Ігор Смаль: Освіта Івано-Франківська вимагає кризового менеджера

— Ваше призначення на посаду директора департаменту освіти і науки міськвиконкому викликало бурхливе обговорення. Одні переконані, що людина з іншого регіону є хорошим кандидатом на таку посаду, адже у неї немає родинних чи інших зв’язків в місті, що утруднює корупційні схеми. Інші дотримуються думки, що очолювати освіту міста має людина, котра добре знає специфіку освіти обласного центру. А яка ваша точка зору?

— Оскільки погодився очолити освіту Івано-Франківська, то певною мірою згоден з першою точкою зору, яка свідчить про те, що відсутність родинних зв’язків, панібратських стосунків дозволить очистити освітню галузь. З другого боку, у мене в самого залишається страх, аби не трапилася така ситуація, як з тим каменем, який впав у болото і навіть хвилі не пішли (сміється). Освіта — специфічна і складна сфера. Робота з людьми, з педколективами є дуже непростою. Але знаю, що є гарні фахівці та колективи, і вірю в те, що у нашому місті таких більшість.     

— Чому погодилися на цю посаду і чим вона вам імпонує?

— Я подумав, що маю всі підстави для того, щоб очолити освіту міста. Маю 30 років педагогічного стажу, це робота переважно у вищій школі, але була і робота в школі, з вчителями, тому ця педагогічна нива мені знайома. Майже рік я очолював Ніжинську РДА, здобув управлінський досвід. Маю бойовий досвід. Поєднання цих трьох досить різнопланових навиків дозволило взятися і за цю роботу. - До Івано-Франківська переїхали з Чернігівщини. Наскільки легко чи важко вам дався цей переїзд? 

- Вже адаптувалися до нового міста?

- Місто вивчаю. Я вже говорив неодноразово, що Івано-Франківськ – не є для мане абсолютно чужим чи новим містом. Раніше я вже в ньому бував п’ять-шість разів. Тому місто мені було знайомим. Тепер я значно краще познайомився із людьми, вони мені подобаються. Івано-Франківськ – місто гарних людей і гарних вчителів в тому числі. Але, звичайно, говорити про те, що я вже іванофранківець з мого боку було б несерйозно.      

- Як сім’я сприйняла ваш переїзд на Прикарпаття?

- У моєму житті відбулися досить значні зміни. Маю дорослих дітей: донька разом з чоловіком живуть і працюють у США, син веде свій бізнес і живе в Києві. Тому такий крок на моїх дітей не дуже вплинув, оскільки вони живуть своїм життям. Зрозуміло, що для них це було певною мірою несподіванкою. Загалом підтримують.  

— Вважається, для того, щоб бути добрим начальником департаменту освіти і науки потрібно знати специфіку роботи школи, пройти шлях від простого вчителя до директора навчального закладу. Що ви про це думаєте? Не відчуваєте брак «шкільного» досвіду? 

— Я маю «шкільний» досвід, у мене були години в школі. Щодо тих речей, про які ви говорите, то більшою мірою ви праві. Але знову ж таки — до певної межі. Необов’язково знати молекулярну структуру металу для того, щоб бути гарним токарем. Тому і в цій ситуації необов’язково пройти всю дорогу від вчителя в школі чи вихователя в дитячому садку. Оскільки це посада менеджера. Ситуація, яка склалася в освіті Івано-Франківська, вимагає кризового менеджера, адже необхідними є кроки, котрі мають якщо не вилікувати, то хоча б покращити здоров’я івано-франківської освіти.

— Якими були ваші перші кроки як чільника департаменту освіти і науки? 

— Тут ситуація досить складна. Моїми першими кроками є розгрібання завалів із паперів (сміється). Паперова робота забирає дуже багато часу, не дає подумати над якимись серйознішими речами. Я розпочав із ознайомлення з освітньою сферою міста, вже був у кількох дитячих садках та школах. Це, звичайно, ще дуже мало, але я поставив перед собою завдання активізувати знайомство з освітянами. Дуже багато роботи зі структурними змінами, оскільки управління освіти і науки — в процесі ліквідації, на його місці утворюється департамент. 

— Що, на вашу думку, потребує першочергового реформування в освітній галузі міста? 

— Мабуть, кожен має почати з себе, маю на увазі вчителя, керівника навчального закладу. Якщо вони перестануть сприймати свою роботу тільки як джерело задоволення власних матеріальних потреб і зрозуміють, наскільки важливою є віддача свого серця дітям, тільки після цього розпочнуться зміни. Хоча розумію, що більшість педагогів міста є такими. Втім, варто комусь одному або кільком людям зробити якусь недобру річ, можливо, взяти якийсь аж занадто дорогий подарунок, влаштувати родича на роботу чи примусити батьків зробити щось, чого не передбачає навчальний процес, і про це буде говорити все місто. 

Маючи загалом здорові педагогічні колективи, маємо й кількох людей, які наводять тінь на вчителів, і в місті формується стійке враження, що всі вони хабарники, вимагають та беруть подарунки на 8 Березня, День вчителя, Новий рік, випускні, дні народження тощо. У суспільстві формується думка, що всі вони однакові, і дуже важко справжнім педагогам, які цим не грішать, «відмитися» від такої слави. Тому одним із великих завдань моїх є переконати містян у тому, що вчителі є справжніми фахівцями, які навчають дітей і віддають себе їм без подарунків.

Також важливим є поліпшення матеріально-технічної бази дитсадків, шкіл. Це комплексна проблема, яка охоплює в себе зовнішній вигляд навчального закладу. Це має бути тепле приміщення, де діти не хворіють, тому що там немає протягів. Це місце, де відчувається рука господаря: є добротні меблі, іграшки, комп’ютери, реактиви для проведення хімічних дослідів, прилади для фізики тощо. У цьому контексті бачиться і будівництво нових дошкільних навчальних закладів. Навіть подумуємо про будівництво нової школи, оскільки в Івано-Франківську позитивною є демографічна динаміка: кількість учнів в школах та вихованців у дитсадках збільшується. Тому й розширення мережі навчальних закладів — на часі. Цього року, якщо не буде жодних форс-мажорів, плануємо відкрити чотири дитсадки. Це будуть перші садки, які збудовані в місті та введені в дію за роки незалежності України. Тож на День міста урочисто відкриємо дитсадок на «Пасічній». Нові ДНЗ будуть функціонувати і в приміських селах: Хриплині, Вовчинцях, Угорниках.   

Третя група проблем — виховання дітей як активних, національно свідомих громадян нашої держави, нашого міста. Свої зусилля як керівника департаменту освіти спрямую на те, щоби діти могли реалізовувати себе у різних площинах. Наприклад, плануємо організувати IT-парк для старшокласників, провести загальноміський конкурс проектів, в яких школярі розкажуть про своє бачення змін в місті. Сподіваємося, що цю ініціативу підтримає міська влада і найкращі проекти відзначать призами, можливо, якийсь із дитячих проектів буде реалізовано.

— За вашими плечима — 30 років педагогічного стажу, більшість з них віддали викладанню у Ніжинському державному університеті ім. М. Гоголя. Ви були строгим викладачем? 

— Можу говорити про своєрідну еволюцію себе як викладача. Доки був молодшим, була напускна строгість, бо треба було завойовувати собі авторитет і змушувати студентів працювати. У мене так вийшло, що мої діти зростали разом з моїм викладацьким досвідом, я вчився у власних дітей. Я не хотів би, щоб складалася думка, що якість викладацької майстерності залежить від твердості характеру того чи іншого викладача. Це різні речі. Можна бути м’яким, поблажливим, але в той же час вимогливим і строгим. Треба мати чітке уявлення про те, де закінчується якась поблажливість і починається вимогливість до студента. Варто зауважити, що і молодь еволюціонувала. Скажімо, молодь, яка була 30 років тому, і молодь, яка є тепер, — цілковито різні. Навіть якщо відкинути наявність різноманітних ґаджетів та Інтернету, це інше сприйняття світу. Якщо студенти моєї молодості були більш закритими, працьовитими, то нинішній студент є відкритим, вільним, але трішки лінькуватим. Можливо, через те, що у нього є Інтернет і він може, на його думку, виконати будь-яке завдання впродовж якоїсь години. Але це, звичайно, ведмежа послуга самому собі. 

— В івано-франківських школах тривають перевірки якості харчування. Які результати цих перевірок, наскільки добре чи погано годують дітей в навчальних закладах міста? 

— Якщо говорити про якість харчування у шкільних їдальнях міста, то тут є певна полюсність. На одному полюсі — небагато закладів, де все на своїх місцях. Тобто підприємець розуміє, що він робить і як. Директор закладу сприяє роботі підприємця і допомагає йому організовувати харчування. Шкільна медсестра також свідома того, що вона має стежити за цим процесом, і вона це робить. На превеликий жаль, є й інший полюс, діаметрально протилежний, де ми бачимо дуже непривабливі картини: брудно, продукти зберігаються неналежним чином, порції не відповідають нормам. Уявіть собі, є підприємці, які намагаються нажитися на дітях, недоважують порції. І є золота середина, де наявні певні недоліки, але за рахунок досвіду, людяності і підприємець, і керівництво школи знайшли нормальну лінію поведінки в цій ситуації та організовують харчування на належному рівні.

Можливо, я випереджу ваше запитання щодо скасування безплатного харчування для учнів 1—4-х класів. У місті пішла цілковито штучна хвиля, певні політичні сили намагаються грати на цьому. Але найцікавіше те, що в цьому хорі політичних голосів немає голосу батьків, тому що батьки загалом задоволені тим, як змінилося харчування. Нещодавно мав розмову з підприємцем, котра організовує харчування в школі №23. Вона зауважила, що зазвичай у нас до безплатного ставлення зневажливе, навіть негативне, діти не завжди їли ту їжу, адже дуже часто вона була несмачною. Разом з тим за ініціативи міського голови організовано безплатне харчування для дітей із малозабезпечених сімей, котрі з якихось причин не належать до пільгових категорій. Такій сім’ї потрібно лише принести певний пакет документів директорові школи.

— А що чекає на тих підприємців, котрі не надто сумлінно організовують харчування у школах? 

— Підприємці, які виявилися випадковими, будуть позбавлені можливості харчувати дітей. Ми розірвемо угоди з такими підприємцями й оголосимо новий тендер. Це буде своєрідним попередженням для всіх. Слава Богу, недобросовісних підприємців — меншість, більшість все ж таки тих, котрі розуміють, що вони роблять і чому прийшли у цей бізнес.   

— Ви були активним учасником бойових дій на сході України, служили в добровольчому батальйоні «Карпатська Січ», отримали кульове поранення. Що спонукало вас до прийняття цього серйозного і непростого рішення?

— Внутрішня потреба, необхідність захистити насамперед дітей, сім’ю і рідну землю від загарбника.  

— Чого навчила вас війна?

— Навчила любити життя і шанувати кожну його мить.

— І на завершення: оцініть тенденції розвитку освітньої галузі Івано-Франківська зокрема та України загалом.

— На превеликий жаль, якщо почати з кінця вашого запитання, то освіта як була, так і залишається галуззю, яку фінансують за залишковим принципом. Те, що залишилося на столі після бенкету олігархів, ми віддаємо освіті. І ця ситуація, на жаль, не змінюється роками, тому наша освіта перебуває загалом у дуже плачевному стані. Хочу зазначити, що освітянська сфера Івано-Франківська досить непогано вирізняється на тлі інших регіонів, міст. У нашому місті є чітке розуміння того, що в освіту, в дітей потрібно вкладати ресурси, адже це дасть результат. Думаю, те, що Івано-Франківськ потрапив до цьогорічної п’ятірки європейських міст, які претендують на визнання їх найкращими містами Європи, — підтвердження цього. Бо освітяни були далеко не останніми, хто долучився до цього. Маю надію, що освітянська сфера міста розвиватиметься ще динамічніше. 

Галичина