Амністія капіталів, або «Йди і надалі не гріши»

Як заповнити протяг, що нині гуляє в кишенях держави? Новий уряд країни, щойно прийшовши на «дріжджі» попередників, це питання вніс у топ першочергових.

Обмілілу держказну збагачувати збираються за допомогою рішучих реформ, підготовка котрих, як запевняють «у верхах», іде повним ходом. Планами в цій частині днями поділився новопризначений керівник Державної податкової служби України Ігор Білоус:«Ми будемо експериментувати, – повідомив фіскал. – Одним з таких експериментів стане амністія капіталу. Якщо стабілізуємо ситуацію, то, можливо, навіть цього року».

За словами Ігоря Білоуса, підопічне йому відомство розробить проект амністії, який дозволить легалізувати «сірі» капітали протягом шести місяців, заплативши при цьому тільки разовий податок в 3-5%, без жодної кримінальної чи адміністративної відповідальності для його власників. А вже вслід за пряником, без сумніву, буде й батіг. І проти тих, хто не встигне повернути свої капітали через кордон за півроку, розпочнуться суворі санкції.

Які ризики та які на противагу їм позитиви криються за фасадом реформи? Серед безумовних плюсів, що перераховують економісти, – поповнення економіки вільними коштами, банківської системи – депозитами, держбюджет – потужною одноразовою дотацією. За оцінками Кабміну станом ще на 2011 рік, якщо ретельно «пошкребти» в темних засіках вітчизняної економіки, то виявити там можна до 30% обсягу реального ВВП, або не менше 360 млрд. грн.

Однак, при всіх цих «десертах», немає однозначного рецепта, алгоритму, який би дозволив гарантувати позитивний результат амністії. Так, приміром влада Ірландії зуміла в 1998 р. зібрати до бюджету суму, що дорівнювала приблизно 2,5% національного ВВП. У Казахстані у 2001 р. за амністією випірнули близько 480 млн. дол., а з 2005 по 2007 рр. — ще 6,7 млрд. дол. США. В Італії такі заходи проводяться регулярно. У 2009 р. італійці задекларували понад 100 млрд. євро, заплативши в бюджет від 5 до 7% від легалізованих грошей. Натомість фінансово-дисциплінована Німеччина у 2005 році замість очікуваних 5 млрд. євро змогла зібрати тільки 1,5 млрд. Проведена того ж року амністія у  Грузії в бюджет принесла  смішну суму – усього 35 тис. доларів…

Об які перепони амністія ризикує спіткнутися в українських реаліях, де спадок бурхливих 90-х тяжіє над кожним успішним бізнесменом, а незадекларовані «кубушки», різні за вагою, є в усіх верствах суспільства? Цій темі «ЗК» присвятив наступне бліц-опитування.  

– Чи підтримуєте ви ідею проведення амністії капіталу з повним або переважним звільненням від сплати податків за тіньовий період?

Василь Гладій, народний депутат України, фракція ВО «Батьківщина»:
– «В тіні» економіки країни сьогодні перебуває як мінімум ще один держбюджет. Тому, на мою думку, таке державно-приватне співробітництво – це правильний крок. Від того, чи зможуть держава і бізнес домовитися, з якого моменту і на яких умовах всі переходять працювати в легальну площину, буде залежати цивілізований розвиток країни в майбутньому.

Руслан Панасюк,   заступник міського голови Івано-Франківська з економічних питань:
– Фактично, такими діями зараз хочуть відбілити в своїй більшості те, що належить олігархам. І я думаю, це абсолютно нормальна ідея. Наскільки вона буде виконана – побачимо в часі. Але станом на сьогодні заходи, що зможуть повернути у державну економіку хоч якусь частину «тіньових» коштів, я вважаю виправданими і цілком прийнятними.

Петро Строїч, голова Ради підприємців при МВК:
– Я  таку тему однозначно підтримую. Зараз перед державою першочергово стоїть питання відновлення економіки. Але без фінансових ресурсів це зробити дуже важко. Ясна річ,  що держава буде отримувати якісь кредити з міжнародних фінансових структур, можливо, матеріальну допомогу. Але цього не досить, і головна річ для економіки – інвестиції, зокрема закордонні, до нас не підуть, з огляду на нашу загальну політичну ситуацію. Тому, якщо є можливість, щоб ті гроші, які свого часу нашими бізнесменами були зароблені нечесно – так звані «перші капітали», почали працювати на Україну, то її треба використовувати. Ця грошова маса і буде найкращими інвестиціями для країни.

– Чи не буде це потуранням олігархам, які, легалізувавши «тіньові» доходи, в подальшому зможуть знову ж таки працювати за звичною схемою, очікуючи чергової амністії?
Василь Гладій:
– Я впевнений, що ні. Питання ставиться системно – це буде одноразова акція, з подальшим запровадженням жорстких санкцій. Амністія капіталів не розглядається як окремий крок, а як один із кроків на шляху держави до прозорої системи державно-приватного співробітництва.

Руслан Панасюк:
– Навіть якщо в державу «з тіні» повернеться не все, а тільки якась частина грошей – це все одно позитив. Люди пропонують конкретні справи. А помилятися може кожен. Суть у тому, щоб цю ідею належно втілити в життя і не вдаватися до амністії в майбутньому знову.  В подальшому закон має бути однаковим для всіх.

Петро Строїч:      
– Знаєте, зараз говорити, чи добрі в нас олігархи, чи погані, не на часі. Бачимо, що один із них  – Коломойський – навіть став головою Дніпропетровської ОДА. Зараз ми всі повинні об’єднатися, щоб зберегти і захистити нашу державу. А такого злодійства, яке було при попередніх президентах останні двадцять років, в країні більше не буде. Я впевнений – цього не допустить народ.

– Можливо, в законі про амністію капіталу варто передбачити і якісь «пряники» для  тих підприємців, хто, як правило, справно сплачував відрахування до бюджету? Інакше вкотре отримаємо казку про хитру лисицю: битий не биту везе…

Василь Гладій:
– Звичайно,  заохочення для тих, хто весь час легально працював на Україну, потрібні. Такі підприємці повинні отримати певні законодавчі привілеї, можливо якісь податкові пільги. Але про конкретику з цього питання говорити однозначно ще зарано. Бо сама реформа – справа не одного дня і навіть не одного року.

Руслан Панасюк:
– «Пряники» мало б регулювати законодавство, яке формально діє і сьогодні: «заробив – твоє, украв – в тюрму». Інше питання, що воно не діє.

 Петро Строїч:      
– Про «пряники» зараз думати не час, «пряники» будуть в майбутньому. Платити податки нині потрібно усім. А що стосується тих, хто до цього працював нечесно, але зараз готовий виправитися і працювати на країну – ну, треба вміти прощати. Це одна із християнських чеснот.  Тим більше, що це піде на користь кожної людини, яка живе в Україні.