Анастасія Романюк: Бути арбітром - це не тільки свистіти і показувати картки

Футбольні фани завжди впевнені, що робота арбітрів дуже проста, мовляв щоб свистіти і показувати картки багато розуму не треба.

Втім, у футбольному суддівстві не все так просто, як здається на перший погляд. Про те, які випробування треба пройти, щоб стати арбітром, які вимоги до футбольних суддів і які перспективи у жіночого арбітражу, в розмові з кореспонденткою Бліц-Інфо розповіла керівниця Івано-Франківської філії школи арбітрів, арбітр ФІФА Анастасія Романюк.

За словами Анастасії, в арбітраж дуже часто приходять футболісти та футболістки, які з різних причин не змогли продовжити кар’єру.

«Коли люди розуміють, що більше не можуть займатися футболом, але люблять цю справу, багато хто стає тренерами чи арбітрами. Так було і в моєму випадку. Я вирішила спробувати, і як показало життя – зробила правильний вибір», - пригадує дівчина.

Раніше, пояснює Анастасія,  не було школи арбітрів, це були гравці, які закінчили кар’єру і судили на регіональному рівні. Місцеві федерації рекомендували арбітрів для проведення професійних змагань. Втім, після того як у 2011 році Україна приєдналася до європейської конвенції з розвитку арбітражу, комітет арбітрів ФФУ створив національну школу футбольного арбітра та 28 регіональних шкіл, в тому числі і в Івано-Франківській області.

 «Було створено і три філії регіональної школи арбітрів: в Івано-Франківську, Калуші та Коломиї. Втім, зараз у Коломиї філія закрита, адже ми не знайшли людей які б хотіли нею займатися. Очолити Івано-Франківську філію запропонували мені, адже я часто їжджу на збори з арбітрами прем’єр-ліги, на збори УЄФА, ФІФА. Тобто матеріал у мене є і я можу ним поділитися», - розповідає Романюк.

Очільниця школи розповідає, що навчання майбутніх арбітрів триває два роки: перший рік на регіональному рівні, на другий рік, найкращих відправляють у Київ. У столиці на обраних чекає п’ять екзаменаційних сесій, семінари, тестування з англійської, заліки з фізпідготовки.

За результатами, з найкращих обирають асистентів арбітрів і арбітрів прем’єр-ліги U-19. Потім вони починають судити Другу професійну лігу, Першу  і тільки після цього Прем’єр-лігу.

«На регіональному рівні набір розпочинається після свят. Навчання є безкоштовним і проходить спочатку раз на тиждень. Взимку ми вчимо правила, на весні додаємо фізпідготовку. Десь у квітні починаються змагання на обласному рівні дитячо-юнацької ліги, тоді дітки вчаться грати футбол, а арбітри судити. Ти можеш теорію здати на відмінно, а вийдеш на поле і впадаєш у ступор. Дуже багато людей на цьому етапі відсіюються. По закінченню навчання арбітри здають екзамени з правил гри і фізпідготовку. Окрім того, коли починаєш судити треба купити форму, свисток, карточки, прапорці», - каже арбітрка.

Анастасія зауважує, що для бажаючих стати арбітрами є тільки одне застереження – стан здоров’я, тож потрібно мати допуск до занять фізичними навантаженнями. Адже арбітри бігають деколи й більше за футболістів.

«На професійному рівні ми щорічно проходимо  повний медогляд. Перевіряють абсолютно все. Тож на закиди обурених фанатів, що арбітри сліпі, можу сказати, що зір нам перевіряють», - жартує дівчина.

Дуже важливою для арбітра, за словами Романюк, є вимога знання англійської. Адже завдання школи – це пошук та відбір талантів, які можуть стати арбітрами ФІФА і проводити міжнародні матчі.

«Що стосується відбору, то вікових обмежень немає, ми беремо всіх. Приходять і 15-річні і 50-річні. Наймолодшим у нас був 13-річний хлопець. Приходять районні арбітри, які хочуть самовдосконалюватися. Втім зараз пішов курс на омолодження, тому чим швидше приходять, тим краще. У нас вимога рекомендувати на другий рік навчання не старших за 24 роки. Футбол змінився, все стало динамічніше, арбітри стали молодші, фізично підготовлені не гірше за футболістів, розумні, знають англійську, гарно виглядають, вміти себе поводити. Проте нам треба арбітрів не тільки тих, яких ми відправимо на другий рік навчання, але й для проведення обласних змагань. З минулорічної групи багато хлопців стали арбітрами і проводять матчі на місцевому рівні, в районах. Для них це як хобі, за яке ще й платять», - пояснює Анастасія Романюк.

Франківка розповідає, що минулого року навіть зняли ролик про життя футбольного арбітра від фіналу чемпіонату світу прокрутили назад до моменту, як він прийшов у школу.

За словами очільниці школи арбітрів, сьогодні дуже активно розвивається і жіночий арбітраж. Зокрема, нещодавно в чоловічій Прем’єр-лізі матч судила повністю жіноча команда арбітрів.

«Ми живемо в європейському суспільстві і стереотипи, що футбол це не жіноча справа, давно стерлися. В дівчат є дуже велика перспектива, адже  жіночий футбол розвивається великими темпами і є великий попит на жінок-арбітрів. Той хто слідкує за футболом, бачить, як активно розвивається жіночий футбол.  Цього року в Києві пройшов фінал чоловічої Ліги чемпіонів, а за день до того жіночої. Весь стадіон «Динамо» імені Лобановського був заповнений. Рівень футболу був дуже високий. Буває, звичайно, на емоціях кажуть, що то не наша справа, але чоловіки-арбітри ще гірше деколи чують в свою адресу»,- вважає арбітр.

Анастасія Романюк каже, що приділяє для школи особистий час на громадських засадах, адже хоче передати свої знання. Варто відзначити, що випускники школи не розчаровують своїх вчителів. Зокрема калушанин Іван Салаш, як арбітр вже судить матчі Першої ліги, Богдан Морозюк є асистентом арбітра Другої ліги.

«На перше заняття приходять 30-35 людей, а потім відсіюються. Хтось розуміє, що не зможе, комусь стає нецікаво. Я завжди кажу, якщо у людини є бажання то вона може досягти чого хоче. У професійних арбітрів на тиждень 4-5 тренувань на тиждень, як у футболістів і плюс матчі де шалене навантаження. Випускники школи разом з обласними арбітрами здають тести з фізпідготовки, знання правил. То тільки здається, що арбітр вийшов, походив, посвистів і показав карточку, насправді це велика праця. Щоб стати професійним арбітром, треба багато в чому собі відмовити, але воно того вартує», - переконана арбітр.

Анастасія Романюк запевняє, що спорт і арбітраж виховав у ній характер і навчив, як справлятися з різними випробуваннями у житті.

«В асистентів арбітрів є гасло: чекай і дивись. Коли відбулися зміни в правилі 11 «Поза грою», була саме ця рекомендація. Тобто, перш, ніж прийняти рішення, завжди треба зробити паузу. Тому цей вислів, став одним з кредо мого життя. Адже у багатьох життєвих ситуаціях треба почекати і подивитися, як буде, а тоді прийняти правильне рішення», - підсумовує франківка.