Андрій Грималюк: Точку неповернення вже пройдено
Депутат Івано-Франківської міської ради Андрій Грималюк (ВО «Свобода») протягом місяця перебував у Луганській області в складі батальйону «Айдар» — добровольчого збройного формування, підпорядкованого Міністерству оборони України.
Боєць «Айдару» повернувся в Івано-Франківськ, щоб зібрати кошти для закупівлі тепловізора. Такий оптико-електронний прилад для візуалізації температурних полів конче потрібний українським військовим для ефективного ведення бойових дій у нічний час. Тепловізор дозволяє на відстані 900-1200 метрів побачити будь-який живий об’єкт. Фактично тепловізор дозволяє бійцям бачити ворога на місцевості навіть тоді, коли видимість не перевищує кількох метрів. Тобто диво-прилад може реально допомогти зберегти життя українських військових. Коштує тепловізор недешево: від 50 тис. гривень, причому везти його треба з Німеччини.
Розмова з Андрієм Грималюком тривала близько 30 хвилин. За цей час бесіду кілька разів переривали дзвінки на мобільний Андрія. Люди телефонували і цікавились: як можна переказати кошти на закупівлю тепловізора. Фінансову допомогу надавали підприємці, колеги-депутати і просто небайдужі прикарпатці.
— Як утворився батальйон «Айдар»? Як ви туди потрапили?
— «Айдар» — батальйон територіальної оборони Луганської області. Більшість особового складу — вихідці з Майдану, зокрема «Самооборона», є також військові. Атмосфера спокійна, хороша. Я туди потрапив завдяки контактам, які мав на Майдані.
— Ви з Петром Шкутяком одночасно потрапили в «Айдар»?
— Ні. Петро був раніше. Я потрапив у батальйон наприкінці травня.
— Як сприйняли ваше рішення знайомі та близькі?
— Особливо про це ніхто не знав, бо сказав лише батькам і кільком людям в Івано-Франківську.
- Багато розмов точаться стосовно забезпечення українських військових харчуванням, амуніцією та зброєю. А як із цим у «Айдарі»?
— Спочатку не вистачало навіть автоматів. Чи була одразу військова форма? Не можу сказати. Я приїхав і привіз свої берці і бронежилет. На той час була проблема з бронежилетами та взуттям. Коли в Україні дізнались про існування батальйону, почали масово телефонувати волонтери, активісти і привозити рації, форму, харчування. Без підтримки населення і волонтерів ми б не змогли проводити АТО, було б дуже важко.
- Чи змінилась ситуація із забезпеченням за останній місяць?
— З кожним днем забезпечення батальйону «Айдар» поліпшується. Тепер весь особовий склад озброєний. Є легка стрілецька зброя і більш серйозне озброєння. Нині нам потрібні тепловізори — заради цього я й приїхав.
- Які військові операції провів батальйон «Айдар»?
— Ми почали свою діяльність у день виборів (25 травня). Наша група на автомобілях виїжджала в райони Луганської області, де сепаратисти намагались відібрати печатки у виборчих комісій. Їхня мета була зірвати вибори. Під час цих рейдів ми тісно співпрацювали з місцевою «Самообороною». Ми затримали кілька десятків осіб, які заважали проводити вибори, і передали їх в СБУ. Це була перша операція, після якої про нас дізналися в країні.
Серйозна операція відбулась під містом Щастям, коли за кілька годин ми відбили місто в бойовиків.
Найбільш кривавим був бій під селом Металістом, що прилягає до Луганська. Там були дуже великі жертви з нашого боку, так само як і з боку терористів.
- У ЗМІ пишуть, що причиною значних жертв під Металістом була нескоординованість дій різних підрозділів АТО.
— У бою під Металістом я не брав участі. Але спілкувався з хлопцями, які там були. Потім у ЗМі я прочитав заяву колишнього в. о. міністра оборони Коваля, який сказав, що батальйон «Айдар» потрібно розформувати, бо «айдарівці» пішли в атаку без погодження згори, а потім попросили допомоги в десантників, через що стались ці жертви. З нашої сторони загинуло четверо «айдарівців» і 11 десантників. Зі свого боку можу сказати, що на війні без жертв не буває. Хоч життя — безцінне. Але, приміром, над Луганськом збили літак, на якому було півсотні бійців. Вирішили сідати в аеропорту, прилеглу територію до якого не контролювали. Фактично без бою, без жодних досягнень загинула така кількість особового складу і нема винних, нема притягнених до відповідальності. Під Волновахою теж десятки людей загинули, яких кинули в полі.
- Часто доводиться чути про неадекватність наказів командування АТО. Також говорять про зраду на рівні вищого керівництва, про те, що накази одразу стають відомі бойовикам.
— Які накази отримує керівництво батальйону, я не знаю. А стосовно того, що є агенти в Генеральному штабі, це ні в кого сумнівів не викликає. Я думаю, Генштаб просякнутий цими черв’яками й агентами.
- Як на передовій сприйняли період так званого перемир’я, за час якого загинуло близько 30 українських військових?
— Наш блокпост під Металістом весь час обстрілювали. Перемир’я було лише на папері. За цей час загинув один «айдарівець», ще двох було поранено. Бійці сприймали це перемир’я як нікому не потрібне. Воно дало можливість отримати перепочинок бойовикам, зібратися з силами й укріпитися. Ми бачимо, що кордон не закрито. Чим керуються у Генштабі? Можливо, ми чогось не знаємо.
- За час перебування в зоні АТО ви зрозуміли, з ким воюєте? Хто по той бік барикад?
— Як мені говорили місцеві, які тепер воюють в «Айдарі», там багато тих, хто звільнений з правоохоронних органів. Є і місцеві, яких весь час «зомбують», що прийде армія і буде робити «зачистку».
- Тобто протистояння поступово переростає в громадянську війну?
— Я не знаю кількості людей, які воюють на тій стороні. Мені важко тепер давати таку оцінку. Але я глибоко переконаний, що більшість місцевого населення хоче, щоб це все закінчилось. Але комусь вигідно це питання роздувати і затягувати його вирішення.
- Чи потрібно на Донбасі вводити військовий стан, чи формат АТО дозволяє вирішити поставлені завдання?
— Це вже не АТО, це реальні бойові дії. У командуванні батальйону переконані, що потрібно вводити військовий стан у Луганській та Донецькій областях. Тоді військові будуть мати більше прав, буде комендантська година. Хоча я не уявляю, як заходити в місто, де бойовики використовують населення як «живий щит». Армія України працює дуже тонко і ніжно, щоб не зачепити місцевого населення. Вони це використовують, ховаються в житлових масивах. Хоча ставлення місцевого населення поступово змінилося. Якщо раніше люди перекривали дороги, якими рухалась українська військова техніка, то тепер цього не відбувається. Всі хочуть, щоб військові дії припинилися.
- Чи називають бійці цю ситуацію війною, чи більш популярною є назва «АТО»?
— Використовують обидві назви. Але з кожним днем все частіше звучить слово «війна».
- Коли, на вашу думку, закінчиться ця криза?
— Важко сказати. Все залежатиме від фінансування. Нині більше половини підтримки для військових надають волонтери і спонсори. Залежатиме від того, наскільки командування прийматиме вольові рішення. Мені здається, що ситуація такою, як була, спокійною вже не буде. Точку неповернення вже пройдено.
- Чи потрібна ротація? Наскільки бійці в зоні АТО виснажені?
— Я не можу говорити про всю армію. «Айдарівці» переважно сформовані із «Самооборони» Майдану, хоча є частина і мобілізованих, є й добровольці. Часткова ротація відбувається. Приміром, мене відпустили, щоб я зібрав кошти на тепловізори.
