Як утримують військовополонених росіян у таборі на заході України

Радіо Свобода відвідало один із таборів для військовополонених. У ньому перебуває, окрім російських військових, більшість військовополонених із угруповань «ЛНР» і «ДНР». За словами представника Міністерства юстиції, це ті полонені, яких Росія взагалі не обмінює, і невідомо, що з ними буде після завершення війни.

В яких умовах проживають військовополонені? Чи могли зателефонувати рідним?

Військовополонені перебувають у таборі, розташованому далеко від лінії фронту. Місце розташування називати не можна, з міркувань безпеки самих російських військовополонених. Яка саме кількість людей утримується, також не розголошують, оскільки тривають переговори. Відповідь коротка: багато. Переважна більшість військовополонених із ОРДЛО – контрольованої угрупованнями «ЛНР» та «ДНР», яких підтримує Росія, території.

Табір займає всі будівлі і площу пенітенціарної установи. Тут немає жодного засудженого, лише військовополонені. Їхній шлях установою складається з трьох етапів і починається з приймального пункту. У ньому полонений отримує два комплекти одягу-форми, засоби гігієни, відвідує лазню і, за згоди, його можуть підстригти.

Далі військовополонений проходить 14-денний карантин.

«У таборі діють три структурні дільниці – це карантин, проведення індивідуальної роботи та адаптації і посилений контроль. Карантин для того, щоб вивчити особистість, виявити якісь захворювання, зокрема інфекційні. Ми не знаємо, звідки саме до нас везуть військовополонених. Процедура прийому військовополоненого відрізняється від засудженого. Бо засуджені приїжджають зі своїми речами, полонені ‒ без нічого», ‒ розповідає наглядач табору Радіо Свобода.

У житловій зоні військовополонені мешкають у кімнатах, де від 10 до 15 ліжок. Біля кожного ‒ невисока приліжкова шафка. На бильці одного з ліжок прив’язана вервиця.

З причеплених табличок з іменами і датами народження військовополонених відомо, що це переважно молоді люди, найстаршому ‒ 54 роки. Тут є приміщення, де вони дивляться телебачення. Як у пенітенціарних закладах, тут чіткий розпорядок дня ‒ харчування, дозвілля, перегляд телебачення, прогулянка, робота. Військовополонені займаються деревообробкою ‒ виготовляють, зокрема, піддони.

Розповіді полонених

Поспілкуватись із полоненими можна було, але лише за їхньої згоди. З тими, які перебувають під слідством, розмовляти заборонено.

Півтора місяця у таборі перебуває 39-річний військовополонений із окупованої частини Луганської області, так званої «ЛНР». У нього є дружина і троє неповнолітніх дітей. «Контракт» на «службу в армії» підписав у 2020 році.

«Пішов з роботи, був автомалярем. Пішов через хворобу. І товариш запропонував їздити водієм на «Уралі». Мені сказали, що ніякої війни не буде, що кататимусь по Луганщині. І я пішов. Сім’ю треба годувати. Я їздив на тягачі, поїхав забирати поламаний БМП у визначене місце, де мали ремонтувати. Приїхали, а там – українська позиція. З 20 березня ‒ у полоні. У таборі умови хороші. Щодо війни, ставлюсь негативно, що цивільні люди гинуть. І взагалі війна – це не те, що має бути сьогодні», ‒ каже військовополонений.

Інший військовополонений потрапив у табір після півтора-місячного перебування у харківському СІЗО. Мобілізували 22-річного росіянина з інституту. «Нічого не знав, просто сказали, що з інституту знімають «бронь», і треба всім іти у військкомат», – зауважив коротко у розмові.

З березня місяця у полоні ‒ «контрактник» із «ЛНР». Чоловік живе у Луганську і розповідає, що «служить в армії» з 2018 року.

«На той час так склалися обставини, пішов і підписав «контракт». Я дізнався, що Росія увійшла на територію України в кінці лютого. Не було зв’язку, радіо, ніякої інформації, не знали. Виконували поставлені завдання. Мали вийти на адміністративні кордони «ЛНР». Була така розмова і таке було завдання. Йшли як другий ешелон. Не перший, а другий, напрямок Сєвєродонецька. Конкретно бойових сутичок у нашому підрозділі не було. Посилення блокпостів ‒ у цьому плані було бойове завдання. Було завдання вийти вперед, зустрітись, і вийшли, а там місце, з ким мали зустрітись, було ЗСУ– і потрапили в полон на початку березня.

Жінка у мене є. Спілкувався із нею телефоном. Хотілося б, щоб обміняли, а не обміняють, буде термін, а там побачимо. Ніякого відчуття немає, що вийшла Росія на адмінкордон Луганської області. Єдина надія ‒ потрапити додому. «Служити» більше не піду ‒ сім’я, діти, сад, город», ‒ говорить військовополонений із нині окупованого Луганська.

Більше читайте за посиланням.

                                                                                                                                                                       Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.

Завжди цікаві новини!