Замкове Прикарпаття: Де можна побачити оборонні комплекси вельмож

Десяток перлин оборонної та оборонно-житлової архітектури, які тут збереглися, посилають сигнали Поділлю й Волині: нехай за кількістю таких пам'яток ми останні, зате не найгірші. На скелястому березі Дністра, в селі Чернелиці Городенківського району збереглися руїни замку, який 1659 р. спорудив князь Михайло Єжи Чарторийський. До західної куртини було прибудовано палац. Архітектурні рішення і декор його в'їзної вежі надзвичайно оригінальні, характерні для химерно-фантазійного стилю — маньєризму,

Десяток перлин оборонної та оборонно-житлової архітектури, які тут збереглися, посилають сигнали Поділлю й Волині: нехай за кількістю таких пам'яток ми останні, зате не найгірші, пише Дзеркало тижня.

На скелястому березі Дністра, в селі Чернелиці Городенківського району збереглися руїни замку, який 1659 р. спорудив князь Михайло Єжи Чарторийський. До західної куртини було прибудовано палац. Архітектурні рішення і декор його в'їзної вежі надзвичайно оригінальні, характерні для химерно-фантазійного стилю — маньєризму, в якому чимало вчених убачають початок бароко. Із зовнішнього боку аркового проїзду вцілів герб з озброєним вершником — "Погоня", а з дворового привертає увагу інший герб — "Пилява". На ньому напис: "Єфросинія Станіславіцька, княгиня Чарторийська, воєводина Брацлавська". З 1817 р., після смерті останнього власника замку Мауриція Ценського, замок почав занепадати і дотепер лежить у руїнах. 

А Раковецький замок звів галицький підчаший Домінік Войцех Беньовський уже після закінчення національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Крім головної будівлі, на замковому подвір'ї були ще каплиця, стайні, криниця. Раковецький замок неабияк виручив поляків під час походів короля Яна Третього Собеського проти турків у 1685—1691 рр. Тоді пан Беньовський зі шляхтою оборонявся в замку від татар. Аж ось закінчилося продовольство. І сталося майже диво. Для порятунку захисників із замку вийшов юнак. Перепливши Дністер, він дістався Чернелиці, де були зосереджені основні польські війська, і переконав їх ударити по татарах під Раковцем. Завершився похід повною перемогою поляків. Донині від замку збереглися семиярусна вежа (донжон) і залишки мурів.

Поблизу міста Надвірної, на пагорбі річки Бистриці, туристи бачать Пнівський замок. У другій половині XVI ст. його збудували шляхтичі Куропатви, які за військову службу одержали ці землі від польського короля Владислава Опольського. Замок у Пневі залишив помітний карб в історії: до зведення Станіславської фортеці магнатом Андрієм Потоцьким (1662 р.) він був найбільшим на території Прикарпаття. Підземний хід зв'язував оборонну споруду з Надвірною. Донедавна були ще цілі сім веж і залишки мурів. У 2004—2005 рр. мали провести грандіозну реставрацію замку. Та, як свідчать матеріали УБОЗ УМВСУ в Івано-Франківській області, з виділених 400 тис. грн "службові особи управління архітектури та містобудування Івано-Франківської області, вступивши в злочинну змову з посадовими особами ПП "Про-Макс" (м. Івано-Франківськ), шляхом завищення вартості та обсягів робіт при реставрації пам'ятки архітектури національного значення "Замок XVI ст. у с. Пнів Надвірнянського району", незаконно привласнили цільові бюджетні кошти та легалізували їх через приватних підприємців області на суму понад 225 тис. гривень". Вимурували лише прясло однієї стіни, простіше кажучи — її підлатали. Млява реставрація тривала і в 2007—2008 рр. Вимостили підлогу й зробили перекриття вежі. Але в 2010-му, під час повені, одна вежа замку завалилася.

Три згадані вище оборонні комплекси дивом пережили ХІХ і ХХ століття. А теперішній їхній вигляд — просто жалюгідний. На територіях колишніх величних замків місцеві мешканці випасають худобу і помалу розбирають каміння для господарських потреб. Сільські керівники, знаючи про руйнування або загрозу руйнування пам'яток, не повідомляють про такі факти в орган охорони культурної спадщини області. Для них наче не існує відповідного закону, який діє вже 11 років. Начальник відділу охорони культурної спадщини Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації Андрій Давидюк у розмові зі мною висловив слушну думку: "Замки в руїнах потрібно не відновлювати, адже для цього постійно не вистачатиме коштів. Їх треба законсервувати, щоб убезпечити від подальшого руйнування, обгородити, а відтак — включати в маршрути, використовуючи як туристичний продукт. В усьому світі такі об'єкти відомі як романтичні руїни".

Замок у селі Маріямполі Галицького району, збудований 1691 р., — безперечна заслуга польського шляхтича Станіслава Яблоновського. Того, який возив із собою в походи образ відомої тут чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Вона явила диво у битві з турками під Віднем 1683 р. Відтоді її називають Переможницею. А коронний гетьман Яблоновський збудував для ікони костел поблизу Дністра. Так виник Маріямпіль — місто Марії, яке в середньовіччі було типовим містом-фортецею з кількома рядами оборони — рів, земляні вали і власне замок. На сьогодні вціліли лише мурований бастіон замку, арка палацу і парк. Створене у польському місті Вроцлаві товариство вихідців із цієї місцевості "Маріямпільська спільнота" має на меті перетворити місто Марії на центр релігійного паломництва. Серед планів громадської організації — відбудова замку, але це — перспектива, і невідомо, чи близька.

Трохи більше пощастило Галицькому замку, спорудженому в середині XIV ст. після входження Галичини й Волині до складу Польщі. Галич тоді став центром староства. Одні історичні джерела пов'язують будівництво замку з польським королем Казимиром Великим, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350—1352 рр. Хай там як, але наприкінці XIV — у XV ст. Галицький замок був одним з найбільших у Галичині. Тепер ним опікується Національний заповідник "Давній Галич". До сьогодні відновлено лише одну, Шляхетську, вежу і частину муру. Проте є план комплексної регенерації замку. Документом передбачено відбудову пам'ятки і створення на її території музейного містечка.

У відновлених вежах мав відкритися музей історії зброї, галицької ікони та історії Галича. Але з 2005 р. усі відновлювальні роботи припинилися. З банальної причини — забракло фінансування. У відновленні замків багато в чому повчальний досвід сусідньої Польщі. Там іще 11 років тому ухвалено закон, який дозволив відносно вільно купувати замки й руїни замків. З'явилося багато приватних власників, котрі отримали широкі права на будівлі культурних пам'яток, за винятком їх відчуження, тобто перепродажу. Органи місцевого самоврядування отримали право розпоряджатися замками на своїй території. Якщо замки є власністю гміни (органу місцевого самоврядування), то їх можна продати або віддати в оренду. Гміни працюють за різними програмами відновлення замків, які фінансуються з Європейського фонду регіонального розвитку, а також із державного бюджету.

Як результат — у Польщі реалізовано масштабні інвестиційні проекти. Скажімо, замки в таких населених пунктах, як Рин, Гнєв, Подзамче, Лідзбарк, перетворено на великі готелі від 250 до понад 500 місць кожен — із паркінгами, тенісними кортами, центрами здоров'я, басейнами тощо. А замки в Тучині, Недзиці, Кронгу є центрами громадсько-культурних товариств, які, крім держави, також дофінансовують відновлювальні роботи й функціонування цих культурних пам'яток у новій ролі. 

В Україні на перших порах аж ніяк не зайвим було б розроблення довгострокової державної програми збереження, консервації, реставрації та музеєфікації замків — із чітко визначеним фінансуванням на кожен рік. Тоді й нашу державу почнуть сприймати у світі як таку, що дбає про свою культурну спадщину.