Прикарпатські “Вікінги”: від реконструкції стародавніх човнів до благодійності

Їх називають «Вікінги». Назар Морозко та Володимир Ільків – молоді художники-скульптори з Івано-Франківська, які попри всі застереження та скептичність оточуючих довели, що справжня ідея сильніша за будь-які труднощі.

Вони перші в Івано-Франківську створили реконструкцію стародавнього скандинавського човна-дракона, спливли ним Бистрицею до Дністра, та пізніше піднялися останнім проти течії. І все заради великої мети – благодійності, пише ВЕЖА.

Про виникнення ідеї, процес її втілення, протистояння труднощам та плани на майбутнє читайте у ексклюзивному інтерв‘ю.

ПРО ОСВІТУ

Володимир: За освітою ми художники. Закінчили Стрийське училище №16 по обробці дерева, далі вступили до вищих навчальних закладів. Я у Львівську академію мистецтв, Назар продовжив навчання у Франківському інституті. Він навчався усім прикладним спеціальностям: ковальство, дерево, кераміка, шкіра – загальна специфіка різноманітних ремісничих галузей. Я здобував більш вузькопрофільну освіту – художня робота з деревом: від архітектури до побутових речей. Стосовно наших кораблів, вони мають безпосереднє відношення до дерева, проте методи роботи специфічні, і це відповідно вимагає постійних самовдосконалення та самоосвіти. Ми намагаємося вникати в усі аспекти створення човнів. Як над ними працювали в історичні часи, як їх відтворюють колеги в Україні та закордоном.

“У нас вже є певні напрацювання, але ми готові до будь-яких труднощів, що можуть виникнути у ході роботи. Більше того, ми сподіваємося, що вони будуть, і у нас буде змога вивчити ці теми ще глибше”

ПРО ІДЕЮ

Назар: Першочергово ідея з`явилася на фоні того, що ми хотіли займатися дитячими таборами. Їздили по сиротинцях і думали, що б таке організувати, аби воно з одної сторони розвивало дітей, а з іншої – дало їм змогу вирватися з середовища, в якому вони звикли бути. Щоб вони не виростали споживачами, могли вийти за межі оточення, яке неналежним чином впливає на них. Спочатку ми думали зробити це на базі одного туристичного табору, але якось не склалося, тому вирішили рухатися автономно. Одного разу прогулювалися центром і у мене виникла ідея побудувати човни та почати робити сплави. Володимир загорівся, почав дослідження історії їх створення, технологій та методів роботи.

“Коли стартували, подавалися на гранти. Спочатку американський, пізніше – європейський. Шукали, взнавали, як це все правильно організувати, бо поняття зеленого не мали про всі ці папірці. Ми, правда, програли, але ідея перемогла. Човен ми таки змайстрували – за власний кошт”

ПРО ТРУДНОЩІ

Назар: Найважче – це дослідження, креслення, прорахунки. Ми прагнемо відтворити човни максимально наближені до історичного зразка. Доводиться мати справу з інтернет-джерелами, архівами, іншомовною документацією і власними силами розбиратися з цим.

“Після того, як ми зробили перший човен – 5.5 метрів, спливли на ньому Бистрицею, вниз до Дністра та по Дністру піднялися проти течії. Буквально за три дні. Зрозуміли, що можемо впоратися з будь-якими труднощами. Деякі питання з`явилися, деякі – відпали самі по собі, але ми готові та хочемо продовжувати”

СТВОРЕННЯ ПЕРШОГО ЧОВНА-ДРАКОНА

Назар: Роботи розпочалися взимку, відповідно у нас не було змоги працювати на вулиці чи в гаражі – це холодно і незручно, тому перший човен ми майстрували в підвалі. Всіх це дуже дивувало, мовляв, як ми його діставатимемо, коли закінчимо. Проте у нас був план – ми виконали роботу “на сухо”, винесли частинами. Відповідно зібрали вже влітку перед самим сплавом, який вперше відбувся на фестивалі “Галицьке лицарство”. Подумали, що гарна нагода закінчити човен і приурочити його до свята Галича. В цілому робота зайняла півроку, але це враховуючи паралельну роботу. Оскільки ідея реалізовувалася за власний кошт, нам доводилося поєднувати, бо хотілося, звичайно, і заробити і втілити цей проект.

“За нашими підрахунками перший проект обійшовся нам десь у 500 доларів, але ми намагаємося уникати цифр” (посміхаються)

ПРО ПЕРШИЙ СПЛАВ

Ми раді, що встигли до фестивалю. Нам вдалося дійти до Галича. Для нас це був, так званий, тест-драйв, бо, насправді, всі хто чули про нашу ідею, крутили пальцем біля голови і переконували, що це нереально.

“Тепер ми можемо з гордістю дивитися в очі тим, хто не вірив і казати: “Ми змогли! Ми пройшли!”.  І весла не поламали, і пробоїнів ніде не було, і самі дійшли живі та здорові” (посміхаються)

ПРО МАТЕРІАЛИ

“Ми намагаємося працювати з натуральними та екологічно чистими матеріалами: Дьоготь, овеча шерсть, лляна олія, високоякісна деревина”

Володимир: Найкомфортніше у роботі з дубом, але він дорогий, знову ж таки (сміються). Спочатку ми хотіли робити перший човен з сосни, але нам так довго обіцяли і везли деревину, що ми її так і не дочекалися. Тому використали смереку. Майбутні два човни робитимемо з дубу. Наразі працюємо над макетами. Роботи над великими кораблями розпочнуться у квітні і триватимуть приблизно чотири місяці.

ПРО ОСОБЛИВОСТІ РЕКОНСТРУЮВАННЯ

Володимир: Насправді, ми тільки можемо здогадуватися, що їх колись робили саме таким чином, проте йдемо шляхом найменшого спротиву. Стараємося вивчати, як вони робили і вникати, чому вони робили так. Певні аспекти, можливо робимо по-іншому, але результати повинні отримати такі ж. Навіть якщо методики у чомусь відрізняються. Деколи ми робимо, і не розуміємо, чому у стародавні часи певні аспекти виконувалися так, як виконувалися і не інакше, але все пізнається у процесі роботи. Ми бачимо певні особливості. Ті моменти, які не знаємо, просто копіюємо.

“Якщо немає достатньо даних і джерел, часто нам сам матеріал підказує. Це досить цікаво”

ПРО ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Назар: Зараз працюємо над макетом 17 метрового коробля – реконструкція скандинавського зразку. Відповідно до програми проекту, який ми почали втілювати в життя – хочеться зробити ще один човен руського типу – довбанка. З суцільної колоди, дерева. Пізніше плануємо розробити порівняльні характеристики властивостей цих двох суден.

“Кораблі в подальшому будуть використовуватися для сплавів по Дністру, експедицій, екскурсій. Ми плануємо організовувати це для всіх: туристів, малих та дорослих, підлітків, але також, що важливо, залучати дітей з сиротинців”

Для того, щоб вони могли побути серед інших дітей, поспілкуватися, побачити життя з іншого боку. Вони не мають таких можливостей: вийти за рамки дитячого будинку, тамтешньої поведінки. Вважають, що їм всі повинні, почуваються ущемленими і, як наслідок, виростають споживачами. Ми хочемо змінити усталену систему, і тому своєю роботою намагатимемося долучати дітей до соціального життя.

Плануємо працювати на базі благодійного фонду, який хочемо заснувати. Хочемо започаткувати організацію, яка функцінуватиме за власний кошт. Альтернативну фондам, що в більшості базуються на пожертвах. Думаємо над тим, аби заробляти кошти туристичними сплавами. Отримані гроші у подальшому будуть реалізовані у різноманітних соціальних проектах. Ми сподіваємося, з часом, до нас долучаться й інші небайдужі люди. Ми будемо займатися соціальною, виховною роботою, що впроваджуватиметься через культурний та історичний ракурси.

“Це буде своєрідна платформа реалізації потенціалу людей, які хочуть щось робити, які зацікавлені, але не мають можливостей. Ми будемо допомагати втілювати їхні мрії в реальність!”