На Прикарпатті видали книгу з іменами загиблих в АТО воїнів

У передмові до книжки під такою назвою, яка побачила світ завдяки Івано-Франківському відділу пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України», доктор історичних наук професор Сергій Адамович написав: «Герої, про подвиги яких описано в цій книзі, робили те, чого не робили інші. Вони захищали Вітчизну,.. не шукали способів сховатися від військових дій, а ціною власного життя дали можливість країні встати з колін і вижити...»

Видання розповідає про прикарпатців, які загинули від квітня 2014 до жовтня 2015 р. на неоголошеній Росією війні проти нашої держави на сході України, пише Галичина

Гортаю сторінки. Світлини, світлини, світлини На них — щасливі усміхнені обличчя. Ось вони у колі сім’ї. А тут — серед побратимів. Читаю розповіді про них, написані професійними журналістами, і спогади, яким було їхнє життя без прикрас. У них — 77 героїв, простих людей, які сказали: «Хто, як не я?» І пішли воювати з ворогом.

«Того дня плакав весь Видинів і сусідня Прутівка, де жив ігор Миколайович Беца з дружиною Наталею, — розповідає сільський голова Видинова Снятинського району Андрій Гордіца. — Труну із загиблим ігорем навколішки із запаленими свічками серпневої ночі зустрічали жителі цих сіл. Мені дуже важко згадувати ці дні».

«...Всі його звали «Гуцулом», я кликала його Васильком за його величезні блакитні очі, як волошки в полі, — згадує активістка Жіночої сотні «Самооборони» Катерина Валевська про Василя Білика з Івано-Франківська. — Він зачаровував усіх щирістю і теплотою. Коли розповідав про свою донечку Вероніку, якій скоро сповниться два рочки, то аж світився радістю».

«...Мати Дмитра Пацино після зникнення сина довго спілкувалася «есемесками» із сепаратистом, жителем Донецької області, який просто знайшов його телефон і переконував згорьовану жінку, що не причетний до загибелі її сина. Одного разу він написав: «Парни с Ивано-Франковска не сдавались. Поэтому сами рассуждайте: жив ваш сын или умер».

Тут багато спогадів. Болючих, щемливих, однаково світлих. Про людей, які жили поряд, вчилися з нами у школі, яких ми зустрічали на вулицях міста. Це не давня історія. Це наше сьогодення.