Ветеран війни, енергетик Бурштинської ТЕС Іван Семенович: «В останньому бою я мав лише одну ціль — вижити»

Ці слова сьогодні звучать спокійно. Але тоді спокою не було зовсім, ділиться ветеран війни, а нині енергетик Іван Семенович — машиніст крана на ДТЕК Бурштинській ТЕС.

Історію ветерана, а зараз працівника Бурштинської ТЕС, розповіли на сторінці компанії.

«Тоді снайпер забрав мого побратима, і я залишився сам. Поранений, відповзав по посадці пів кілометра до найближчого бліндажа, коли окупанти йшли за мною й закидували гранатами. І в якийсь момент зрозумів: якщо вони підуть далі — я просто звідси не вийду», — згадує Іван.

У тій миті, каже, лишалося одне — діяти. Навіть якщо шансів майже немає.

«Я почав кричати: “Давайте, хлопці, мінометкою накривайте, не шкодуйте!” Так, ніби поруч був цілий підрозділ ЗСУ. Блефував… І врешті почув у відповідь, як вони між собою говорили: “Да там хохлов много…” Після цього вони почали відступати. Так я просто обдурив смерть. Потім хлопці несли мене 5 кілометрів до еваку. А далі - Краматорськ, звідти швидкою до Дніпра, там пересадка на поїзд до Вінниці, з поїзда гелікоптером у Львів і швидкою до Франківська».

Повернення додому не стерло пережитого — воно лише навчило жити поруч із цим досвідом. Іван переніс 14 операцій на лівій нозі й 12 на правій, після чого був довгий шлях реабілітації. 

«Після фронту — якась дивна тиша. У ній ніби нічого не відбувається, але всередині все ще гримить. У цій тиші я досі чую війну. Але є інша тиша. Та, що на роботі. Коли поруч хлопці. Коли кожен зайнятий своєю справою. У цій тиші вирує життя, за яке я воював там, у посадках», — додає енергетик.

Сьогодні Іван знову на своєму посту — тільки тепер це пост енергетичний.

«Зараз я працюю машиністом крана на ТЕС. І для мене це не просто робота. Енергетика — це теж боротьба. Тут немає окопів, але є відповідальність. За світло. За тепло. За те, щоб країна жила далі, навіть коли її намагаються зламати».

Найважче, зізнається наш колега, було звикнути, що не треба постійно чекати небезпеки. А найбільше, каже, допомогли люди — ті, хто не ставив зайвих питань, але завжди був поряд.

«Тут, у колективі, я знову відчув, що таке команда. Що напруження, хвилювання можуть бути більш-менш мирними. І це велике щастя. Сьогоднішня боротьба для мене — не про перемогу. Вона про мужність і незламність. Про те, щоб витримати. І я точно знаю: разом ми пройдемо будь-які випробування».

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!