Історія Героя АТО з Прикарпаття: Я єдиний з нашого загону залишився живим…

Роман Ясінчук лише два місяці, як повернувся до рідного дому в село Годи-Добровідку з передової. Воював стрільцем, відтак після спеціальних курсів – розвідником. Поволі входить у колію мирного життя. Повернувся живим-здоровим. Упевнений, що Провидіння його берегло, бо не один раз оскал смерті ставав перед очима. Втратив там чимало бойових побратимів.

Хоч Роман не відбував строкової служби, однак і в його двері постукала мобілізаційна повістка. Як законослухняний громадянин, молодий чоловік прибув до військкомату, пише Дзеркало Коломиї.

“То нічого, що не служив в армії, – там сказали, – стріляти тебе навчать, а на передову не пі­деш, не бійся”.

Потрапив Роман у містечко Гайсин, що на Вінниччині, до батальйону “Десна”. Пройшов курс стрільця-навідника, згодом – розвідника. Звідти – до міста Попасна за 90 кілометрів від Луганська, де свою руйнівну місію вже виконувала артилерія великого калібру.

Ще не встиг нанюхатися пороху, як його підрозділ кинули на зачистку села Катеринівки. (Село розкинуте на шести хуторах).

“Розвідка нас дезінформувала, нібито там нема сепарів. І справді, першу Катеринівку ми успішно зачистили. Наша група налічувала 49 бійців і чотири БТРи. Кожний боєць мав своє місце. Я йшов, тримаючись біля правого заднього крила другого БТРа. За нами їхали чотири танки.

Несподівано з другої Катеринівки сепари відкрили по нашій колоні шквальний вогонь з різних видів зброї. Поцілили в передній броньовик. Він зупинився. Два задні БТРи були знищені вогнем з протитанкового гранатомета. Хлопці падали, як підкошені. Я тулився до свого броньовика. Тільки-но з башні виліз водій, як йому осколком відірвало голову.

Минув якийсь час і я зрозумів, що залишився сам-один живий з цілого підрозділу. 48 хлопців загинуло, а я не дістав навіть подряпини. (В офіційному повідомленні про той бій подається незрівнянно менша кількість загиблих. – А. М.). Підкотилися наші танки і зробили “погоду”, хоч і запізно…

Мені видали кілька мішків і попросили зібрати шматки тіл. Я бігав, як робот, нічого не відчуваючи, крім утоми, пакував побратимів у мішки. Нічого навколо нема, лише купа задимленого заліза і кров на землі, дуже багато крові. І залишки хлопців…”.

Роман просить пару хвилин, щоби перевести подих, виходить покурити.

“Повернувся в опорний пункт, зателефонував до сестри й розревівся… Після того бою я тиждень перебував на реабілітації в медчастині містечка Часів Яр. Потім повернувся до своїх”.

Після реабілітації Романа направили в розвідувальний батальйон. Неодноразово у тяжкому спорядженні при повній екіпіровці доводилося підповзати майже впритул до сепарських бліндажів. Розвідники вивчали місцевість, збирали інформацію. Конспірація – основний метод. Але одного разу не хотячи наробили галасу серед місцевих у Попасній.

“Пішло нас троє на міський ринок за покупками. Я пригледів собі бушлат. І тут підходять двоє мужиків. Налаштовані явно агресивно. Каже мені один: “Ты почему форму на себя надел?”. Другий мужик причепився до мого напарника Колі. Продавчиня мені моргає про небезпеку. Коля голосно гукає: “Романе, бий!”. Я влупив першого, той упав. Коля “вгасив” його приятеля, котрий уже вихопив був ніж. Той також упав. У розвідці нас цьому навчили. Піднявся ґвалт. Люди викликали міліцію. Приїхали з військової прокуратури. Нас з Колею виправдали, люди нас підтримали, а тих двох типів забрали. Така була зі мною пригода…”.

У жовтні цього року Роман Ясінчук повернувся до сім’ї. Цілий і неушкоджений.