внесуть капітал, виграють боротьбу за великий шмат ринку, що вивільнився нещодавно).

Але головне – потрібно усувати дисбаланси державного сектору. Нафтогаз повинен ста­­ти бездефіцитним і що раніше, то краще. Державні витрати варто зменшити і взагалі відмовлятися від цього надокучливого патерналізму в головах політиків. Тільки в такому разі можна буде проводити структурні реформи й очікувати від них позитивного ефекту, який моментально стимулюватиме приплив капіталу в фінансовий сектор.

Якщо ж уряд і надалі друкуватиме ОВДП, а НБУ – гроші під держоблігації, то вони раніше чи пізніше потраплять на валютний ринок. І або підвищать валютний курс до небачених висот, якщо він стане ринковим, або – за наявності адміністративних обмежень і фіксованого курсу – вимиватимуть резерви, паралельно стимулюючи відплив капіталу, та розігріватимуть чорний ринок валюти, доки той не вибухне й не призведе до загальнонаціональної паніки з некерованими наслідками для фінансової системи. Тоді ейфорія від виграних виборів та довіра до людей, які в Європі за свої дії вже давно пішли б у безповоротну відставку, швидко мине. А якщо не мине й за таких умов, то народ їх може «люструвати», але вже не за допомогою смітників, а, ймовірно, більш жорстокими методами.

Любомир Шавалюк, Тиждень.ua