Руслан Ганущак: Сюжет документального фільму пишеться на очах у самого режисера та учасників фільму

Франківець Руслан Ганущак – військовий репортер полку «Азов», фотограф, телеоператор, режисер. Чоловік пройшов Майдан, відслужив добровольцем у полку «Азов», де і працював у інформаційній службі. Автор кількох документальних фільмів про війну на Донбасі, зокрема «Два дні в Іловайську» – про те, з чого починався Іловайський котел.

Фільм, про який розповімо сьогодні, відображає подяку українського народу грузинським бійцям, котрі допомагають захищати сьогодні Україну. Стрічка «Брат за брата» відтворює квітневі протистояння минулого року. Тоді точилися бої у Широкиному на Донеччині. Там грузинські військові пліч-о-пліч з українськими захисниками тримали оборону, пише Вежа
 
– Руслане, чому обрали саме цю тематику для висвітлення фільму?
 
– Відомо, що гібридна війна торкнулася не лише українців. Чимало іноземців зголосилися допомогти у боротьбі з країною-агресором, зокрема, грузини. Чимало з них захищали Україну ціною власного життя. І про це не можна забувати. Сама назва фільму говорить про те, що пліч-о-пліч із нашими українськими бійцями воюють бійці з інших країн: Білорусі, Грузії, Італії, Швеції, Польщі і навіть Росії, які воюють не проти Росії, а проти режиму, проти агресора. Це фільм про дружбу великих народів: грузинського та українського.
 

 
– Чим став для вас особисто цей фільм?
 
– Спочатку до створення фільму я відносився зовсім по-іншому. Я його зняв, отримав певні нагороди, визнання і все. А цього разу, я зрозумів одну річ: якщо ти робиш документальний фільм міжнародного рівня, ти теж стаєш учасником тих подій, ти вже у цьому процесі. Так і сталося, всі герої фільму називають мене своїм братом. Люди, з якими я побував у бою стали для мене ближчими, аніж родичі. Цей фільм, ця тема – тільки один спектр того, що я збираюся показати глядачам. У мене є ще кілька задумок, які чекають свого часу. Цього разу склалось так, що знайшовся матеріал на сюжетну лінію.
 
– Скільки часу відбувалися зйомки? 
 
– Я довго його збирав докупи та монтував. Спочатку була одна версія, проте довелося її скоротити, залишити тільки найголовніше. Якраз це і найскладніше у документальних фільмах. Важливо, щоб кіно було лаконічне. Це, як від серця відривати, оскільки всі кадри я проживав самостійно, вони дуже цінні.
 

 
– Які коментарі та відгуки вже почули про фільм? 
 
– Я не сподівався, але почув багато схвальних відгуків, я вважаю, що це успіх. Цього року це вже п’ятий, чи шостий фестиваль, у якому фільм «Брат за брата» отримує перемоги у різних номінаціях. Якось, я прочитав вислів одного відомого режисера про те, що звуковий ряд у документальному фільмі важливіше, аніж картинка, з чим я погоджуюсь. Це пов’язано з особливостями сприйняття людини. Друзі чекають нагоди показу фільму у Грузії.
 
Мій друг з Івано-Франківська запропонував ідею започаткувати нагороду для грузинів, які воюють за Україну. Я відразу ж доповнив, що потрібно залучити й інших іноземців. Тоді ця тема притихла, але згодом мої друзі та сестра її підхопили і все закінчилось тим, що нам вдалося виготовити перших 100 медалей за жертовність українському народу, під назвою «Брат за брата». Ми зробили все на офіційному рівні: виготовили посвідчення, все задокументували, зареєстрували нагороду і 14 жовтня в Будинку офіцерів у Києві, і нагородили перших 100 іноземних бійців, перед чим показали фільм. Я вважаю, що це найкраща зала, яка тільки могла бути для цієї події.
 

 
– Яка доля сім’ї головного героя фільму?
 
– У головного героя залишилась дружина та троє дітей. Вони грузини, але жили в Туреччині, саме в Стамбулі. Дружина залишилася вдовою, залишилась без нічого. Тому цей фільм для них став величезною цінністю, особливо для дітей, які розуміють ким був їхній татко. З цими подіями у дружини головного героя в Україні з’явилось багато друзів, які її підтримують та допомагають. Неможливо передбачити, як розгортатимуться події, знімаючи документальний фільм. У тебе немає сюжету, історія пишеться на очах у самого режисера та учасників фільму.
 
– Чи бували ви у Грузії?
 
– Я тільки одного разу був у Грузії, це був туристичний візит. Пригадую, тоді мені дуже сподобалося відношення грузинів до українців, вони на правду до нас – немов до братів. У фільмі описано чому грузини так активно відгукнулися на ці події. Всі вони чудово пам’ятають про грузино-абхазький конфлікт, про цей напад та агресію. Грузини звернулися до УНА-УНСО з проханням допомогти і наші хлопці відгукнулися, більше 20-ти бійців поїхали воювати у тій війні. Були загиблі і поранені. Всі грузини згадують цей вчинок, мовляв зараз вони повертають борг.
 

 
– Коли і де франківці матимуть змогу побачити стрічку «Брат за брата»?
 
 – Всі охочі матимуть таку нагоду 17-18 грудня о 20:50 на телеканалі «Вежа», а також на моєму каналі в мережі.
 
– Про що буде наступний фільм? Чи маєте уже ідеї?
 
– Повернувшись з війни, яка триває вже два роки, я переконався, що люди, яких вона не зачіпає особисто – байдужі до неї. Я розумію, що про це потрібно говорити, потрібно про це нагадувати. Якщо подивитися американське телебачення, ми помітимо постійну пропаганду рідної держави та патріотизму.