Підхід до плащаниці - це наче причастя зі страхом Божим – отець Юрій Новицький
У християн на Страсному тижні є три найвідповідальніші дні, коли вони згадують Таємну вечерю, чудеса Спасителя, його шлях на Голгофу, розп’яття та муки на хресті.
Які обмеження віруючим у ці дні радить церква, яка символіка ховається за її обрядом, а також про унікальну колекцію плащаниць, яку зберігає Івано-Франківський Катедральний Собор Святого Воскресіння УГКЦ, кореспонденту Укрінформу розповів його адміністратор отець Юрій Новицький.
– Пане Юрію, які дні є найбільш відповідальними для християн під час великого посту, що вони згадують та в чому обмежують себе?
– Останній тиждень великого посту - Страсний тиждень. Він має свою специфіку. Особливо останні три дні: четвер, п’ятниця та субота. Обмеження в їжі такі ж, як і під час усього посту, за винятком Страсної п’ятниці. Тоді дотримуються строго посту. Можна вживати лише їжу рослинного походження. Це овочі, фрукти, соки, олія, каші. Заборонено вживати масло, сметану та інше.
В оці три дні у богослужіннях відображаються останні дні життя Ісуса Христа. У великих храмах у Страсний четвер відбувається так званий чин умивання ніг. З Євангелія ми знаємо, що Христос на Тайній вечері скинув з себе верхній одяг, підперезався рушником і почав апостолам мити ноги. Тоді він сказав: «Хто хоче бути перший, хай буде останній, а хто хоче отримати над вами владу, нехай буде усім слугою». Христос ніби пояснював, що Царство Боже має бути не так, як у світській державі, коли старший наказує, а слабший, чи молодший має все виконувати. Ні. Христос тоді дав зрозуміти, що він, якого вважали старшим, буде покорятись усім, вмиваючи їм ноги. У митрополичих церквах відбувається саме цей чин. Коли владика чи митрополит, уособлюючи Христа, знімає верхній одяг, теж підперезується рушником і підходить до кожного з 12 священиків, аби умити їм ноги.
У четвер ввечері у храмах правиться утреня Страстей, у народі відома, як Страсті. Під час богослужіння читається 12 Євангелій. Ця відправа цікава тим, що священик її читає у 12 рясах. Кожне Євангеліє – в іншій. У селах під час читання кожного Євангелія б’ють у дзвін.
Страсна п’ятниця. Вранці у храмах виставляють плащаниці. Якщо ці полотна нові, то їх освячують у четвер. Плащаниці виставляють посеред церкви, прикрашають квітами. Цей день – алітургійний, служби не правлять. Це – день найбільшого смутку. До плащаниці вистеляють килими. За нашим звичаєм, люди від порогу церкви до Ісуса йдуть навколішки. Це символізує покору, вшанування, смуток, розпач.
– Знаю, у вас є унікальна колекція плащаниць. Як вона створювалась?
– Усе почалось у 2005 році, коли я прийшов настоятелем цього храму. Плащаниці приносили люди звідусіль. Вони, як правило, були у занедбаному стані. Ми робили підрамники, натягували плащаниці і так їх зберігали. Багато полотен старалися реставрували. Щось возили до Львова, деякі відновлювали в Івано-Франківську.
Насправді, я вже втратив лік нашій колекції, приблизно вона налічує 130 полотен. У ній є малі плащаниці, великі, зроблені з дерева. Зараз їх стало трохи менше. У церквах старі плащаниці знищують, часто їх просто спалюють і купують нові.
– Що має знати художник, який береться за створення плащаниці?
– Створити плащаницю непросто. Тут не завше можна обійтися лише бажанням. Аби її намалювати, людина мала володіти богословськими знаннями, перед малюванням обов’язково постити, обмежувати себе у їжі, і, найголовніше, – побачити в житті чимало смертей. Бо зафіксувати на полотні смерть – непросто. У нашій колекції є унікальні плащаниці, від яких стає просто моторошно. Авторам стародавніх полотен це вдавалося фантастично. Божий дар для художників теж не був на останньому місці.
– А чи є канони для малювання плащаниці?
– У розмірах - немає. Утім, православні вважають, що на плащаниці не може бути багато фігур. Коли вони присутні на полотні, то це вже картина покладання Ісуса до гробу.
– Яким періодом датуються плащаниці з вашої колекції?
– Найдавніша належить до середини 19 століття. Очікую ще одне полотно, яке датується 1707 роком. Його обіцяють принести до нашого храму. Ми маємо хрест 1703 року, який уже віддали на реставрацію.
На деяких наших плащаницях написано лише рік їх створення, на інших – вказані імена людей. Зі 130 плащаниць є кілька, на яких написано, що це – дарунок храму і вказано імена тих, хто їх офірував.
– Ви дарували полотна зі своєї колекції?
– Ні. Хочу зібрати плащаниці в єдину колекцію. Так, до мене приходили і просили плащаниці. Є такі церкви, які навіть нової не можуть собі зараз придбати. Одну плащаницю я віддав на капличку біля церкви пророка Іллі в Івано-Франківську. Тільки-но церкву зведуть, придбають собі нову, я поверну ту плащаницю до колекції.
Якби міг усе це розкласти, показав би їх людям. Втім, поки для цього немає приміщення. Це проблема. Нехай би люди дізнались, які є страшні і цікаві плащаниці. Стоїш біля таких і ніяковієш від того, як художнику вдалося зобразити мертве тіло Ісуса. Одну й ту саму плащаницю можна розглядати багато разів і щоразу бачити щось нове. Це як сонце, яке щоразу сходить по-іншому.
– Що потрібно знати людям перед тим, як іти до плащаниці?
– Плащаницю Ісуса Христа виставляють у Страсну п’ятницю, коли людей не причащають у храмах. Треба знати, що цілунок плащаниці замінює святе причастя. Підхід до плащаниці – це наче причастя зі страхом Божим, бо у гробі лежить мертвий Христос. Цей день треба присвятити спогадам про його страждання.
– Як у цей день правлять у храмах?
– У п’ятницю ввечері служать так звану Єрусалимську утреню. Священики правлять її перед плащаницею. У цих читаннях є натяк на Воскресіння Христа. В суботу зранку правлять вечірню зі Служби Василія Великого. Ця служба ніби складається з двох частин. Першу священик служить у страсних, чи, традиційно, у червоних рясах, а Євангеліє, де є вже вістка про Воскресіння Христа, читає у світлому одязі.
Воскресні богослужіння правлять під ранок, перед дверима храму. Перед цим ховають плащаниці. Люди попередньо виходять із храму. Пам’ятаєте, як жінки-мироносиці зайшли до печери, де був похований Христос, а там нікого немає. Так само й тут: після богослужіння люди заходять у церкву, а плащаниці – немає. Значить – Христос воскрес! Ось така символіка.
На цій службі стараються читати Євангеліє багатьма мовами. У нашому соборі ми правимо грецькою, латинською, українською та слов’янською. Був випадок, коли читали ще й іспанською. Що це символізує? А те, що вістку про воскресіння мають почути якомога більше людей в усьому світі.
Тоді вже освячують великодні кошики, паски. У храмах, де є великі парафії, їх починають освячувати ще в суботу, аби не створювати великі черги людей. Більшість віруючих таки приходять у суботу.
– Як радить церква приступати до святкового сніданку?
– Коли збереться родина, читають молитву «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Тоді можна починати святкову трапезу.
– Знаю, що від вашої церкви на схід пішли служити багато капеланів. Скільки з них залишаться на Великдень на передовій?
– З нашої Івано-Франківської єпархії УГКЦ на схід пішли понад 30 капеланів. Думаю, серед них буде ротація. Сподіваємось, що безпосередньо на Пасху коло наших вояків залишаться не менше 10 душпастирів.
– В Україні сьогодні непрості часи. З яким побажанням церква звертається до віруючих у ці дні?
– Насамперед – з проханням про мир. Аби всі за нього молились. Це – єдине. воскреслий Христос, коли прийшов на землю, звернувся до людей з єдиними словами: «Мир вам!». Мир має запанувати в родинах, між народами, а особливо в Україні. Мир це для людей усе: стабільність, прогрес, розвиток. Війни все це гальмують. Прохання церкви – лише молитися за мир.
Довідково. Плащани́ця — це плат великого розміру із зображенням відбитку Ісуса Христа. Плащаниця Ісуса Христа використовується під час богослужіння Великої (Страсної) п'ятниці та Великої (Страсної) суботи.
У центральній частині композиції Плащаниці Ісуса Христа, як правило, розташована ікона «Покладення до гробу» — повністю або частково (тільки тіло Христа). Ця ікона описує євангельську сцену погребіння Ісуса.
