Без виграшу. Чому не повстає Білорусь

Білоруська опозиція боїться Майдану та «українського сценарію» більше, ніж продовження правління Лукашенки ще на п’ять років

Відсвяткований у Білорусі День волі (25 березня відзначили 97-му річницю утворення Білоруської Народної Республіки) знову пожвавив надію місцевої опозиції. Попри те що акцію дозволили провести тільки в середині робочого дня, на неї зібралося чимало людей. У принципі, не менше, ніж на попередні, що відбувалися в більш вдалий час. Утім, радіти опозиції зарано.

У країні зараз спостерігається підйом національної самосвідомості. З’явилася мода на вишиванки, як гриби після дощу ростуть і мають популярність курси білоруської мови, утворюються неформальні культурні майданчики. Але це ніяк не позначається на політичній активності народу. Згідно із грудневим опитуванням Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД) рейтинг опозиційних партій перебуває на позначці 16%, тоді як узагалі не довіряють політсилам 60% населення. А персональні показники непровладних діячів і узагалі мізерні. Єдиний опозиціонер, електоральні симпатії до якого, за даними НІСЕПД, перевищували у грудні тривідсоткову статистичну похибку, становлячи 3,5%, – лідер громадянської кампанії «Говори правду», відомий поет Уладзімір Някляєв. Лідер Руху «За Свободу», кандидат у президенти Білорусі 2006 року Аляксандр Мілінкевич на другій позиції із 2,8%, у голови Об’єднаної громадянської партії (ОГП) Анатоля Лябєдзьки 0,8%.

Звісно, для опозиції в Білорусі закриті всі телеканали й державна преса. Демократичні активісти перебувають під пильною увагою міліції та спецслужб. Нещодавно в країні ухвалено закони про контроль над інтернетом, що уможливлюють заборону доступу до опозиційних сайтів і запровадження кримінальної відповідальності для власників веб-ресурсу навіть за коментарі на сайті. Однак найбільше опозиція шкодить собі сама. Її хронічна хвороба – оголошувати про єдність, а потім зривати власні домовленості.

Лебідь, щука і рак  

Опозиція підходить до виборів (президентські призначено на 15 листопада. – Ред.) у «розібраному» вигляді. Нині в Білорусі вона має три «центри сили». Один із них – це ініціатива «Народний референдум», яка об’єд­­нує три великі партії країни: громадянську кампанію «Говори правду» під керівництвом поета Уладзіміра Някляєва, БНФ і Рух «За Свободу» Аляксандра Мілінкевича. Другий – коаліція «Талакá», сформована колишніми комуністами, які називаються партією лівих «Справедливий світ», і ліберальною Об’єд­наною громадянською партією. Осібно стоїть «Білоруська християнська демократія», відносно недавно заснована молодими політиками Павлом Сєвяринцем та Віталем Римашевським.

Усі ці три сили мали намір підійти до виборів глави держави з єдиним кандидатом від демократичної опозиції. Попередньо його мали визначити ще рік тому – до закінчення місцевих виборів у березні 2014 року. Однак усе вперлося в процедуру висунення кандидатів на Конгресі демократичних сил, який повинен був затвердити спільного претендента. Дрібні «процедурні» питання стали нездоланною перешкодою для опозиції.
Зрештою БХД відмовилася назвати «свого» кандидата у президенти, ставши посередником у переговорах між «Референдумом» і «Талакою». Ще торік у листопаді всі учасники перемовин у бесіді з автором цих рядків стверджували: «Якщо ми не дійдемо згоди щодо єдиного кандидата, то можемо втратити країну». І, попри ці заяви, не домовилися.

Зараз «Народний референдум» проводить «кастинг» на роль кандидата в президенти від коаліції. Від «Талаки» про намір балотуватися заявив лідер ОГП Анатоль Лябєдзька. Отож-бо в Білорусі буде щонайменше два демократичні кандидати.

Узагалі всі чудово розуміють, що на білоруських виборах голоси давно вже не рахують — їх малюють у Центрвиборчкомі. А тому опозиція може використовувати перегони не для спроби виграти, а виключно для тиску на владу й примноження лав своїх прихильників. Звідси й новий сценарій президентської кампанії.

Суть його в тому, щоб висунути заздалегідь непрохідну постать із сьогоднішніх політв’язнів. Нею погодився стати кандидат у президенти на виборах 2010 року соціал-демократ Мікалай Статкевич. На думку опозиції, таке висунення ще раз «натисне» на владу в питанні звільнення його та інших засуджених «за Площу» в 2011 році.

Утім, скептики зазначають, що за білоруським законодавством Статкевич зобов’язаний особисто принести до ЦВК список членів своєї ініціативної групи. Він, певна річ, цього не зробить, бо перебуває в колонії. А без такої реєстрації неможливі ані збір 100 тис. підписів за висунення кандидата у президенти, ані реєстрація власне його, ані агітаційна кампанія. Тобто всі можливості «роботи з населенням», які надає остання, в такому варіанті виключені.

Із цією ідеєю погодилися всі. Щоправда, по-різному. «Народний референдум» висуватиме Статкевича і збиратиме підписи за проведення в Білорусі плебісциту, Об’єднана громадянська партія – за висунення Статкевича й водночас його «дублера» Анатоля Лябєдзьки.

У разі відмови у реєстрації Мікалаєві Статкевичу, а такий варіант більш ніж імовірний, опозиція погрожує бойкотом президентських виборів. Щоправда, його вкотре буде зведено до простої неявки на дільниці, що дасть змогу ЦВК знову-таки намалювати Аляксандрові Лукашенці «елегантну перемогу».

Небажання протистояти «бацьці» на президентських виборах 2015 року в опозиційних колах пояснюють просто: «Краще він, ніж утрата незалежності». І населення Білорусі, й опозиція налякані українським Майданом. Ніхто не хоче повторення київських подій і сотні жертв у Мінську, тому про жодні акції протесту у випадку (а швид­­ше за стовідсоткової гарантії) фальсифікації результатів майбутніх президентських виборів не йдеться.

Дехто договорився до того, що кликати людей на площу після президентських виборів рівнозначно тому, щоб здати країну Росії.

Не втратити спокій

Справді, більшість опозиціонерів нині міркує так: якщо президентом Білорусі стане хтось інший, не Лукашенка, то на країну чекають «український сценарій» і введення «зелених чоловічків» із-за східного кордону. Мінськ, який роками говорив про «брат­­ню інтеграцію», навряд чи щось цьому протиставить. Згідно з опитуваннями НІСЕПД захища­­ти свою незалежність зі зброєю в руках від нападу РФ збираються лише 23,4% білорусів. Водночас 48% «намагалися б пристосуватися до нової ситуації», а майже кожен десятий (9,7%) тільки «вітав би такі зміни».

У тому, що Москва здатна на агресію проти західної сусідки, не сумнівається ніхто. Понад те, останнім часом на націоналістичних сайтах РФ почастішали публікації, що оголошують Білорусь «штучною державою, створеною з російських територій». Утім, опозиція не готується до опору, а обирає позицію «не давати приводу Росії для вторгнення в Білорусь». Тобто фактично погоджується з новим п’ятирічним терміном правління Аляксандра Лукашенки. Усе, на що вона може нині розраховувати, – це на втручання в ситуацію «генерала економі­ки». Викинути «бацьку» із президентського крісла здатна масштабна економічна криза, яка, за прогнозами опозиціонерів, уже не за горами.

Справді, ситуація в білоруській економіці разюче нагадує «лихі 1990-ті». Як і тоді, в державному секторі відбуваються масові скорочення робітників, заводи переходять на «чотириден­­ку» і «триденку», тобто працюють три або чотири дні на тиждень. Є підприємства, де людей відправляють у вимушені відпустки, видаючи дві третини зарплати. Наприклад, за весь лютий, за даними Національного статистичного комітету, на двох заводах Білорусі («Лідсельмаш» і «Гомсельмаш») було вироблено тільки три (!) комбайни.

Не краща ситуація і в недержавному секторі. За даними того ж таки Білстату, фірми країни закінчили 2014 рік із $3 млрд збитків. Хоча у 2013-му мали $1 млрд прибутку. І це тоді, коли, на думку аналітиків, криза ще й не починалась, а з її настанням банкрутство чекає на 25% фірм. Тільки від початку місяця про нього заявили три великі підприємства: вітебський винзавод «Віт­Він», мережа магазинів із литовським капіталом «Родная Сторона» та найбільший комбінат будматеріалів «Забудова».

Опозиціонери сподіваються, що «народний протест» змете Аляксандра Лукашенку. Хоча організувати такі виступи чи очолити їх, якщо вони раптом почнуться, не готові й не здатні.

Сяргєй Пульша Тиждень.ua