Чайлдфрі: життя для себе чи страх відповідальності?

Сучасність дарує нам право вільного вибору й одночасно породжує супротив молодого покоління і стійких суспільних переконань. Як не бути диваком обравши власну життєву позицію?

Хтось знаходить щастя в батьківстві, а хтось переконаний, що народження дітей – не найважливіша ціль жінки, пише ВЕЖА.

Чайлдфрі – це ідеологія людей, які свідомо вирішили не народжувати дітей. В Україні люди з такими переконаннями, які ще й готові про це говорити – поодинокі випадки, натомість у світі це поняття існує ще з 1970-х років.

Лідія Гуменяк: “З самого дитинства в мене було дивне усвідомлення, що певні погляди на життя не збігатися із загальноприйнятими канонами, які існують в суспільстві. Згодом я зрозуміла, що тема народжуваності теж викликає в мене власні переконання. Дивно було усвідомлювати, що я маю дати комусь життя і нести відповідальність за нього. Вже з роками прийшло масштабне розуміння того, що народження дітей – це не сенс буття для усіх і кожного, а тільки складова життя. Я усвідомила, що ця складова може мати місце в житті людини, а може й не мати – це теж нормально”.

Лідія Гуменяк молода, красива дівчина, яка полюбляє подорожі й екстремальний спорт. Також Лідія захоплюється малюванням. Дівчина працює фрилансером і у свої 27 років точно знає, чого хоче від життя.

Про те, що не хоче народжувати дітей Лідія говорить відверто і не приховує свою позицію. Каже, в сучасному світі чайлдфрі – нормальне явище. Все інше – стереотипи суспільства.

Що саме вплинуло на таке рішення, Лідії важко сказати. Втім, дівчина ділиться, що це відбувалось поступово і під впливом багатьох факторів.

Лідія Гуменяк: “Думаю, вплинув соціум, приклади інших людей, сім’я та загалом реалії сучасного життя. Коли ти бачиш, як легко люди гублять життя власних дітей, як егоїстично ламають їхню свідомість і паплюжать дитинство, то усвідомлюєш, що виховання дітей – це, перш за все, виховання самих себе. Я переконана, якщо людина не в змозі досягти певного рівня свідомості, фінансової стабільності, емоційної зрілості та відповідальності, щоб виховати гідну людину, подарувати їй щасливе дитинство, закласти правильні цінності, то краще не починати”.

Дівчина розповідає, що ці думки довго вирували в її голові, наростали мов снігова куля, аж поки не сформували кінцеві переконання.

Канадська соціологиня Джин Віверс ще в 70-х роках дослідила феномен свідомої бездітності. У своїй книзі “Childless by Choice” Віверс поділила чайлдфрі на дві групи: тих, хто негативно сприймає усе, що пов’язано із дітьми й тих, хто вирішив не мати дітей, але загалом позитивно ставиться до теми батьківства.

Лідія Гуменяк: “Хтось скаже, що я брешу, просто маю проблеми зі здоров’ям, тому й прикидаюсь, що не хочу. Хтось подумає, що я просто не хочу брати відповідальність, а хтось – що я – егоїстка. Втім, це не так. Я обожнюю дітей і мрію, щоб кожне малятко мало щасливе дитинство. Щасливі діти – це в майбутньому адекватні й добрі дорослі, які здатні змінювати світ. Попри це, я переконана, що дитина – дуже психологічно, емоційно, фізіологічно та фінансово витратний крок, до якого я не готова.

Сучасне життя сповнене різним: екологічна криза, брак ресурсів, перенаселення, генетичні мутації й хвороби. Поруч з історіями про всеосяжну материнську любов чуємо й історії, від яких кров холоне в жилах. Наприклад, про дітей залишених у сміттєвих баках, складні генетичні захворювання, про чоловіків-тиранів, аб’юз тощо. Таких прикладів – тисячі. Кожна така історія залишає на мені відбиток й наштовхує на думки, що це все не в межах норми”.

Статистика свідчить, що серед прихильниць чайлдфрі більша частка жінок та дівчат із вищою освітою. Поки в Україні ця ідеологія залишається суб’єктивною, наприклад, в США це вже установлений феномен. Там близько 25% жінок не бажають мати дітей. Щобільше, американці створюють організації, які об’єднують прихильників свідомої бездітності.

Люди, які обрали чайлдфрі часто стикаються із суспільним засудженням. Вони змушені щоразу повторювати, що стакан води в старості не завжди подають діти.

Лідія Гуменяк: “Мене дивують питання про те, хто ж подасть стакан води. Хіба дітей народжують тільки для того, щоб вони прислуговували батькам на старість років? Чи все ж тому, що хочуть створити щось прекрасне, вдихнути нове життя? Над цим варто подумати, а воду може принести будь-хто інший”.

Лідія зізнається, що чоловіки по-різному реагують на її позицію. Втім, завжди знайдеться той, хто поважатиме думки та прагнення іншого. Каже, будь-яка здорова позиція людини завжди має право на існування.

Лідія Гуменяк: “У світі є люди, які поділяють і не поділяють твої думки. Народжувати дітей для партнера чи батьків, бо “так треба” і “вже пора”- відвертий абсурд. Так, може це звучить егоїстично, але це здорова позиція. Думаю, давати комусь життя треба із відчуттям любові й відповідальності, а також із готовністю йти цим шляхом.

Поруч зі мною чудова людина, яка поважає мене й поділяє таку позицію. Ми обрали одне одного і тільки нам бувати наше майбутнє в якому комфортно має бути обом.

Коли я розповідала своїм залицяльникам про свідому бездітність, то реакції були різні. Здебільшого в них десь глибоко сидить ідея продовження роду. Я розумію, що це сформовано генетично і для більшості чоловіків – це справа честі, невід’ємність їхнього існування. Втім, потім я бачу чи чую те, як чоловікам байдуже на власних дітей, з якою легкістю вони можуть відмовитись від своїх малят. Говорити – одне, а взяти на себе тягар батьківства – зовсім інше. Не кожен здатен зробити це з гідністю”.

За даними соціологічного моніторингу, для української молоді успіх – це багатство, кар’єра і тільки четверте місце в опитуванні посіла сім’я. Відтак молоді люди не тільки не прагнуть якнайшвидше реалізуватись в сімейному напрямку, а й все частіше відмовляються від сім’ї в традиційному її розумінні.

Лідія Гуменяк: “Серед релігійних людей ця думка викликає безліч розбіжностей і питань. Я помітила, що сучасне покоління є більш толерантним до поглядів інших, не мислить стереотипами, поважає інших. Цього бракує старшим людям. Мають змінитись покоління, щоб люди почали розуміти, що бути іншими, жити для себе – це теж нормально. В Івано-Франківську багато прогресивних людей, хоч і у відсотковому відношенні їх менше. Зрештою, в нас така позиція викликає більше осуд, навіть жалість серед інших людей.

Жінку, яка свідомо відмовляється від батьківства, швидше жалітимуть і переконуватимуть, що вона просто нещасна, аніж спробують виявити повагу. Втім, це поступовий процес трансформації й зародження суспільства нового формату.

В мене поки що не виникало ситуацій, в яких я б почувалась незручно через свої переконання. Думаю, це тому, що я оточую себе людьми, які поважають думку інших. Бувало некомфортно слухати: “Ти так часто хворієш. Треба терміново народити дітей!” або “Та як без діток? Не кажи так! Ти маєш їх хотіти”. Я одразу розумію, що нічого нікому не повинна і не звертаю увагу на такі слова”.

Лідія знайшла розуміння в оточенні своєї сім’ї. Її вибір поважають і не намагаються змінити переконання дівчини. А з противниками чайлдфрі дівчина не вступає в суперечку, бо це теж їхній вибір і вони мають право на нього.

Лідія Гуменяк: “Друзі та сім’я підтримують мої погляди, а дехто – цілком поділяє такі думки. Я намагаюсь не вступати в дискусію із людьми, які мають геть інші переконання. Навіщо мені? Я нікому не нав’язую власну точку зору, а тільки ділюсь із тими, кому це справді цікаво. Ті люди, які думають по-іншому, але люблять і поважають мене, розуміють, що це мій вибір, тож не варто переконувати”.

Запитуємо у Лідії про необхідність говорити з молоддю про свідомий вибір. Дівчина каже, що загалом усе навчання молоді має пронизуватись ідеєю вільного розвитку особистості й усвідомленням, що кожен може розпоряджатись власним життям і тілом.

Лідія Гуменяк: “Звісно, про такі речі мають говорити. В епоху розквіту фемінізму говорити, що жінка має народити дитину, щоб зробити всіх щасливими – безглуздя. Завжди варто наголошувати, що людина може обрати будь-яку позицію, яка задовільняє її потреби та приносить щастя. Народжувати чи ні – справа кожного, бо ніхто не має права розповідати, що вам робити із власним тілом. Є різні шляхи: можна всиновити дитину і цим врятувати чиєсь життя, можна привести в цей світ нове й спробувати виховати гідну особистість, а можна прожити життя без діток, але допомагаючи іншим. Усі ці варіанти рівноцінні. Можна бути щасливим або нещасним з дітьми чи без них. Одне я знаю точно – мій вибір завжди буде усвідомленим, зваженим та тільки моїм”.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!