Біометричний паспорт: гроші, висмоктані з пальця

Зробити біометричний паспорт – довкола цього нібито нескладного завдання вже виникло достатньо міфів і чуток.

Журналіст UFRA Павло Босий на власному досвіді дізнавався, що до чого в івано-франківській міграційній службі, як подолати цей кафкіанський абсурд і не заплатити дев'ятсот гривень. 

- Доброго дня. Скажіть, в якому кабінеті подавати документи на біометричний паспорт?

- На першому поверсі, другий під’їзд.

- Що значить – другий під’їзд? У вас кілька входів?

- Я вам кажу, на перший поверх!

- А скільки коштує оформлення?

Кладуть слухавку. Телефоную ще раз.

- На перший поверх дзвоніть, вам все скажуть! Я не знаю, скільки це коштує.

Не знаю?! І це була гаряча лінія івано-франківської міграційної служби! Добре, хоч сказали, які документи потрібні, щоб оформити біометричний паспорт.

- Паспорт, код і старий паспорт.

Про довідку про несудимість – жодного слова, хоча я добре знаю, що цей документ потрібен (та й то – його вимагають у Франківську, хоча на офіційному сайті міграційної служби нічого подібного не побачите). Якщо ж ви прийшли без довідки – жодних проблем, просто доплатіть за неї 250 гривень. Ви швидше за все, навіть не знатимете, за що платите, а якщо й знатимете – не матимете вибору. Не будете знати, що вибір є.

Державне підприємство «Документ», воно ж – «перший поверх», пропонує зробити закордонний паспорт на кількасот гривень дорожче, при цьому дійсно не вимагає довідки про несудимість – довідку запитує «Документ». Це звільняє від візиту до СІЗО на вулиці Коновальця, але чи кожен має змогу і бажання доплачувати? Знаю точно – не кожен. Проблема в тому, що ви жодним чином не можете дізнатися про ці деталі. В результаті – потрапляєте у пастку ДП «Документ», великі літери «Паспортний сервіс» над входом якого запрошують зайти і записатися на подачу документів на біометричний паспорт, який коштує 893 гривні.  І лише з кінця липня.

При тому, що на «п’ятому» і «третьому» поверхах паспорти виготовляють за 534 гривні, а документи подавати можна хоч зараз – але хто вам про це розкаже? Вже й не згадую про те, що за законом ця послуга мала б коштувати чи не вдвічі менше. Ніде чітко не скажуть: там за п’ятсот, там за вісімсот, туди – ті документи, а туди – оцього не треба, обирайте, як вам зручніше. Ні, зручніше – це не для вас. Побігайте спершу кабінетами. Якщо здогадаєтесь, якими.  

Інфографіка Реанімаційного пакету реформ. 

***

Пів на дев’яту ранку, понеділок. Коло входу до міграційної служби по вулиці Гнатюка два приблизно однакові натовпи-черги. Один – до дверей із синьою табличною ДМС, інший – до входу із білою вивіскою ДП «Документ». Займаю чергу перед дверима із синьою. Падає сніг, і в натовпі – звичайне покірне обурення.

- Якось би мало бути, чи в інтернеті записатися на чергу, чи якось ще. Кожен би прийшов на свою годину, по 15 хвилин на людину. Але так в нас ніколи не буде, –

зітхає жіночка, що зайняла чергу позаду мене. У черзі люди з’ясовують, які потрібні документи на паспорт, його вартість і терміни. Помітно, що ніхто ні в чому не впевнений або не хоче розкривати всього, що знає. Хтось згадує «довідку про несудимість» – чимало людей чують про неї вперше. Обмін досвідом і чутками перериває поява жінки в рудій дублянці:

- Надю, то не в сій черзі!

- А я тут зайняла за сею дівчинкою, – Надя, розгублено.

- Нє! Отам! – жінка впевнено показує на чергу до дверей ДП «Документ».

Люди в натовпі напружуються, але з місця не рушають. Мовчки прислухаються, знаючи: краще триматися того, що є. Нова черга – це ненадійно. Питаю в Надиної колежанки, чому та черга правильна, а ця – ні.

- Там подаваніє на паспорта.

- А тут? – вдаю розгубленість.

- А отут же ж я не знаю. Получають чи що? Не знаю, а подається там, –

 жінка в дублянці трохи втрачає впевненість.

- Там з пальцє́ма, – пояснює бабця поруч зі мною.

- Тут теж стоїть черга подавати, – чоловічий голос із натовпу.

- Так тут же ж цей, а ну вопше-то отам…

- Тоді займай там і тут, – Надя знаходить рішення.

Жінка в дублянці приносить погані новини з іншої черги: за день приймають лише сімдесят осіб, на біометричний паспорт до 22 липня всі дні зайняті. Хтось пробує втішити чи то себе, чи то Надю і її подругу:

- За кордон із тими біометричними не пускають. В мене знайома казала, в Польщу їхала автобусом, жінок пустили, чоловіків завернули.

- Бреше, – впевнено заперечує їй жіночка із хриплим голосом. – А знаєте, чого бреше? Бо я роблю на автостанції!

- А в них кожен день може бути шось інакше, – втручається третя в розмову. – Вони видумуют, хто знає шо, аби нам крутити голову, – і всьо!

І тут починають пускати до середини. На годиннику – за десять дев’ята. Проходимо до коридору перед сходами. Люди розділяються на два фланги, прохід між ними – для працівників ДМС. Ті із заклопотаним виглядом підіймаються на поверхи, одразу за ними – кілька мужчин у куртках. Мужчин спиняє жінка в чорній шубі і рожевому береті. Один з чоловіків бурмоче щось про туалет.

- Куди ви йдете, мужчина? Ми всі стоїмо тут з 9 години. Зачекайте будь ласка. Я вас розумію, але подивіться, скільки людей.

Чоловіки таки проходять на сходи. В натовпі наростає тихе обурення.

- Тримають людей на вулиці.

- За все деруть гроші.

- Україна.

Знов хтось намагається прорватися без черги, жінка в береті хоче спинити, знов без успіху. У відчаї – до натовпу:

- А чо ніхто нічо не каже? Нікому нічо, всьо нормально?!

Рівно о дев’ятій потік людей рушає до сходів. Мене заносить на третій поверх. Тут жваво обговорюють набір документів: «Ви маєте ксерокопії? – Ні, я нічо не маю. Зараз зайдемо і все розкажуть». Підходить бідно вдягнена жінка із сином-підлітком, витягає пачку грошей в целофановому  пакетику. Син шепоче: «Мамо, сховайте».  Жінка ніяково посміхається, ховає. Бабця у червоній хустці намагається прорватися до кабінету:

- Отут написано: для отримання інформації звертатися позачергово.

- А ми тут для чого?! – кілька голосів їй у відповідь.

- Всюди вас повно, і в поліклініці, і тут. Всюди! Хоче зайти запитати і сісти там. Приходьте на сьому, стійте тут і тоді питайте, –  обурюється чоловік, який згадував німців.

Тут зі сходів з’являється знайома вже жінка в рожевому береті:

- Той мужчина, що давав гроші, вже сидить до фотографії. Ви добре тримайте чергу!

- Ви розумієте, за кордоном нема такого, це лише в нас, одні рівніші за інших. І хитріші.

Зрештою доходить моя черга йти до кабінету, де пояснюють, що тут біометричний паспорт не роблять. Де ж його роблять? На п’ятому поверсі , а також на першому, у «паспортному сервісі».

-Скільки це коштує?

- Не знаю, ми цим не займаємося. У нас паспорт без відбитків пальців, звичайний.

- Так куди мені йти, на п’ятий чи на перший поверх? Яка між ними різниця?

- Підходіть туди і там питайте.

Підіймаюся спочатку на п’ятий. У черзі з’ясовую, що коштує біометричний паспорт 534 гривні, і треба мати довідку про несудимість.

- У 505-му роблять біометричний паспорт. Але треба мати пакет документів, а документи приймають на першому поверсі. Зараз спускаєтесь, і наліво коричневі двері. Там і записують на чергу. Всьо.

Всі дороги ведуть на перший поверх. Але я не хочу платити більше. Тому запитую конкретно, що треба робити, аби подати документи тут (читай – за 534 гривні), а не на «першому поверсі» (читай – за 788 гривень).

- Робите довідку про відсутність судимості. Копії українського паспорта, перша, друга сторінка і прописка. Нанизу проплачуєте квитанцію – і в 505 кабінет у той день, як буде довідка.

Нарешті я почув все, що хотів. На годиннику – пів на одинадцяту. Але ще треба подивитися, як там, на «першому поверсі». Тут у малій кімнатці два десятки людей, заклопотано заповнюють папірці. Записатися на подачу документів на біометричний паспорт можна аж на 23 липня (нагадаю, на «п’ятому поверсі» це можна зробити хоч сьогодні, аби були документи).

І тут ще одна несподіванка. Біометричний паспорт, виявляється, коштує 893 гривні. Як, не 768, як написано на сайті? Виявляється, мені пропонують медичне страхування за 105 гривень, включене у вартість паспорта. Діє воно «один рік із 30-денним перебуванням за кордоном». Якщо відмовлюся – все одно сума вища за ту, що на сайті, – 788 гривень.

Звісно, про медичну страховку, що входить у вартість паспорта, чую вперше. Від неї можна відмовитися, головне – знати про це. Але ніде, ні на «першому поверсі» в ДП «Документ», ні на поверхах ДМС ви не знайдете стенду із поясненням сум, які ви сплачуєте.

Хочу вийти з «першого поверху» на вулицю, але двері блокує зовні натовп людей. Це ті, хто не помістився у маленькій кімнаті паспортного сервісу і мерзне на вулиці. Люди сплачують на кількасот гривень більше, ніж треба, але все одно мусять на морозі записувати на папірчик прізвища, аби не згубити чергу.

- Не пускають?

- Нє.