Іван Зобків: Йду, щоб не бути винним перед своїми дітьми


Громадський активіст, волонтер Іван Зобків – кандидат до Бурштинської міської ради від партії «Голос».

Народився Іван Зобків у 1983 році в Бурштині. Після закінчення школи, у 2001 році пішов служити у ЗСУ ВПС. Після демобілізації закінчив Бурштинський енергетичний технікум за спеціальністю – технік з автоматизації виробничих процесів. А в 2008 році закінчив Національний університет «Львівська політехніка» і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Теплові електричні станції» та здобув кваліфікацію інженера-енергетика. З липня 2003 року працює на Бурштинській ТЕС. Одружений, виховує сина.

За багатолітню волонтерську працю нагороджений відзнакою «Під проводом Архистратига Михаїла, муніципальною відзнакою міського голови Івано-Франківська «За Честь і Звитягу» та ювілейною відзнакою Івано-Франківської ОДА «100 років Західноукраїнської Народної Республіки» за активну участь у процесах українського державотворення.

У розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо Іван Зобків розповів про свою громадську діяльність, чому вирішив балотуватися в депутати, та що планує робити в міській раді.

-          Отож, пане Іване, розкажіть трохи про себе. Ви відомий у Бурштині активіст, націоналіст, майданівець. З чого все починалося?

Свою громадську діяльність я почав у 2009 році з організації орденського типу «Тризуб» ім. Степана Бандери, де був активістом. Тут проводили для молоді вишкільні табори, і саме тут відчув дух патріотизму та національної свідомості. Керівники «Тризубу» прекрасно розуміли, що молодь потрібно готувати, виховувати в національно-патріотичному дусі. В цей період я познайомився зі своєю прекрасною половинкою Оксаною, яка стала мені гідною опорою у житті.

На початку Майдану, 28 листопада 2013 року з Оксаною ми взяли квитки на поїзд і поїхали в Київ. Інакше не могли, адже там були наші побратими, друзі з «Тризубу», які теж практично миттєво зорганізувалися.

Ввечері з 29 на 30 листопада був перший розгін Майдану. Правда так вийшло, що ми якраз поїхали на лівий берег до родичів відпочивати після дороги, а нас вже шукали, де ми є, чи нас не побили (якраз відбулося побиття студентів,- авт.). Після кількох днів ми повернулися додому, адже Оксана вчилася, а я мусив вертатися на роботу. Надалі я долучився до місцевого Майдану в Івано-Франківську і в нас, у Бурштині, звідки сам родом і брав активну участь в усіх подіях. Ми періодично їздили з побратимами в Київ, підтримували активістів, возили зібрану волонтерську допомогу.

-          Коли почалася війна, ви зразу ж подалися у волонтери. Чи було важко?

Серйозна волонтерка почалася з підтримки особового складу 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття». Тоді хлопців відправили на Схід без елементарних засобів захисту - шоломів, бронежилетів. Волонтерам вдалось за дуже короткий час зібрати понад 100 тис. гривень разом з галицькими майданівцями, тодішнім головою РДА Чуйком Володимиром. Якісну екіпіровку вдалось знайти у столиці. Активісти з Бурштинського, Галицького Майдану, Більшівців поїхали через Київ, щоб там придбати бронежилети і відвезти в сектор АТО. Там нам допомогли побратими з ДУК ПС, які супроводжували нас безпосередньо на передову.

Я вперше поїхав на Схід з «афганцями» Рогатинського, Галицького та Тисменицького району. Ми поїхали в 92 бригаду, самі везли допомогу на першу лінію оборони. Там були хлопці і з нашого району. Далі 80, 24 бригади... Відтак ми допомагали в міру можливості спочатку своїм, хто служив з Бурштина, потім добровольцям. Як активіст руху «ДІЯ», найбільше я долучався до допомоги Українській Добровольчій Армії. Разом з волонтерами “ДІЯ” їздив в Щастя, Авдіївку, Мар’їнку, Водяне. Возили допомогу на Великодні і Різдвяні свята. З активістами Бурштина, Галича збирали допомогу, ліпили вареники, пекли печиво, робили консерви тощо.

З дівчатами з Галича ми організували допомогу дітям учасників війни, нам допомагали діаспори з Італії, Іспанії, Америки, Ірландії… Також займались сім’ями загиблих. Так, одній з сімей загиблого добровольця навіть вдалось розв'язати проблеми з житлом. До цього долучилось багато волонтерів, меценатів. Також наша організація надавала правову підтримку. Багато людей звертались до нас, бо потерпали від бюрократичної несправедливості, хибних рішень у суді. В міру можливостей ми надавали їм підтримку.

-          Вже декілька років ви активно підіймаєте питання екології в Бурштині. Що вдалося зробити?

Це найгостріше питання нашого регіону. Так, минулого року ініціативною групою разом з Володимиром Бучком, Аріною Сивак, Василем Абрамівим, Ольгою Гургулою за підтримки районної ради були організовані дослідження повітря, ґрунту та води на території району. Звісно, що було багато перешкод і в дослідження, на жаль, не включили усі хімічні елементи. Та певні результати все ж є і на цьому ми не будемо зупиняться.

-          Чому вирішили йти в політику?

Поглинуті волонтерською діяльністю, більшість активістів не брали участі у перших виборах до місцевих рад, бо вважали, що більше потрібні як волонтери. Хоча, я думаю, що це була велика помилка. Нам варто було йти і намагатися змінити ситуацію. Зараз, у 2020 році, ми з побратимами вирішили, що нам треба щось змінювати, брати відповідальність і йти на вибори, щоб потім не шкодувати.

-          Чому йдете саме з командою «Голосу» ?

У нас, на території Бурштинської ОТГ, це нова команда людей, які не брали участі у політиці, не були депутатами. Це нові люди з хорошим життєвим досвідом – медики, менеджери, громадські активісти, волонтери. Ми йдемо, щоб щось змінити і в майбутньому, не бути винними перед своїми дітьми, що ми мали шанс і не використали його. Хочемо без сорому дивитися в очі тим, у кого на війні загинули діти, батьки, чоловіки чи дружини.

-          Як Ви бачите свою роботу на посаді депутата? 

Вважаю, що депутат, здобувши перемогу на виборах, не має згадувати про депутатство тільки перед сесією, а працювати постійно, спілкуватися з виборцями та допомагати з вирішенням проблем. Бо бачимо, що багато обранців абсолютно не цікавлять проблемами міста. А лише для галочки ходять на сесію і голосують, не вникаючи у питання. Або ж проявляють інтерес до роботи, коли треба пролобіювати чиїсь інтереси. Але єдині інтереси, які він має право відстоювати - це громади. Насправді, у громадській діяльності часто стикаюся з проблемою, що люди не мають у кого попросити допомоги і звертаються до активістів. Так не має бути. Якщо є проблема у громаді, то депутат має про неї знати і робити все від нього залежне, аби її вирішити. Навіть якщо мова про такі масштабні питання, як проблеми екології. До чого я веду? От коли ми підіймали питання екології, жоден депутат нас не підтримав. Нікому це не було цікаво. Так не має бути. Представник громади має бути з громадою.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!