Мертві навчають живих: Як працює анатомічний музей в Івано-Франківську

Щороку 18 травня у світі відзначають Міжнародний день музеїв. «Репортер» сходив до найбільш незвичного музею в Івано-Франківську – анатомічного.

На площі Шептицького, поблизу катедри та Музею мистецтв Прикарпаття, в морфологічному корпусі медуніверситету розташований найбільший анатомічний музей України. Провести екскурсію «Репортеру» зголосився ініціатор його створення, доцент кафедри анатомії людини Омелян Юрах, пише Репортер

Над входом у музей гостей зустрічають слова латиною: «Hic mortui docent vivos» – тут мертві вчать живих.

«Перша особливість нашого музею – це поєднання три в одному, – починає екскурсію Омелян Юрах. – Це не тільки музей, де зібрані найкращі препарати людського тіла (препаратами науковці називають частини тіл – Авт.), це ще й анатомічна зала, де щодня займаються студенти, і навчально-практичний центр для лікарів».

За дверми чотири кімнати із шафами, на полицях зібрано понад 500 препаратів різних частин людського тіла, столи, на яких студенти препарують трупи, на стінах – репродукції відомих картин.

«А це друга особливість музею, – показує медик на фрагмент фрески з Сікстинської капели «Створення Адама» Мікеланджело Буонарроті. – Ви тут побачите багато картин образотворчого мистецтва. Чому? Ми хотіли поєднати вивчення анатомії – а це доволі сухий і марудний процес – з естетичним вихованням. Задум доволі простий. Спершу студенти щодня перебувають серед людських препаратів і картин і в них формується естетичне виховання. Потім воно переростає в гуманістичне виховання і повагу – до людського тіла і пацієнтів».

Ідея поєднати образотворче мистецтво і анатомію спала на думку саме Омеляну Юраху. «Я вчився у художній школі і мріяв стати скульптором. Батько був категорично проти. Але тепер я про це не жалію», – посміхається медик.

Поруч з Адамом картина Дієго Веласкеса «Венера перед дзеркалом». Під репродукціями по три зображення віртуально розпрепарованих героїв картин, які зображають поверхневі і глибокі м’язи та скелети.

«Ми повісили їх ще й прагматично. Кожен м’яз і кістка підписані. Студент підходить, дивиться на шедевр і вчиться. Це наше ноу-хау, – розповідає Юрах. – Приїжджали до нас німці, то були в захваті. Казали, щоб отак хтось поєднав мистецтво і анатомію, бачать вперше».

Від мистецтва переходимо до першого експонату – скелету людини. За склом у шафі зібрані всі кістки людського тіла. На шафі – викопний хребець мамонта. «Тут можна порівняти поперековий хребець людини й мамонта. Уявляєте, яких розмірів тварі жили на Землі?!», – каже з захватом Омелян Юрах.

Особлива гордість музейної колекції – м’язовий труп, який відвідувачі просто називають мумією.

«Він зроблений як Ленін, – розповідає медик. – Виготовляли кілька років. Вимивали кров, вимочували в формаліні, виймали органи. Потім сушили два місяці. В кінці покрили лаком. Але ні лак, ні формалін не рятують від опаришів. Гризуть його».

Поруч – шафа з розпрепарованими тілами маленьких дітей. Найцінніші – скелети семимісячного, п’ятимісячного і тримісячного плодів. «Тут починаємо говорити з нашими студентками про статеве виховання і аборти», – каже Юрах.

Під вікном два натуральні скелети доісторичних тварин. «Це наші кафедральні песик Тузик і коник Вороний. Вони нас стережуть», – сміється викладач.

У другій кімнаті музею – ще дві репродукції картин XVI століття, на яких зображені публічні уроки анатомії відомих хірургів. Поруч шафа з сухими препаратами – скелетними м’язами, м’язи рук і ніг.

«У 1960-х не було формальдегіду, тому ці препарати робили сухими, – розповідає Юрах. – В цьому й є їхня цінність. Вони не смердять формальдегідом. Але кожні два роки їх треба відновлювати».

По сусідству найбільш дорогі експонати. «Тут розпрепаровані сонячне сплетіння, сплетіння біля тонкої кишки та інші. Їх виконав Юхим Мельман, основоположник нашої кафедри і мій вчитель. Виготовляються такі препарати голками під водою, – каже медик. – У 1990-х у нас були поляки. За ці сім банок давали 7000 доларів. За ці гроші тоді можна було купити одну двокімнатну і одну однокімнатну квартири. Але зрозуміло, що ми не продали».

Навпроти шафа з дитячими трупами з різними патологіями. Найцікавіший експонат – сіамські близнюки та чорний плід. А зверху найбільш ювелірна робота – розпрепаровані судини.

«Тут у нас судини плаценти і нирки. Виготовляються вони дуже тяжко. Змішуємо смоли й фарбу, запускаємо їх у судини. Потім кидаємо в розчин кислот. Вони витравлюють тканини і залишається лише відбиток судин», – пояснює Юрах.

Є в музеї шафа з легенями та серцями, а також ще одна, окрема – для розпрепарованих мізків.

В баночці науковці зберігають найменші кістки людського скелету – кістки середнього вуха: молоточок, стремінце і коваделко.

«А це шафа для нашого ректора, – сміється Юрах, показуючи препарати щелепи. – Без нього музею б не було. Ректор у нас стоматолог».

У сусідній кімнаті банки з препарованими тваринами. Так студенти вивчають порівняльну анатомію. «Це спинний мозок ската. Якщо порівняти з людським – один в один. Таки щось знав Дарвін, коли казав, що ми пішли від тварин», – жартує медик.

Поруч з шафою стіл, а на столі – труп. В університеті його називають живим, бо на ньому вчаться студенти-медики.

«У підвалі маємо ще шість ванн, в яких у формаліні є 23 трупи. Коли я прийшов в університет, їх було 47, – каже Юрах. – Колись до нас трупи надходили з будинків для перестарілих і психлікарень. Мали тричі скандал – з’являлися родичі, вимагали тіла. А з 1990-х, за законодавством, отримати труп стало неможливо. Тому виходимо з того, що маємо».

Потрапити до музею на екскурсію не так вже й просто. Медик каже, це в першу чергу – навчальні кімнати. Проте минулого навчального року провів для учнів і студентів міста понад півсотню екскурсій.

«Чи хотів би, щоб музей став відкритим для всіх щодня? Звісно, хотів би. Хотів би, щоб ми могли на цьому заробляти. Але не для власної кишені, а щоб вкладати в музей, – говорить Омелян Юрах. – Мрію показати в музеї м’язи душі – мімічні. Повісити картину Рєпіна «Запорожці пишуть листа султану». Які там рожиці! Поряд з нею повісити дзеркало. Героїв картини розпрепарувати, показати, які м’язи скорочуються, які розслабляються. Хіба ж не чудово було б!».