Чорнобильська "Брама" в Івано-Франківську

В івано-франківському кінотеатрі «Люм’єр» триває показ фільму Володимира Тихого «Брама».Прем’єра пройшла з повним аншлагом, після фінальних титрів зала вибухнула гучними оплесками і ще довго не відпускала команду, розпитуючи про найцікавіші моменти знімального процесу.

З театру – в кіно

Історія Баби Прісі (Ірма Вітовська), її дочки Слави (Віталіна Біблів) та внука Вовочки (Ярослав Федорчук), які живуть в чорнобильськй зоні, добре відома заядлим театралам, адже п’єсу Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» поставили чимало українських та іноземних режисерів. пише газета "Галичина".

«В Україні п’єсу поставили близько десяти театрів, за кордоном – в Німеччині, Франції, Польщі, Росії, – розповідає Павло Ар’є. – Роман Віктюк – перший режисер, який взявся за цю п’єсу, її прем’єра відбулася в Москві напередодні війни і йде досі з великим успіхом». 

Однією з найвідоміших є вистава «Сталкери» Стаса Жиркова. До речі, в цій постановці головні жіночі ролі – Баби Прісі та Слави – зіграли Ірма Вітовська і Віталіна Біблів. Ярославові Федорчуку також знайомий його кіноперсонаж Вовочка, адже він грає його у виставі «Баба» Львівського театру ім. Лесі Українки.

" Не можу сказати, де було грати цікавіше, тому що, як на мене,  порівнювати театр і кіно абсурдно, – зауважує Віталіна Біблів. – Звичайно, важче було знайти зерно в театральній постановці, тому що це було народження, творчі муки тощо. Моя внутрішня Слава десь на 70 відсотків «перенеслася» в кіно. У фільмі є можливість показати її різного віку – від вродливої молодої жінки до старої, нікому не потрібної. Славою живу з 2015 року, велика відповідальність перенести її на екран, зафіксувати на все життя..."

Ірма Вітовська зауважує, що для неї є дві Прісі: одна – у виставі «Сталкери», а друга – у кіно «Брама».

«Це різний досвід існування і різна версія художника. Стас Жирков зробив свою історію, яка дуже катарсисна, неймовірно увійшла в історію театру. Володимир Тихий – свою, – розповідає акторка. – Хто дивився виставу, побачить цю різницю. Мова кіно вимагає іншого малюнку, іншого підходу, іншого трактування».

На екрані Ірма Вітовська втілила образ 88-річної бабусі, яку не змогла вигнати з рідної землі навіть катастрофа на ЧАЕС. Варто зазначити, що зробила вона це неперевершено. Акторка зізнається, що свого персонажа змонтувала з образу своїх бабусь. і додає, що сповідує ті самі речі, які віщує її персонаж, є з ним солідарною. До речі, щоб на екрані бути бабусею, акторці робили складний грим, який накладали від трьох до чотирьох годин.

«Баба Пріся – це мій джек-пот, – наголосила Ірма Вітовська. – Також пов’язую це з якоюсь особистою  відповідальністю і даниною пам’яті. Адже батько моєї мами – з Чорнобильского району, із села Стечанки, яке «закопане» назавжди і туди вже ніхто не приїде. Мені пообіцяли організувати туди поїздку, бо там більш-менш зберігся цвинтар. Крім того, цей образ більше, аніж просто бабуся, яка проживає в чорнобильській зоні. Це та Україна, яка проживає в зоні до сих пір і не може з неї вийти. Це символ виживання. Вона бореться, щоб залишитися на цій території».

Ярослав Федорчук зізнається, що його роль у фільмі водночас і складна, і цікава. Каже, що у кіно його персонаж зовсім інший. «В театрі – це одна робота, в кіно – друга, – розповідає актор. – Володимир Тихий просив відмовлятися від театрального персонажа та натомість додавати щось нове».  

Складні зйомки і прем’єра в Чорнобилі

Фільм знімали в чорнобильській зоні. «Раз на день їли, три години спали, дві години їхали до локації. Важко було, але так багато людей живе», – коротко розповіла про знімальний процес ірма Вітовська. Віталіна Біблів зауважує, що складними були умови зйомки. Але водночас холод, брак повноцінного сну позитивно вплинули на відтворення на екрані образу її персонажу, стали джерелом потрібного настрою.

Світова прем’єра «Брами» відбулася на Талліннському кінофестивалі «Темні ночі». Українську стрічку представили в основній програмі події в дев’яти номінаціях. За словами творців фільму, іноземний глядач сприйняв її та відгукувався на неї як сміхом, так  і слізьми. Крім того, перший допрем’єрний показ відбувся в Чорнобилі для місцевих жителів і працівників ЧАЕС. Такий собі відкритий показ у закритій зоні. Ірма Вітовська наголосила, що ця подія для знімальної команди була найбільш хвилюючою. «Оцінка місцевого населення, яке там живе, «самоселів» і тих людей, які працюють на вахті, була найвищою, – розповіла акторка. – Вони сказали: «Це про нас». і це найважливіше!».

Вибухова суміш жанрів

Ірма Вітовська каже, що фільм «Брама» є доступним та чітким, у ньому немає арт-хаусної історії, яка б дуже «вантажила». Він  має всі шанси на те, щоб стати культовою та знаковою українською стрічкою. Принаймні це пророчать йому окремі журналісти, кінокритики та блогери. Варто розуміти, що це не мила кіношна історія, якою звикли годувати глядачів. У фільмі багато метафор та символів. На прикладі однієї родини показано злам різних поколінь, красу і специфіку поліського краю. Як на мене, «Брама» є вибуховою сумішшю трагікомедії, драми і містичного трилера.

«Про фільм уже є різні думки: і хороші, і погані. Це добре. Тому що коли про кіно кажуть, що воно або дуже погане, або дуже хороше, це означає, що воно не потребує тієї уваги, якої має потребувати, – наголошує Віталіна Біблів. – Мені здається, що багатьом стрічка «зайде», а багатьом – ні. Це нормально. Люди різні, але мені здається, в Івано-Франківську «зайде».

Під час перегляду «Брами» мене переповнювали найрізноманітніші емоції, щиру усмішку змінювали жаль, страх і смуток. А ще мені хотілося запам’ятати фрази, діалоги персонажів, котрі були дуже влучними. Адже стрічка є своєрідною антологією афоризмів, вона щедро пересипана крилатими фразами. «Бездіяльність – найстрашніший гріх», – ця фраза з уст Баби Прісі прозвучала як настанова чи наказ. і справді, бездіяльність – найстрашніший гріх... 

Для тих, хто бачив театральний варіант цієї п’єси, мабуть, важко буде під час перегляду фільму цілковито абстрагуватися від неї. Вистава «Сталкери» переслідувала мене впродовж усього часу, поки демонстрували фільм, про себе шукала схожі і відмінні моменти. Такий внутрішній діалог – це цікаво і абсолютно не заважає сприймати фільм таким, як він є. і дуже добре, що ця історія перекочувала зі сцен найкращих українських та іноземних театрів на великий екран, адже тепер її зможе побачити набагато ширша аудиторія і відкрити для себе браму розуміння чорнобильської трагедії, жителів мальовничого Полісся, тих, які залишилися жити там, де «поселилася» радіація. І в цьому велика цінність картини, адже ми не маємо забувати історію своєї країни. А ще важливіше – не відсторонюватися від неї.