"Прийшла жінка і каже, що треба оббивати папером меблі. Директор зламав ногу, і поки він був на лікарняному, я працювала. Але чоловік, що приймав на роботу сказав, що коли прийде директор — невідомо, чи буду працювати. Три місяці його не було. Потім прийшла до нього і кажу: "Джень добри", бо то були поляки. І так я пропрацювала шість років, поки мене не звільнили", — розповідає жінка.
Без діла жінка ніколи не сиділа: шила фіранки, килими. Вдень на одній роботі, а ввечері займалася іншими справами.
"Мені не треба було багато показувати. Раз показали, і я вже знала. Співати співала. Без мене нічого не було. Як не приходила, то казали: "Нема нашого соловейка", — пригадує Пелагея Козьменко.
Під час Другої світової війни Пелагея була поранена.
"Я йшла випускати корови і кози пасти. А коли верталася, почали літати літаки і випускали бомби. Страшенний страх був. Лишила те все і забігла в якусь хату. І там побило четверо людей на смерть, а мене поранило", — згадує жінка.
Коли горіла оселя жінки, вогонь знищив всі її документи. Тож 18 років вона із сином жила в чужих оселях.
Кілька років пані Пелагея шила одяг для УПА. За це її посадили у в’язницю в Коломиї, там жінку катували дві доби, але дружина енкаведиста попросила чоловіка, і той випустив ув’язнену. У часи голоду годувала не лише свою сім’ю, а й чужих дітей.
Родина у Пелагеї Козьменко невелика — син, двоє онуків та по двоє правнуків і праправнуків. Жінка сама готує та прибирає, але речі пере невістка. За словами сина Любомира Козьменко, секрет довголіття мами полягає у тому, що вона постійно пила лісові трави, чай робила, вживала багато меду і їла тільки натуральну їжу.
