Росіянка з українським серцем

Нині вона разом зі своїми однодумцями захищає інтереси переселенців, яких на Коломийщині є понад 100 сімей. А ще рік тому жінка й уявити не могла, що Івано-Франківщина стане її другою рідною домівкою після кривавих буднів життя на Донбасі.

Вимушена переселенка Ольга Золотарьова з минулого року відзначає два дні народження: перше — 14 липня, яке святкує вже 64 роки, а друге — 6 жовтня, коли 2014 року коломийські лікарі врятували її життя після складної операції, пише Галичина

...Їй було лише шість, як втратила матір, тож змушена була разом з батьком-військовим переїхати жити зі своєї батьківщини — Росії в Україну. У невеликому місті Антрациті Луганської області жінка провела свою юність. і вже тоді, у радянський період, вона полюбила українську мову й писала нею вірші. Мріяла стати журналістом, тож вступила до Київського університету імені Т. Шевченка на факультет журналістики і почала ще сумлінніше вивчати українську.

Понад 30 років пані Ольга присвятила улюбленій професії. Працювала в столиці і всі свої передачі у ролі ведучої готувала виключно українською. «Я пишалася і пишаюся, що є українкою, — каже Ольга Золотарьова. — Тож мені важко зрозуміти тих людей, які живуть на території України, а спілкуються російською і не мають навіть найменшого бажання вивчити мову цієї землі». 

З цим нерозумінням вона гостро зіштовхнулася згодом на Луганщині. Коли вийшла на пенсію, повернулася до міста, де минули її юнацькі роки. «Направду, там мало хто знав українську, втім, осуду не було з боку сусідів, навпаки, дехто просив частіше говорити цією мовою, мовляв, вона дуже милозвучна», — пригадує пані Ольга. Що вона й з радістю робила. Коли прийшла війна, день у день ставало дедалі складніше висловлювати власні переконання. Ольга Золотарьова відчула себе чужою серед своїх. 
Вже пізніше, оговтавшись від побаченого, вона скаже: «Я не можу судити людей, які залишилися у зоні конфлікту і підтримують бойовиків. Єдине, що хочу сказати: нехай вони беруть свої валізи та чимчикують в Росію й не заважають нам творити Україну».
Втім, до цього вона пережила нелегкі часи. «Ненависть до всього українського посіяли на Луганщині бойовики, які у травні минулого року почали обстрілювати тамтешні населені пункти. Снаряди влучали і в будинки моїх сусідів. На це окупанти відповідали луганчанам, що вони випадково, мовляв, цілились у своїх противників, якими є наші українські солдати. На той час 70% тамтешніх жителів підтримували проросійські настрої. А тих, які були проти, бойовики кидали до підвалів і катували», — зі сльозами на очах згадує переселенка. 

Надія, що цей жах закінчиться одного чудового дня, не покидала пані Ольгу. Її єдиний син разом із дружиною та дітьми переїхав жити на Прикарпаття. Жінка воліла не залишати рідної домівки. Та купити квиток в один кінець на Західну Україну її змусили жорстокі події, які змінили спокійне рідне місто на вороже та захаращене російською пропагандою. 

На Івано-Франківщині жінка почала нове життя. Після стресових ситуацій, які довелося пережити при переїзді, у неї появилися проблеми зі здоров’ям. Коломийські лікарі успішно прооперували Ольгу. Тож 6 жовтня вона називає своїм другим днем народження, яке і святкуватиме. 
Коломию Ольга Золотарьова називає своїм домом. Переконує, що повертатися на Донбас уже не хоче. Хоча жити тут складно, мовляв, рятує синова зарплата програміста та її пенсія. Найдорожче — це оренда житла. Каже, якби не волонтери, було б неможливо жити. Адже допомога від держави є мінімальною. 

Та рук жінка не опускає. Згуртувавшись з іншими переселенцями, які також знайшли тут свій другий рідний дім, створили громадську організацію «Фенікс—Коломия». «Більшість біженців уже повернулася до Криму та Донбасу, — провадить розмову 
п. Ольга, — адже вони не мали коштів на проживання у спокійному місті, тож у них не було іншого виходу,  як повертатися у небезпечні гарячі точки. А більшість переселенців не зможе повернутися до рідних домівок на схід з двох причин: одним банально немає куди їхати, оскільки їхні будинки знищені дощенту, а інші через свою проукраїнську позицію вже не зможуть жити в оточенні, яке не сприймає таких поглядів». Тому мета їхньої організації — допомагати одне одному. 

Нещодавно вони разом з біженцями презентували виставку «Коломия — очима переселенців зі сходу та Криму». Також вони планують створити в Коломиї біля єпархії сквер як символ вдячності жителям Прикарпаття за їхню чуйність.