Терношорське скельне святилище в Карпатах

Каміння було першим природним довговічним матеріалом, на якому люди почали вибивати найважливіші знання, а в стародавні часи вони були пов’язані з культом. Каміння зберігало інформацію впродовж сотень і тисяч років, воно стало своєрідним першим архівом в історії людства.

Традиція висікання на каменях сакральних символів і знаків була поширена в різних реґіонах планети і тривала від епохи палеоліту до середньовіччя, пише Спадщина предків. На сьогоднішній день культові камені в Україні загалом, і в Карпатах особливо, залишаються найменш вивченою групою пам’яток попри те, що їхнє обстеження почалося ще в ХІХст.

Карпатський реґіон споконвіків був посередником, контактною зоною різних етносів і культур, місцем перетину Малоазійських,Балканських, Центрально-Європейських, Причорноморських та Скандинавських цивілізаційних впливів. Карпато-Балканський ареал був одним з головних дохристиянських сакральних центрів європейсько-середземноморського реґіону.

 Географія і топоніміка Терношорського святилища

Як уже зазначалося, впродовж 2006 року виявлено в Карпатах ряд мегалітичних культових пам’яток. Особливе місце серед них займає Терношорське святилище. Як не дивно, але досі воно не було предметом детального комплексного наукового вивчення археологів, істориків, етнографів, геологів. Окремі згадки про нього містяться у краєзнавчо-туристичній літературі. Однак автори цих видань обмежуються констатацією природної пам’ятки або ж романтично-публіцистичним варіантом леґенди про кам’яного велетня, відзначаючи загадковість і таємничість навколишніх місць.

Дослідницька група, до складу якої входили археолог, доцент Прикарпатського національного університету Б. Томенчук, історик, доцент Б. Хруслов, студент В. Вийчук і автор, впродовж 2006-2007 років вивчала урочище Терношори. До обстеження пам’ятки були залучені геологи, архітектори, скульптори, математики - відомі фахівці своєї справи.

Урочище розташоване дещо осторонь від відомих туристичних маршрутів поблизу присілка Безульки села Снідавки Косівського району. З південно-східного боку до самого підніжжя кам’яного комплексу підступають садиби місцевих жителів, які шанобливо називають пам’ятку Каменем Довбуша, Головою Довбуша або просто Камінь, Камінець. За місцевою леґендою Довбуш з опришками тут мав свої комори, де зберігав великі скарби. Нагромадження гігантських кам’яних брил світло-сірого ямненського пісковика, що в урочищі Терношори, за геоморфологічною ознакою міститься в скибовій зоні складчастої області Передкарпатського передового прогину Покутсько-Буковинських гір, які й досі відзначаються активними горотворчими процесами. До того ж Терношорські мегаліти розміщені в смузі, через яку проходить межа тектонічних лусок.

Камені прилягають до південного схилу гори Терношора на висоті 720 м. Уздовж неї зі сходу на захід простяглася горизонтальна продовгувата річкова тераса завширшки від 50-ти до 100 метрів, яка, на думку завідувача кафедри теоретичних основ геології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу доцента О. Стельмаха, утворилася орієнтовно 11 тисяч років тому. Однак активізація горотворчих процесів спонукала річку Безульку-Другу, яка протікає з південного боку за 150 метрів від скель, піти вглиб і пробити в породі нові ворота прориву, що сформувало сучасний, унікальний в геологічному відношенні, ландшафт. Вигнуте русло річки надає терасі овальної форми. В урочищі - чимало джерел питної води. Своєю суворою і величною красою воно справляє сильне враження на людину.

На думку дослідника оронімів Карпат М. Габорака, назва Терношори утворена за допомогою румунського суфікса - ięor від апелятива терен, терн, що вказує на особливість рослинного покриву цієї місцевості. Іншу версію назви гори Терношора подає П. Григорчук, який виводить її від слова «тарниця» - сідло на коня. Академік Національної академії наук Молдови К. Попович вважає, що топонім «Ternesora» походить від румунського слова «teren» - місцевість, простір і «sогі» - весняна сонячна міфічна квітка, що загалом має означати місце, де ростуть міфічні весняні сонячні квіти, символом яких є «Martięori». На схилах гори заввишки 1012 метрів розкинувся лісовий заказник місцевого значення зі смереково-ялицевими пралісами та багатим різновидом сфагнових мохів на скельних останцях, що цілою грядою простягаються з південного сходу на північний захід.

Гора Терношора згадується в «Słowniku geograficznemu» за 1892 р. як гора Ternyszory. «Slownik» подає географічну і геологічну характеристики місцевості, зокрема зазначає, що гора Терношора розташована неподалік гори Ігрець (1311 м) і є частиною його хребта. «Терношори, - зауважено в ньому, - вершина в Карпатах коломийських в Косівському повіті, належить до пасма Ігреця, піднімаючись на північний схід від головного хребта цього пасма. Творять його крейдові пласти, утворені тут як т. зв. менілітові (сланцеві - М.К.) пісковики, які становлять саму вершину гори, і молодші ямненські пісковики, які виступають на південних схилах. На ямненському пісковику лежать від півдня сині крем’янисті ієрогліфічні (hieroglifowe) плитові частини, пісковики зелені та ілисті, після чого йдуть роговики (кремнієві породи - М.К.) і типові менілітові плити; від північного сходу крейдові пласти закінчуються поздовжнім насувом, межуючи безпосередньо з менілітовою формацією. Маємо тут, отже, другу випуклу вершину, паралельну до головної вершини Ігреця». Один зі скелястих шпилів Ігреця має назву Чорний Ґрунь, другий - Тарночка.

Топоніми урочищ Ігрець, Ігрище, Ігровище поширені на Прикарпатті. Часто ці урочища розміщені біля культових пам’яток, що вказує на те, що ігрища, забави були важливим елементом язичницьких богослужінь. Оповідаючи про давні народні ігрища, християнський літописець з осудом зазначав: «Сходились на ігрища, на танки й на всякі бісівські пісні... Хто інший закличе на ігрища, або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючися».

Давній звичай влаштовувати народні ігри з нагоди приходу весни, Зелених свят та Купала на полонині Ігрець неподалік від Терношорських каменів зберігся до XIX ст. Відомий письменник і етнограф С. Вінценз описує їх так:«Навесні, як тільки зазеленіють, було, бучки та берези, а шишки почнуть червоніти під верхами, сходились леґіні на рівній та розлогій полонині Ігреця. Віталися радісно, вже здалеку перекликалися, гукали, «вівкали», палячи густо з пістолів. Розповідали собі про своє зимування, пили, співали, танцювали. Й безупинно палили зі зброї, аж дими стелилися понад лісами. Гуляли так і справляли свято пробудження весни, влаштовували «розігри» людей лісових, леґінів пущових". Тож звідси, кажуть, від тієї забави, від тих ігрищ сама гора назву «Ігрець» дістала». Кожної весни тут сходилися опришки.

За леґендами в день літнього сонцестояння (22 червня) на ігрища до полонини Ігрець збиралися лісові духи, а також звірі. Польський дослідник К. Мошинський у своїй праці «Народна культура слов’ян» (Краків, 1934) звертає увагу на те, що в Карпатах місцеве населення називає ігровищами кола, витоптані духами, що танцюють.

Аналіз етнографічного матеріалу й топонімічних даних, наявність поблизу культових каменів дають підстави вважати забави на полонині Ігрець елементом стародавньої дохристиянської обрядової традиції, пов’язаної з весняно-літніми культами. Навколо гори Терношори виявлено цілий ряд унікальних культових мегалітичних пам’яток, що становлять своєрідний сакральний пояс. Він простягається на десятки кілометрів з південного сходу на північний захід. їхній опис буде подано в окремих виданнях. Тут слід зазначити лише, що для Карпат з давніх часів була характерна велика концентрація культових споруд. У європейській літературі Карпати асоціюються з місцем зосередження таємничих контроверсійних сакральних сил.

КАМ'ЯНИЙ КРУГ

Весь Терношорський скельний комплекс займає площу близько 4 тис. кв. м.. Висота скель сягає 40-ка метрів. Пам’ятка має складну структуру. Умовно все нагромадження мегалітів можна поділити на три рівні. На першому з них, що має близько 15-ти метрів висоти і підступає до тераси, розташовані два великих розмірів камені зі слідами обробки. Камінь, розміщений за 10 метрів від основного масиву, зовні нагадує зрізаний конус (його висота - понад 2 метри, в основі - 2,3 м), поверхня якого покрита великими сколами. Такі відокремлені камені, що містяться на певній відстані від основної групи мегалітів, виявлено на ряді святилищ (світлини 5,6).

Особливий інтерес становлять дві вертикальні плити, які разом утворюють круг гігантських розмірів. Його діаметр - близько 8 метрів. Круг, що нагадує сонячний диск, має схематичний вигляд голови зооморфної істоти, найбільш вірогідно - голову лева з характерним зображенням примружених очей, широкого носа, морди, розділеної навпіл двометровим рівчаком, що сходить до землі. Верхня частина круга має своєрідну меандрову сонячну «корону», подібну до лев’ячої гриви. Дощі, вітри й ерозія найбільше пошкодили лівий бік круга-«голови». Більша ліва плита є штучно заокругленим зверху і знизу природним виступом моноліту. Менша права - прилегла заокруглена плита. Поєднання двох плит утворює п ропорційно завершену округлу форму. Круг зорієнтовано в південному напрямку, навіть у зимові місяці він освітлюється сонцем. Його найнижча частина лежить у землі (світлина7, рисунок 1).

На думку відомого скульптора Б. Гладкого, який брав участь в обстеженні пам’ятки, створення такого круга і голови зооморфа, зважаючи на особливість каменя, не становило особливих труднощів і потребувало застосування таких простих технологій, як висікання, прошліфовування, добре відомих у стародавні часи. Артефактний характер круга, що стоїть вертикально з невеликим нахилом, підтверджується особливістю горизонтального залягання плит ямненського пісковика.

Семантична інтерпретація круга, кола в науковій літературі пов’язується з комплексом неба, Сонця. З усіх сакральних геометричних фігур коло в усіх культурах вважали символом Бога, досконалості Всесвіту. Воно не має ні початку, ні кінця. Коло, круг символізували циклічні сили, основне божество, подобою якого виступало Сонце з його формою, добовим і річним рухом. У стародавній культовій практиці круг використовували для захисту від проникнення злих духів. Переважна більшість язичницьких святилищ мала округлу форму. Відомий дослідник стародавніх символів А. Голан у своїй праці «Міф і символ» відносить круг, коло
до символів неба. В іконографії небо, Сонце зображається у вигляді круга, кола, колеса, сварги, орла, лева, бика тощо. Лев у багатьох культурах уособлював Сонце, небесний вогонь. В астрології сузір’я Лева відноситься до «житла» Сонця.

Як відомо, Сонце є головним персонажем солярних міфів. Сучасні дослідники дійшли висновку, що останні не належать до архаїчних, як вважалося досі. їх відносять до пізніших міфологічних етапів, пов’язуючи з епохою металів, достатньо розвинених технологій, апаратом влади, зростанням ролі царя. Уявлення про Сонце як єдиного бога всесвіту в єгипетській і передньоазійській міфології утверджується в XVI-XV ст. до н. е. В різних культурних традиціях значного поширення в цей час набуває уявлення про Сонце, що пливе священною річкою чи виїжджає на колісниці й об’їздить чотири сторони світу. За єгипетськими міфами творець світу і людей бог Ра пливе небесним Нілом, удень освітлює землю, а ввечері на заході спускається у підземний світ, де бореться зі змієм Апопом і вранці знову підіймається на горизонті. Греко-римська традиція знає двох сонячних богів - Геліоса і Аполлона (Феба). Геліос - бог сонячного світла, який мчить небом на вогненній колісниці, а вночі на заході спускається в море. Аполлон - великий сонцесяйний бог, володар життя і смерті, який убив змія Тифона, котрий уособлював злу темну силу. В слов’ян батьком Сонця є богСварог, який дає життя Сонцю-Дажбогові, опікуну денного світла й людської долі. В народних уявленнях Сонце - око, лице, слово Боже. В українському фольклорі Сонце на ніч опускається під землю або в море й освічує потойбічний світ.

У Терношорському культовому комплексі нечисленні круги і кола висічені з каменю чи на камені фіксують ймовірно зростаючу роль бога неба - Сонця поруч з домінуючим архаїчним культом Великої Матері, з функціональними ознаками, властивими Артеміді чи Деметрі. За кругом на висоті приблизно чотирьох метрів у скелях виявлено триметрової довжини природну печеру трапецеподібної форми (нижня основа - 1 м, верхня -1,5 м, висота - 1,5 м). Знизу печеру побачити важко, її вхід закриває великий камінь. Від печери існує прохід на вершину круга-«голови». Долівка печери сьогодні покрита дерев’яним настилом (світлина 8).

1. Камінь біля круга. 2. Кам’яний круг. 3. Печера над кругом. 4. Стопа.
5. Фалічний камінь. 6. Прохід між скелями на північному боці комплексу.
7. Камінь у вигляді голови змія. 8. Камінь з плоскою чашею і зооморфним
зображенням. 9-10. Прохід між каменями до статуї. 11. Антропоморфна
фіґура. 12. Камінь у вигляді собаки. 13. Чашний камінь і рівчаки. 14. Камінь
із зображенням кола, стопи і зооморфної істоти. 15. Камінь у вигляді
голови бика. 16. Личина. 17. Голова орла. 18. Жертовна яма, що з’єднує
вершину скелі з проходом на північному боці комплексу. 19-20. Чашні камені і рівчаки.

 ФАЛІЧНИЙ КАМІНЬ І ХТОНІЧНИЙ ЯЩУР

Ліворуч від круга із західного боку від каменів починається вузька алея, що веде круто вгору до другого рівня. Алея заповнена уламками скель. З обох боків уздовж алеї нависають камені дивної форми. Один з них, що лежить посередині, нагадує вирізану з каменю стопу завдовжки метр, завширшки 60 см, спрямовану в напрямку руху (світлина 9). Вона започатковує пам’ятки другого рівня, що охоплює наступних 10 метрів висоти.

Через кілька метрів угору ліворуч від алеї знаходиться фалічний камінь. Дві з чотирьох його сторін - червоного кольору. Загальна висота каменя -1,8 м. Передня частина, яка сягає метра, виділена з масиву. Вершина каменя характерно окреслена прорізаними двосантиметровими горизонтальними лініями, що утворюють коло. З боків каменя вниз сходять прямі вертикальні прорізи (світлина 10, рисунок 2).

В Карпатах збереглися кам’яні фалічні ідоли. Влітку 2006 р. етнографічно-археологічна експедиція виявила їх чотири. Два з них розташовані неподалік Терношорських каменів. У народі деякі з фалічних каменів називаютьчортовими пальцями, цаповим камінням. У багатьох стародавніх народів вертикально поставлені кам’яні стовпи (менгіри, обеліски) мали фалічний символ, що об’єднував небо і землю (фалос Урана), уособлював животворну силу, плодючість, розмноження. Віра в плодоносні можливості сакральних каменів-менгірів (від бретонських слів - men - «камінь», hir - «довгий») побутувала серед європейських селян ще в XIX ст. У Франції жінки, які хотіли мати дітей, терлися об камінь. Академік Б. Рибаков, посилаючись на «Слово святого Григорія» (поч. XII ст.), науково довів існування у східних слов’ян культу небесного бога Рода, творця життя, який кидає на землю «груди» - дощ, від якого народжуються діти, відроджується земля. Вчений наводить чимало прикладів з етнографії, які свідчать про «віру в універсальну плодоносну силу дощу як стосовно землі, так і стосовно жінок». Бога Рода зображали чотириликим у вигляді фалічного ідола. Його символом був бик, стороною світу - південь. Він надавав життєву силу своїй дружині Землі у вигляді дощу. В широко відомих міфах про священний шлюб неба і землі через дощ відроджувались земля, люди і звірі. Ці уявлення втілені в ритуалах календарного циклу, в тому числі традиції обливання дівчат, що персоніфікують землю, дружину громовержця і досі побутують у Карпатах.

За кілька метрів угору від фалічного каменя, на північній стороні мегалітичного комплексу в напрямку захід-схід - вузький (50 см) двадцятиметровий темний прохід між двома високими скелями. На його загалом рівних стінках подекуди видно сліди невеликих сколів, округлих або ж продовгуватих видовбів (світлина 11). При вході на верхньому камені скельного коридору вибито петрогліф. Його контури нагадують продовгувату личину. Прохід у міфології, символіці пов’язаний з переходом від реального світу в трансцендентний, матеріального - в духовний, буденного - в священний, живих - до мертвих. Прохід, ворота, міст часто символізують вихід на духовному рівні, за рамки часу і простору, дня і ночі, вони уособлюють зміни і трансформації.

Наявність на північному боці скельного масиву довгого темного проходу є важливим складником міфологічної системи Терношорського святилища, зокрема тієї її частини, де мова йде про сходження бога неба - Сонця на заході в підземний світ, його
боротьбу з хтонічною істотою у вигляді змія і перемогу над ним. Двометровий камінь у вигляді голови такого змія розміщений одразу при виході зі скельної щілини. На голові впокореного змія-ящера виділено привідкриту пащу й окреслено ліве око. Над змієм нависає скеля гігантських розмірів, яка сильно обпалена вогнем (світлина 12, рисунок3).

Змій - ящір - дракон - смок як контраверсійний міфологічний персонаж дуже поширений у Карпатах. Його різноманітні зображення вибито на каменях, а гігантські кам’яні статуї досі стоять у горах. Цій темі буде присвячена спеціальна розвідка. Доречно тільки згадати, що відомий дослідник галицької старовини А. Шнайдер у своїх краєзнавчих записках відзначав, що біля гори Ігрець в урочищі Волосянка «відкопано великий камінь, який має подобу Смока» (Дракона-М. К.).

АНТРОПОМОРФНА ФІҐУРА

На відстані 10-ти метрів від виходу зі скельної щілини розташований округлий напівпротятий камінь заввишки понад 2 м (світлина 13, рисунок 4). Його передня частина має загострену видовжену в східному напрямку форму, що нагадує голову антропозооморфної істоти (світлина 14, рисунок 5). На краю зрізаної з продовгуватою зливною виїмкою поверхні каменя видовбано плоскодонну (2 см) круглу чашоподібну виїмку (діаметр - 10 см) (світлина 15). Поруч - кілька менших чашоподібних виїмок, а також затерті контури лінійно-геометричних фігур. На задній стороні каменя висічено лінійно-кутову композицію. Решіткові орнаментальні сюжети виявлено на сусідньому камені.

Третій рівень починається проходом між двома мегалітами в східній частині пам’ятки (світлина 16, рисунок 6). Він охоплює весь верхній ярус культових каменів і становить до 15-ти метрів висоти. Камінь праворуч обтесаний під фіґуру зооморфа (світлина 17, рисунок 7). На лівій стороні - гігантських розмірів камінь зі скошеною гладкою поверхнею, на якій проступають кутові й лінійно-продовгуваті зображення.

Рухаючись по спіралі вгору, стежка знову виводить на південний бік комплексу до підніжжя грубо витесаної зі скель гігантської кам’яної антропоморфної статуї у вигляді вагітної жінки (світлина 18,19, рисунок 8,9). її загальна висота - понад 10 метрів, з них - 2,4 м становить голова. Ширина фіґури посередині сягає трьох метрів, однак різко звужується до підніжжя. Її основа лежить на поперечному чотириметровому продовгуватому постаменті, який має незначний нахил. Незважаючи на загальний схематизм жіночої фіґури, у неї чітко окреслені груди, спина, права рука, розташована між грудьми і животом (світлина 20). Останній шляхом сколу нижньої частини характерно піднятий і загострений, зверху має ромбоподібну форму. Його передня частина прикрита вертикальним продовгуватим фраґментом. На правій стороні - зображення хреста. Ліва рука вище ліктя відкололась, однак на плечі видно знак, що нагадує букву Т. Голова статуї розміщена на висіченій з моноліту «шиї»-постаменті, що переходить спереду в чотирикутної форми нашийну «прикрасу» (світлина 21 рисунок 10). В основі голова має 1,5 м ширини істоїть на трьох ніжках-опорах. Видовбані дві наскрізні ніші, які утворюють опори, мають округлу форму і розміщені перпендикулярно одна до одної. Ширина однієї з них - 25 см відповідає  висоті. Друга - ширша і вища (світлина 22, 23, рисунок 11).

Голова, яка є вершиною всього мегалітичного комплексу, дуже пошкоджена ерозією. Вона не має чітких рис обличчя, а радше його стилізовану форму. Водночас голова має своєрідно окреслені чотири сторони - лики відповідно до сторін світу (світлини 24, 25, 26, рисунок 12). Найбільше пошкоджена східна сторона голови. На південній - дві виїмки, що нагадують очі. Західна сторона подібна до голови з продовгуватою тіарою. На ній чітко простежуються контури носа, Х-подібний хрест, круг з промінням, горизонтальні лінії. Подібний тип голови виявлено на іншій мегалітичній пам’ятці, розташованій неподалік від Терношорських каменів. Північний бік нагадує підняту до неба голову з широко відкритим ротом. Комп’ютерне обстеження дало змогу на північній стороні виявити чіткі сліди прямих вертикальних і горизонтальних прорізів.

Майже не викликає сумніву, що фіґура була витесана на місці зі скельного масиву. Це значно полегшувало завдання, не потребувало великих зусиль. За таким принципом діють і сучасні скульптори, максимально використовуючи природні особливості каменя. З головою статуї складніше. Вона міститься на спеціально виділеному рівному постаменті. Немає однозначної відповіді щодо призначення трьох ніжок-опор, на яких стоїть голова. Їх висічення могло допомогти при переміщенні голови, надавало їй стійкості й ґраційності. Однак це утруднювало її встановлення на максимально обмеженій площі постаменту. Зміщення ніжок-опор на 5-10 см убік неминуче привело б до падіння масивного багатотонного каменя. Якщо голову поставили, то виникає питання про технологію реалізації цього непростого і для наших днів завдання. Отже, ймовірно, камінь залишався на місці або був дуже близько і стародавнім скульпторам залишалось лише надати їй відповідної форми, видовбати в основі голови напівовальні ніші-прогалини.

Статуя загалом чітко зорієнтована на схід з нахилом назад. За підрахунками декана факультету математики та інформатики Прикарпатського національного університету, кандидата фізико-математичних наук, доцента В. Пилипіва вага голови сягає 8-ми тонн, а фіґури загалом - більше 100 тонн. Артефактний характер статуї підтверджується пропорційністю й пластичністю її антропоморфних форм.

Із західної сторони, на відстані метра фіґуру прикриває нагромадження рівно обтесаних по вертикалі скель. На внутрішній стороні однієї з них видряпано зображення пірамідальної форми (світлина 27). З південної сторони чотириметрового проходу між статуєю і скелею при вході розташований камінь, що нагадує собаку, який лежить з виділеною головою, очима, носом (світлина 28).

Традиція висікання кам’яних ідолів губиться в доісторичних часах. Їх знаходять у різних реґіонах Європи й Азії. Здавна вони відомі й на Прикарпатті. Арабський науковець і мандрівник Хет. Гасан-Аль-ібн Гусейн Масуді в своїй праці «Промивальні золота і копальні коштовних металів, або Золоті луги», описуючи святилище в Карпатах, вказує на наявність великих кам’яних ідолів, а також зображення на каменях людей і тварин.

Сьогодні маємо відомості про дев’ять кам’яних фіґур, що свого часу були виявлені на території теперішньої Івано-Франківської області. Більшість з них містилася в рівнинній частині краю, зокрема в Рогатинському повіті - чотири, в Городенківському - два, в Тлумацькому, Калуському, Коломийському - по одному. Деяким з них присвячені наукові розвідки авторів кінця XIX- початку XX століть. У наш час дослідження на цю тему здійснив М. Бандрівський у своїй праці «Сварожі лики». Галицькі археологи XIXст. А. Кіркор, А.Грушецький, А. Шнайдер та інші, які обстежували деякі культові камені, акцентують на максимальному схематизмі зображувальних фіґур, відзначають, що всі вони містилися на горах, пагорбах чи курганах. Зокрема, біля села Хотимира (тепер Тлумацького району) кам’яна статуя стояла на скелястій вершині гори Дівка і являла собою кам’яний стовп з ледве помітними ознаками дівчини. Біля ідола містилося урочище Ігрище, городище, гора Триголоватка і Лиса Гора. Археологи відносили пам’ятку до неоліту - початку бронзового віку.

На відміну від рівнинної, гірська частина краю й досі залишається маловивченою, свідченням чого є Терношорський ідол. Попередній семантичний аналіз міфологічного образу жінки - Великої Богині наводить на думку, що вона, ймовірно, є однією з центральних ланок у системі образів-символів Терношорського святилища. Пошук ядра в типологічному розмаїтті міфологічних сюжетів виводить на архетип жіночої істоти, уособлення Великої Матері, втілення зміни поколінь, подолання влади часу, безсмертя.

Як доводять науковці, образ Великої Матері існував ще в неоліті. Відомий український дослідник космогонії стародавнього суспільства В. Даниленко відзначав, що в західноанатолійських енеолітичних пам’ятках Чатал - Гуюка і Хаджилара домінують зображення зрілих жінок, які сидять або стоять і тримають руки на животі. Семантично близькими до них є стилізовані зображення жінок з руками біля грудей у буго-дністровській культурі на її пізньому етапі (IV тис. до н. е.). Фіґурки з яскраво вираженими жіночими рисами були поширені в трипільській культурі (IV—III тис. до н. е.).

Жіночі статуетки Богинь-Рожаниць, Трипільська культура

У функціональному значенні терношорських образів мова швидше йде про божество, близьке до Артеміди, покровительки худоби, молоді, дітей і плодючості. Для гірського населення краю, яке більше займалося скотарством, цей образ був близьким. Стародавні землероби віддавали перевагу божеству, що мало ознаки Деметри, покровительки родючості землі. Еволюція космогонічних уявлень відбувалася в руслі усвідомлення залежності земних процесів від небесних, що знайшло відображення в уявленнях про небо-сонце і землю як космічного бика і корову. Образи жінки-землі-корови, а також неба-сонця-бика втілились у багатьох археологічних культурах Південно-Східної Європи. Багатство символів неба і землі (дракон, змія, орел, черепаха, круг, коло, ромб, хрест, трикутник тощо) символізували чоловічу і жіночу основи. В слов’янському пантеоні близькою до Артеміди, а радше до Деметри була Мокош. Російський дослідник В. Чудінов на основі епіграфічних досліджень доводить, що Мокош була найстародавнішою і найважливішою богинею слов’ян. її функціональний зміст був пов’язаний з полем, худобою, землеробством, родючістю. Вона виступала покровителькою кохання, юнаків і дівчат. Конкретна культурна і часова атрибутація Терношорської Артеміди - Мокош передчасна з огляду на необхідність подальшого комплексного дослідження, в першу чергу археологічного, петрогліфічного, етнографічного і фольклорного.

Зважаючи на останнє, слід зазначити, що в навколишніх селах біля Терношорського святилища побутує леґенда про велетнів з передпотопних часів. Рідкісним її різновидом є леґенда, записана в селі Яворові, що біля Снідавки, про дівчину-велета, яка принесла на долоні матері трьох людей і волів, котрі орали землю. Відповідь матері, що такі малі люди будуть після велетнів (навіть 12 чоловік разом молотитимуть у печі), має есхатологічний зміст і відображає уявлення стародавнього населення краю про поступову фізичну і морально-культурну деґрадацію людей перед кінцем світу.

ЧАШНІ КАМЕНІ, СИМВОЛИ І ЗООМОРФНІ ОБРАЗИ

Дещо нижче, неподалік від статуї, з південної сторони, розташований ряд відокремлених фігурних, з горизонтальною поверхнею, каменів з чіткими слідами обробки. На одному з них вибито округлу чашоподібну виїмку діаметром 10 см, завглибшки 5,5 см. Від неї у північно-західному напрямку прорізані дві лінії під кутом 70° одна до одної. Поруч вибито півтораметрового діаметра овал зі зливними рівчаками (світлина 29, рисунок 13). До статуї і фігурних каменів прилягає похила кам’яна площадка, покрита численними рівчаками, що сходять донизу. Вона могла служити вівтарною частиною святилища (світлина ЗО).

На відстані п’яти метрів від фіґури на південний захід розташований триметрової висоти камінь у вигляді голови зооморфної істоти, найвірогідніше змія-ящера, нахиленої до скелі (світлина 31, рисунок 14). Його двометрова основа стоїть на кам’яному узвишші під кутом 40°. З південного боку камінь має овальну форму, а посередині, на висоті 1,5 м вибито круг діаметром 0,8 м з невеликим колом у центрі, що є загальнопоширеним символом неба, Сонця (світлина 32, рисунок 15). На західній стороні каменя методом контурного рельєфу вирізана червоного кольору права стопа завдовжки 1,7 м, завширшки понад 60 см, спрямована на північ у напрямку руху. Подекуди стопа виділена з масиву на 4 см (світлина 33, рисунок 16).

Камені-слідовики - достатньо поширене явище в Карпатах. Рідше вони трапляються у рівнинній частині краю. Впродовж літа-осені 2006 року виявлено 14 каменів із зображенням людської стопи. Більша частина з них - природного походження. При цьому слід зазначити, що культові камені, в тому числі й слідовики, загалом є природними об’єктами. Вони можуть мати мінімальні сліди людської діяльності. Інколи об’єктом поклоніння були камені, які взагалі не мали будь-яких зображень. Греки, араби і кельти поклонялися саме необтесаним каменям. У Торі йде мова проте, що вівтар слід будувати з необтесаного каменю, який вважався першоматерією (prima materia).Священною могла бути і місцевість, де містився камінь. Скеля, камінь, гора, джерело, гай, дерево - всі ці поняття символічно взаємозв’язані й могли уособлювати космос в усій його повноті. Всі ці природні історико-культурні об’єкти становлять особливий інтерес для релігієзнавців і етнографів. Місцева леґендарна традиція іноді вирізняє камені-слідовики з позитивною чи неґативною енергетикою. Часто їх пов’язують з О. Довбушем, святими або з нечистою силою. При цьому важливо, яка просторова орієнтація стопи, ліва вона чи права, розміщена на горизонтальній чи вертикальній поверхні каменя, заглиблена чи випукла.

На Терношорських каменях, як уже зазначалось, є кілька зображень стопи, розміщених горизонтально і вертикально. Найбільша з них, права стопа, розміщена на третьому рівні, висічена на вертикальній поверхні каменя, що вказує не так на її цілительні функції, як радше на культові.

В релігієзнавчому аспекті камені-слідовики символізували надприродну силу, божество. Стопа чи рука виступала символом її присутності. Слід на камені в міфологічній свідомості ніс у собі інформацію і характеристику цілого об’єкта, а в ритуальній практиці
виступав як символ або його заміна. Призначення каменів-слідовиків могло бути і поліфункціональним. Серед науковців немає єдиної думки стосовно культової належності слідовиків. Одні пов’язують їх з дослов’янським пантеоном богів, інші - з Перуном, Велесом. Уже згадуваний російський дослідник В. Чудінов називає стопи печаткою Велеса - хтонічного бога худоби, мисливців, ночі, що зображався у вигляді змія, ворона, вовка. Ймовірно, що камені-слідовики протягом віків не належали якомусь одному конкретному культові, а входили до різних систем вірувань, аж до християнства включно.

 

Дискусійним є питання про хронологічну належність каменів-слідовиків. Більшість дослідників відносить традицію висікання людських слідів до епохи неоліту, металів. Складність датування культових каменів пов’язана з тією обставиною, що археологічні дослідження біля них, як правило, не проводились, а якщо і мали місце, то їхні результати незначні. Середньовічна кераміка, яка інколи трапляється біля священних каменів, не дає об’єктивної інформації стосовно започаткування культу каміння, бо в середньовіччі спостерігалось його повторне відтворення.

До каменя-слідовика впритул підступає величезний камінь заввишки три метри, що нагадує голову зооморфної істоти, ймовірно бика. На схематичному, без деталізації, зображенні виділяються видовбані великі продовгуваті виїмки-роги (світлина 36, рисунок 17). Ліворуч мегаліта прилягає ще один дивної форми камінь заввишки 2,5 м. На виділеній з масиву округлій голові проступає антропоморфне обличчя, добре фіксоване з відстані, розраховане нагрусвітотіні. (світлина 37, рисунок 18).

Трохи вище на західному похиленому краю скелі стоїть камінь у вигляді голови орла, спрямованої на північ. Його висота - 2,5 м, ширина - понад 2 м. Особливо виділяється круто загнутий продовгуватий дзьоб. Орлиний профіль добре простежується спереду і збоку каменя. У міфології орел - це посланець сонячних богів, символ Сонця. З усіх птахів він найбільше пов’язаний з небом, здатний долетіти до Сонця. Водночас орел - священна птиця бога громовержця (світлини 38, 39 рисунки 19, 20).

Поруч з головою орла розташована сімнадцятиметрової глибини продовгувата жертовна яма, що з’єднує вершину скелі з проходом на північній стороні. На її краю вибито округлої форми виїмку завбільшки 50x50 см. Навколо жертовної ями - невелика площадка, оточена каменями (світлина 40). Священні криниці і ями на святилищах були місцем жертвопринесень. На священні криниці й жертовні ями як важливий елемент святилищ, зокрема гірських, звертає увагу І. Русанова.

Весь верхній ярус гігантських каменів разом з фіґурою утворюють прямокутний трикутник, вершиною прямого кута якого є голова статуї (світлина 41, рисунок 21). На вершині скелі, що підступає до неї, окреслено коло діаметром 0,5 м. В центрі кола вибито чашоподібну виїмку діаметром 7 см, завглибшки 4 см (світлина 42, рисунок 22). За кілька метрів ще одна чашоподібна виїмка. Її діаметр - 10 см, глибина - 6 см. Як і біля підніжжя статуї, вершина скелі покрита глибокими рівчаками, що круто спускаються південним схилом (світлина 43).

Висічені на каменях чотири чашоподібні виїмки розміщені по чотирьох сторонах світу. Дві з них - біля підніжжя фіґури по лінії північ-південь, дві верхні - в напрямку захід-схід. Три з них розміщені горизонтально, одна - на похилій поверхні. Всі, крім однієї, мають однаковий діаметр, зате різну глибину.

Як і камені-слідовики, чашні камені ще не були предметом спеціального комплексного вивчення. Винятком є наскельні зображення Урицького петрогліфічного комплексу, досліджені М. Бандрівським. Досі не випрацювано єдиного понятійно-термінологічного апарату. У шести гірських районах Івано-Франківщини виявлено 16 чашних каменів. На деяких з них є понад десять чашоподібних виїмок. Усі вони мають рукотворне походження. Серед них типологічно виділяються камені з великими і малими чашами, зі зливом і без тощо. Значна частина виявлених чашних каменів розташована навколо Терношорського святилища.

Чашні камені поширені в різних куточках Євразії. Дослідники висунули понад десять версій їх первинного призначення, серед яких вирізняються астрономічна, цілительна, солярна, жертовна, пов’язана з магічними ритуалами культу плодючості, розмноження, родючості. В нашому випадку, ймовірно, чашні камені слід відносити до останньої групи. На це вказують загальний весняно-літній характер усіх елементів пам’ятки, її природно-географічне розташування, скотарсько-землеробський спосіб господарювання з найдавніших часів. У Прибалтиці чашні камені пов’язані з культом родючості, в Палестині - з культом Великої Богині, в Індії - з магією, оплодотворениям землі, людей, тварин. Виникнення чашоподібних виїмок пов’язують з епохою бронзи або заліза.

Значний інтерес становлять петрогліфи Терношорського святилища. Перш за все звертає на себе увагу знак у вигляді букви Т, висічений на вертикальній стороні лівого передпліччя статуї. Горизонтальний проріз довший від вертикального. Ідентичний знак виявлено на календарному святилищі, розташованому на горі Лисині Космацькій. Автор посібника «Типологія релігій» С. Рижкова відносить цей символ до космо-етичних архетипів індоєвропейців. Вона інтерпретує його як символ вічного життя. А. Голан вважає, що знак у вигляді букви Т є неолітичним символом бога землі. Повна енциклопедія символів трактує знак Т як тау-хрест, що символізує життя, зв’язок неба і землі. В давні часи він був атрибутом бога грому. Стародавні єгиптяни використовували знак Т на означення родючості й життя. У християнстві тау-хрест виступав символом святого Антонія Великого (IV ст.), засновника чернецтва.

На скелях святилища вирізьблено заглиблені пірамідальні зображення, трикутники, меандрово-кутові лінії, хрести. Однак інтерпретація цих знаків і символів ускладнюється тією обставиною, що карпатські петрогліфи, за незначним винятком, досі не виявлені й не досліджені. Невідомі їхні типологія, характер, індекс повторюваності, що унеможливлює будь-які узагальнення. Символогія - наука, що вивчає та інтерпретує знаки і символи, в Україні перебуває на початковому етапі свого розвитку.

Піднімаючись постійно вгору, дослідницька група двічі пройшла по колу, за Сонцем, і завершила обстеження на вершині скель з південно-східного боку, звідки й починала рух. Однак цим не завершено вивчення мегалітів гори Терношора. Потребує детального обстеження її вершина, розташована за 1,5 км від Каменя Довбуша на північний захід. Тут виявлено до 30-ти гігантських каменів-скель з багатьма ущелинами, лабіринтами, печерами, ґротами. Один із каменів нагадує величезний триступінчастий жертовник, деякі - зооморфних істот (світлини 44, 45, 46, 47, 48).

Значний інтерес становлять також камені, що є в урочищі Камінець за 0,5 км від села Снідавки на північ (за два кілометри від Терношорського святилища по прямій). Ямненські пісковики, деякі з них оформлені у вигляді зооморфних істот, розташовані біля вершини гори Камінець, висота якої за GPS становить 986 м над рівнем моря. На східній її стороні біля джерела є два великі камені. На західній частині одного з них виявлено продовгуваті видовби завдовжки ЗО см, завширшки - 6 см, завглибшки - до 9-ти см (світлина 49). На східному боці каменя є три круглих чашоподібних заглибини, дві з яких діаметром 6 см, завглибшки 2 см, третя -діаметром 12 см, завглибшки - 5 см.

Другий валун заввишки до двох метрів, завдовжки 6 метрів, завширшки 3,5 м має нерівну горизонтальну поверхню. На ній є три великі заглибини круглої форми з продовгуватими рівчаками всередині. Діаметр найбільшої становить 1,5 метра, другої - 90 см, третьої - 55 см. Прорізані згори вниз паралельно один до одного рівчаки завдовжки до 40 см, ймовірно, є результатом прошліфовування кам’яних або металічних знарядь. На північній стороні каменя, в напрямку схід-захід є чотири круглих чашоподібних заглибини, діаметром 12-13 см, завглибшки 3-4 см (світлина 50).

Вершину гори, округлої форми, становлять величезні скельні утворення заввишки понад 20 м. В ряді місць помітні вирівняні площадки, скельні щілини забутовані камінням і плитами. Одне з вирівняних підвищень має еліпсоподібну (яйцеподібну) форму завдовжки до 10 м. Його зовнішню сторону становлять величезні плити. В середині яйцеподібного підвищення вгадується кам’яний
круг діаметром 5 м із заглибиною в центрі і двома каменями збоку заввишки 0,5 м (світлина 51). Трохи вище розташований гігантський, округлої форми камінь з продовгуватою заглибиною посередині в напрямку з північного сходу на південний захід. Ліворуч у камені видовбано вузький прохід, що веде до еліпсоподібного підвищення. На каменях виявлено 20 симетрично розміщених чашоподібних заглибин, діаметр чотирьох з них становить 2-3 см, одинадцять по 7 см, три - 9-10 см, дві - 17 см, всі глибиною 2-4 см. Нижче яйцеподібного підвищення є вирівняна площадка зі слідами вогню. Невелика підправлена площадка є на північно-східній стороні гори. Вона примикає до скель, вирівняних по вертикалі. В скелі помітні видовби для дерев’яних балок. На висоті трьох метрів продряпаний великий рівнораменний хрест. На думку археолога, доцента Б. Томенчука, до скелі було прибудовано дерев’яне приміщення (світлина 52). Пам’ятка на горі Камінець потребує подальшого вивчення.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

У результаті обстеження Терношорськихта інших культових каменів стало очевидно, що комплекс релігійних уявлень стародавнього населення Карпат, пов’язаних з камінням, набув значного поширення. В гірських районах Івано-Франківщини збереглося чимало місць локалізації культових каменів. їхнє вивчення і введення в науковий обіг безперечно розширить джерельну базу дослідження стародавньої історії України, зокрема її духовно-культурну складову.

Однак вивчення культових каменів, які були предметом поклоніння, пов’язане з великими труднощами, адже методика їхнього дослідження перебуває на початковому етапі. Інтерпретація подібних пам’яток ускладнюється тією обставиною, що культові камені являють собою природні об’єкти, часто з мінімальними слідами діяльності людей, які не дають повної інформації про час їхньої появи та етнокультурне середовище, в якому вони виникли. Технологічно культові камені часто були продуктом співпраці природи і людини. Камінь незвичної форми будив творчу уяву людини, знайомі йому образи, асоціативний ряд. Завдання людини полягало в тому, щоб надати природному об’єктові завершеного образу, усталеного міфологічного архетипу. Звідси схематизм і символізм зображувальних образів.

Складність проблеми посилюється тією обставиною, що археологія Карпат, яка покликана відповісти на запитання датування й етнокультурної належності культових каменів, в цьому плані перебуває на початковому етапі свого розвитку. Особливо важливе значення мало б виявлення культурного шару поблизу культових каменів або встановлення зв’язку з іншими археологічними пам’ятками.

Якщо археологів у першу чергу цікавлять камені, що мають сліди обробки, то для релігієзнавців й етнографів становлять інтерес усі камені, які були предметом поклоніння. Комплексний аналіз культових каменів на основі даних археології, етнографії, симвології,
релігієзнавства, фольклору і топоніміки покликаний дати відповідь на проблемні запитання цієї теми.

Все вищесказане стосується культових каменів Карпат загалом і Терношорських зокрема. Натурне обстеження 17-ти Терношорських каменів і виявлені висічені з каменю і на ньому зображення свідчать про культовий характер пам’ятки. Її унікальність посилюється тією обставиною, що в Терношорському пантеоні зберігся комплекс типових культових пам’яток (камені-слідовики, чашні камені, антропо- і зооморфні зображення, сакральна символіка), що трапляється рідко. Виявлені зображення і символи дають уяву про їхній глибокий і багатий семантичний зміст, пов’язаний з комплексами неба, землі, весняно-літніми культами. Все це дає підстави говорити про особливе значення, яке могло відігравати Терношорське святилище для стародавнього населення Карпат.

Однією з найважливіших залишається проблема датування і визначення етнокультурної належності Терношорського святилища. Знайомство з археологічними пам’ятками Косівщини свідчить про заселення цього реґіону ще в мезолітичну добу. Виявлені в результаті археологічних розкопок чи випадкових знахідок пам’ятки ІІ-І тис. до н. е. вс. Лючі, Уторопах, Космачі, Яблунові, Декучій та ін., розвиток місцевої бронзоливарної індустрії в цей час, а також масова експлуатація соленосних джерел, інтенсивне заселення цих місць дають гіпотетичну підставу віднести Терношорський культовий комплекс до цієї епохи, зокрема періоду фракійського гальштату (XII—VI ст. до н. е.). Нарешті детальне археологічне обстеження Терношорських каменів може конкретизувати період виникнення пам’ятки, з’ясувати її етнокультурну належність.

Очевидним є й те, що Терношорський культовий комплекс слід вивчати в системі релігійних уявлень племен, які в цей час населяли Покутсько-Буковинські Карпати. Однак ця проблематика мало вивчена.

Перспективним видається порівняльно-типологічний аналіз наскельних рельєфів. В цьому контексті певні паралелі простежуються між зображеннями Терношорського святилища, Урича, а також наскельними рельєфами села Палеокастро в Родопах. У двох останніх випадках виявлено кола з ямками посередині, як і на вершині скелі в Терношорах. До того ж у Палеокастро на скелях висічено велике зображення округлої голови, яке називали«Голова-Сонце». Подібними до солярного символу в Палеокастро є триметровий рельєф в Уричі (віднесений до голіградського типу фракійського гальштату) і восьмиметровий кам’яний круг у Терношорах. Болгарські науковці датують родопські наскельні зображення періодом гальштату. Автор усвідомлює гіпотетичний характер такого датування.

Ґрунтовне вивчення семантики різних знаків, символів і образів Терношорського святилища, порівняння їх з іншими, може внести суттєві корективи у датування пам’ятки. На думку ряду відомих дослідників поширена досі схема дохристиянських культів «бог неба - сонця, богиня землі» є вірною з епохи бронзи, однак їй передувала релігійна система неоліту, що ґрунтувалась на твердженні про «богиню неба, бога землі». У цьому контексті такі стародавні символи як - коло, круг, диск, коло з ямкою в центрі, які досі трактуються як графеми бога - сонця (солярні знаки), можуть бути віднесені до значно архаїчнішої, неолітичної богині неба. Аналіз таких гіпотез відтерміновується до того часу, коли буде виявлено якомога повніший індекс символів, знаків і образів, що побутували у культовій практиці стародавнього населення Карпат, проаналізовано їх змістову еволюцію.

Залишається ймовірність і того, що різні символи й образи Терношорського культового комплексу могли бути висічені в різний час представниками різних археологічних культур.

Не менш важливою є проблема збереження Терношорського святилища, як і інших культових каменів, природних історико-культурних об’єктів, що потерпають від так званих неорганізованих туристів. Свідченням практично знищеної пам’ятки є Писаний Камінь, розташований біля села Верхнього Ясенова Верховинського району, з унікальним комплексом стародавніх петрогліфів. У 90-х pp. XX ст. місцевий кар’єр знищив унікальні культові камені в селі Пасічній Надвірнянського району. Така ж доля спіткала Камінь Довбуша в селі Старуні Богородчанського району.

В зв’язку з цим важливо в найближчий час завершити каталогізацію унікальних стародавніх пам’яток Карпат, ввести їх до державного реєстру та забезпечити збереження. Обов’язком учителів шкіл є проведення роз’яснювальної роботи серед учнів, громадськості стосовно бережливого ставлення до пам’яток історії і культури нашого краю.