Роман Чихарівський: «Я не хочу бути письменником. Я хочу просто бути приємним для когось, хоча б для читачів»

Нещодавно іванофранківці мали змогу познайомитись з молодим письменником Романом Чихарівським. Восени хлопець презентував свою другу книгу «Мудація» в книгарні «Є». Роман є випускником Малої академії наук України (секція «Літературна творчість», 2013 р) . У травні хлопець був учасником резеденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен». За спиною 19-літнього парубка є дві книги: "Святі не вимовляють «р» і «Мудація». Народився Роман на Тернопільщині, навчався у ЛНУ на

Романе, як, власне, розпочалась твоя літературна діяльність?
– Спершу були вірші. Я чомусь себе дуже носив тоді, думав, що я поет, що я хтозна-який крутий. Мені треба було самоствердитись, треба було хоч чимось займатися. І без жодного поняття про те, чим я хочу займатися, я щось там собі писав. Це було приблизно у 14 років. З цим треба було покінчити якнайшвидше. Я так і зробив, просто якийсь час не відчував потреби щось писати. А з'явилася така потреба хіба у 16 років, то теж було неприємно трохи, бо я хотів стрибнути вище себе, хотів невідомо чим компенсувати брак досвіду. Це була жахлива писанина. "Святі не вимовляють «р» – це книга про все і ні про що. Соромно. А потім був Львів, початок студентського життя, аж тоді я відчув, що моє життя, мої депресняки, мої причуди і дивноти – то і є література. І мені це страшенно подобалося. 

– Але ж саме книга "Святі не вимовляють «р» принесла тобі початковий успіх і стала досить популярною серед читачів. Чому ти так суворо себе критикуєш?
– Не дуже того успіху й було, проте я його трохи чекав. Мені чомусь дуже приспічило бути якраз письменником. Книга трохи принесла якогось мінімального визнання. Але головне – я помітив, що з'явилися звідкись люди, які хочуть це читати, яким це потрібне. Це мене дуже розчулило. Таких людей мало, але то так чудово. Насправді так багато залежить не від промоції книги і відгуків знаменитих людей, а просто від того, як ти вмієш поводитися з іншими, як ти мислиш, як спілкуєшся, як себе поводиш на людях. Якої думки про себе, за кого себе маєш – це важливо найперше. Тепер мені так добре і легко, бо я не маю ніяких амбіцій. Я не хочу бути письменником. Я хочу просто бути приємним хоча б для когось, хоча б для читачів.

– Як у тебе вийшло видати першу книгу?
– Я дуже наполегливо пропонував свою творчість відомим людям. Усім, кому тре було і кому ні. Я всім казав: прочитайте, а якщо захочете щось про то сказати, то прошу написати комент. Навіть не так. Я просто і майже нагло просив коментарів. Коли я таких коментів назбирав десь більше п'яти, то почав писати видавництвам. Знайшлися спонсори, чудові люди з Малої академії наук України. Вони й оплатили усе видання. А видавництво «Зелений пес» узялося за книгу. Все відбувалося якось так миттєво і неочікувано. То була така файна пригода.

– Дуже хороші відгуки має про тебе Тарас Прохасько. З ним ти теж познайомився у такий цікавий спосіб?
– Так, я прийшов якось на одну з презентацій Прохаська. Тицьнув йому рукопис свій і попросив прочитати, а при можливості ще й відгукнутися. Через якийсь час Тарас подзвонив і сказав, що «Мудація» йому сподобалася і що напише відгук. То була велика подія для мене. А потім ще одна подія – оголосили результати відбору на резиденцію «Станіславський феномен», вибрали мене! О-о-о, то було щось!

– Як зазвичай ти проводиш свій вільний час, чим захоплюєшся?
– Бігаю багато. Хоч якщо так серйозніше, то багато читаю. Зараз читаю «Нестерпну легкість буття» Мілана Кундери. Читається дуже приємно і, можна сказати, нестерпно легко. Камю люблю найбільше. Твори Ремарка завжди в напрузі тримають. А щодо тої літератури, яка найбільше змушує мене думати і роздумувати, – це творчість Тараса Прохаська.
Час від часу випробовую щось нове. Наприклад, малюю, але то дуже голосно сказано. Дивлюся безліч фільмів, цікавлюся кіно дуже. Словом, я хочу багато всього навчитися ще. Нічого добре не вмію, але всього вчуся. У всьому є дилетантом, але мені подобається все те, що роблю.

– Як щодо творчості, працюєш над чимось?
– Зараз я лише думаю багато. Обдумую. Зараз є той приємніший для мене етап творчості, коли все лише народжується. Тобто формально нічого не пишу, взагалі нічого не пишу. Але творю. І те моє творення поки що відбувається завдяки думанню.

 – Як зароджуються ідеї, де ти черпаєш своє натхнення?
– Насправді все діється у наших головах. Є ж безліч минулого досвіду, над яким я ще мало роздумував. А тепер я опрацьовую свій минулий досвід, я рефлектую над ним. Мені трохи не вдається жити теперішнім, але то поки що не страшно, бо в голові, в пам'яті, знайдеться безліч хорошого і важливого.
Надихає все загалом. Але рідко буває, що все складається якраз так, аби надихнути. Тому зрозуміло, що пишу я рідко. А ідеї беруться з життя. Для мене жити і переживати свою майбутню літературу – то незрівнянно чудово.

Розмовляла Богдана Комарніцька, "Західний кур'єр"