Один з найстаріших гуцульських звичаїв напередодні Великодня - "гріти діда"

Одним із найпоширеніших обрядових елементів великоднього періоду на Гуцульщині був звичай «гріти діда».

Він зберігся до середини XX ст. майже в такому вигляді, як його зафіксували в минулому. Хоча ритуальне призначення було втраченим, яке навіть старше покоління забуло, пише ua.1001idea.info.

Єдиними аргументами обов’язковості його дотримання були пояснення, що так робили з діда-прадіда. Однак, при цьому вважали, що дотримання його сприяє забезпеченню врожаю полів і щедрого приплоду худоби.

Здебільшого обрядове дійство «гріти діда» виконувалось у середу або четвер перед Великоднем, і лише подекуди його виконували у великодню суботу. Він полягав у тому, що в ці зазначені дні здебільшого діти ходили від хати до хати і під вікнами кликали: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички», на що хтось із хати відповідав: «Гріємо, гріємо – даємо!». Дітей обдаровували «кукуцами» — спеціально спеченими малими пшеничними чи житніми хлібцями.

В. Шухевич у свій час відзначив, що гуцули в ці дні спеціально старалися, щоб в хаті побувало якнайбільше дівчат. Від цього начебто залежав значний приплід овець.

Важливим елементом, який супроводжував звичай «гріти діда», був ритуальний вогонь. Ватру клали на городах, а в деяких місцевостях — і коло церкви. З вогнем пов’язували наступний врожай, а також здоров’я членів сім’ї. Як і перед Різдвом, перед Великоднем, гуцули запалювали на подвір’ях ритуальний вогонь, який горів до світанку. Біля цього вогню цілу ніч сиділи найстарші в селі чоловіки.

Кожен двір надавав по кілька полін, які підводою звозили на місце великодньої ватри, яка, очевидно, в давнину мала общинно-родовий характер. В цьому виявлялось давнє уявлення про взаємозв’язок живої і неживої природи, який підтримували чи поновлювали при зміні кожного з природних циклів.