Очільник франківської поліції розповів, чому повернувся в Хмельницький

Найвищий поліцейський України змінив роботу в Івано-Франківську на посаду в рідному Хмельницькому. Не приховує, що на його рішення вплинув новопризначений керівник ГУ Нацполіції Хмельниччини.

27-річний Дмитро Міхалець – найвищий поліцейський України. Його зріст – 2,06 метра. В правоохоронні органи потрапив у 2015-ому, пройшовши відбір у патрульну Києва. Після служби в столиці, керував копами в Івано-Франківську. Під час роботи на Прикарпатті запам’ятався конфліктом із учасником АТО, який звинуватив поліцейського у побитті. Справу досі розглядають в суді. 

Минулого тижня Дмитро повернувся у рідний Хмельницький. Його представили, як тимчасово виконуючого обов’язки начальника управління превентивної діяльності ГУ Національної поліції Хмельниччини.

Журналіст vsim.ua розпитав Дмитра Міхальця про нову роботу і зарплату, хобі і чому відмовився очолити патрульну поліцію Хмельницького. 

- Чому вирішили змінити Франківськ на Хмельницький, і чи є тут роль Василя Віконського (начальник ГУ Нацполіції в Хмельницькій області з вересня. Раніше працював в Івано-Франківську заступником начальника ГУНП, - прим. автора)?  

- Роль Василя Васильовича Віконського є. Він запропонував мені піти в його команду. Я вагався довго. Там була побудована робота, налагоджена співпраця з владою, громадськими організаціями, навіть тими, що виступали проти мене. Покидати це все – для мене було викликом. Якби Віконський Василь Васильович не був на цій посаді, я б не перейшов у головне управління. Чому? Я з ним працював в Івано-Франківській області. Я його знаю по роботі і те, як він відноситься до свого особового складу. Мені честь працювати з ним.  

- На новій роботі ви отримуватиме більше, ніж в Івано-Франківську? Чи вплинуло це якось на рішення?  

- Тут менше, звісно. Там я був у чужому місті. Тут в мене, як ви бачили в декларації, є будинок, є ділянки в Шаровечці. Це мені в спадок залишилося. Я там жив до 25 років. В Івано-Франківську я жив з дружиною та маленькою дитиною. Жити в чужому місті без підтримки для дружини… З дитиною ніхто не може посидіти. Це морально важко. Тут є моя мати і мати дружини. Не будемо говорити теща (посміхається – прим. автора). Вони нам допоможуть. Дружина зможе більше відпочивати. Догляд за дитиною – це є важка праця. Я, у зв’язку із завантаженістю, не міг приділяти стільки часу, скільки хотів. Згідно декларації Дмитра Міхальця за 2016 рік, він отримав 202 738 гривень зарплатні. Він є власником будинку у Шаровечці площею 73,8 м.кв. Також на нього оформлені дві земельні ділянки в Мацьківцях. Ще дві в Шаровечці. Їх загальна площа - 0,65 га.

- Як будете їздити на роботу? Громадським транспортом чи службовим авто.  

- В мене немає власного авто. Добиратимусь пішки, громадським транспортом. А що тут такого? В Івано-Франківську я мав службовий транспорт і закріпленого за мною водія. Але я користувався громадським транспортом. Для мене це не є принциповістю. Ну посада, ну начальник ти. Але ти маєш бути ближче до людей. Не треба себе виділяти, як трошки вище.

- Чи не було варіантів очолити патрульну поліцію в Хмельницькому?  

- Мені пропонували, але я відмовився. Чому відмовився? Тому що мене тут знають люди. Я хотів все ж таки бути незалежним, щоб ніхто до мене не звертався. Я сказав керівництву, якщо я гідний якоїсь посади, то хотів би її отримати, навіть нижчої ланки, але в іншому місті. Наголосив, що мені комфортно в західному регіоні. Я дуже полюбляю українську культуру, виключно українською мовою спілкуватися, що в Києві мені не завжди вдавалося. Мене почули і я працював в Івано-Франківську, де українська культура розвинена потужно.  

- Чим запам’яталася робота в Івано-Франківську? Назвіть позитивний і негативний моменти.  

- Там своя специфіка, своя ментальність у порівнянні з Хмельницьким. Це зовсім різні міста. Щодо моментів, то їх було багато. В першу чергу пригадуються масові заходи. Їх було дуже багато. День міста святкували три дні. На їх організацію потрібно було затратити багато часу і ресурсів. Також там масова хресна хода. Місто дуже релігійне і на ходу прийшло близько 35 тисяч людей. Для мене це було здивуванням. Негатив? Він присутній в кожній роботі. Якщо у вас є конкретні факти, то я їх прокоментую.  

- Тоді що скажете про конфлікт із АТОвцем, в побитті якого вас звинуватили?  

- Конфлікт з АТОвцем розсусолювали всі, кому тільки не лінь. Я скажу так: він був і цього ніхто не заперечує. Але людину ніхто не бив, людину ніхто не кидав. Прокуратура відправила справу в суд. Я на фоні цього конфлікту побачив величезну підтримку колег і громадськості. На суді було щось неймовірне. Я ніколи не очікував і не очікували патрульні, що можна поліцейського настільки підтримувати громадою.  

- А чому взагалі вирішили стати поліцейським?  

- Я вирішив це ще в 2015 році, коли було відкрито перший набір в патрульну поліцію Києва. Набирали дві тисячі чоловік. Тоді подав заявку один із перших, пройшов всі етапи. Запропонували їхати на навчання в Київ. Я погодився. Покинув все, пройшов навчання. Дали мені можливість бути у відборі в «сотку». Це сто чоловік, які претендували на посаду командира роти і заступника командира роти. Пройшов! Дали посаду командира роти, 40 чоловік в підпорядкуванні і один із найбільших районів Києва, а саме Голосіївський. З часом запропонували посаду начальника патрульної поліції в Івано-Франківську.  

- Чи бачите напрямки в роботі, на які потрібно приділити увагу в першу чергу на новій посаді?

- Група реагування патрульної поліції - це перший напрямок, де потрібно дуже багато роботи. Є багато ідей, які я хочу реалізувати. Головне, щоб я міг їх реалізувати. Якщо не зможу їх втілювати, то я не отримувати задоволення від своєї роботи.  

- Чи є якісь конкретні ідеї?  

- Ідеї є. Я буду спілкуватися з паном Костенком (начальник патрульної поліції Хмельницького – прим. автора). Я його знаю з перших днів роботи патрульної в Києві. Тому думаю, що наша співпраця буде злагодженою і крутою. Я йому буду просто підказувати, на які напрями звернути увагу. Впевнений, що він буде реагувати. В мене є певні напрацювання по Івано-Франківську щодо стихійної торгівлі, безхатченків і з представниками ромської національності, які теж є в Хмельницькому. Ідей є більше. Я їх доопрацюю, вдосконалю і будемо втілювати.

 - Особисте питання. Ваш зріст вам заважає чи навпаки, допомагає в роботі і побуті?

 - Мій зріст – 2,06. Можу виглядати і вище. Залежить від взуття. Зріст мені тільки допомагає. В Івано-Франківську мене впізнавали, мене слухали, до мене прислуховувалися. Зріст грає ключову роль в моїй роботі. В побуті, звісно, без власного авто з таким зростом важкувато. Тому намагаюся обирати громадський транспорт, який мені підходить (посміхається, - прим. автора).  

- Чи є у вас якесь хобі, якому ви приділяєте час поза роботою?  

- Одне хобі до мене прийшло в Івано-Франківську – це лижі. Крутий вид дозвілля. Друге – це формула-1, за яку я вболіваю з 1999 року. Моя мрія не здійснилася. Я ще не побував на гран-прі Угорщини. Надіюся, вона здійсниться. Ще одне хобі залишиться при мені. Не буду його озвучувати.