Знову про формати

Стрічки новин і коментарів у перші дні нового року зарясніли повідомленнями про очікування від "оновленого" нормандського формату, можливість повернення до женевського формату, про Берлін та Астану, про необхідність неухильного виконання "мінських домовленостей"...

Як на мене, всі ці дипломатичні Нормандії, "Бургундії, Шампані чи Прованси" (можна вписати і Мінськ, і Астану, і Берлін - нема справи) мають одну характерну рису, яка зводить майже нанівець сподівання на їхню ефективність. Ця характерна риса - не з тої опери, що "Вы, друзья, как ни садитесь...", а з іншої, дуже прагматичної опери, яка непоетично називається "зайвий учасник".

Починаючи з весни минулого року, з Женеви, всі ці формати, не будемо ховатися від реальності, мали на меті переконати їх кремлівського учасника у тому, що в його ж особистих і його зомбованої дикою пропагандою країни інтересах спробувати зберегти своє власне обличчя, спаскуджене кримською і потім "новоросійською" авантюрою, і зробити крок у правильному напрямку.

Учасник робив вигляд, що ніби чув, але далі вперто гнув своєї, пояснюючи вірному народонасененню, що кругом суцільні вороги, які тільки й думають, аби завести ведмедя до стоматологічного кабінету. Тобто, примушування цього кремлівського учасника шляхом різних дипломатичних - у тому числі двосторонніх - форматів до увімкнення банального здорового глузду і - відповідно - інстинкту самозбереження, на жаль, не спрацювало.

Ця сама причина - той самий "зайвий учасник" - є ключовою і у очевидній неефективності традиційних багатосторонніх міжнародних структур, покликаних опікуватися світовою і регіональною безпекою - РБ ООН, і особливо ОБСЄ.

Реальне ж примушування цього "кремлівського зайвого" до увімкнення здорового глузду, як бачимо, вже перестало бути функцією дипломатичних перемовин, а стає скоріше функцією інших, не-дипломатичних складових, і будь-які спеціальні формати чи традиційні міжнародні організацїї тут вже ні до чого.

Подальші спроби "ввічливого дипломатичного форматування" з кремлівським "переговорником", як мені здається, можуть мати певний сенс лише тоді, коли до його порядку денного, крім питання "full Russian military withdrawal" з України, додати такі самі пункти про "full Russian military withdrawal" ще й з території Грузії (Абхазія, Півд.Осетія) та Молдови (Придністров"я). Тим паче, що ці питання не є новими у міжнародному порядку денному, а славнозвісна ОБСЄ навіть ухвалювала на цей предмет відповідні рішення. 

Про Калінінград поки не будемо нічого говорити, хоча "сакральність" міста Кьонігсберг для будь-якого свідомого європейця важко заперечити - внесок Іммануїла Канта у європейську та світову культуру є аксіомою, а для нинішнього кремлівського режиму Європа, як він сам заявляє, не є дороговказом ні в галузі культури, ні в галузі демократії.

Ігор Харченко, День