Блог Прохаська: Лист до європейських приятелів

Новий блог відомого письменника Тараса Прохаська на Збручі.

Я знаю, що пишу спокійно, а тому і нудно. Сам вибрав такий спосіб писання, знаючи, що на світі є безліч дивовижних і чудесних книжок. Треба визнати, що принаймні половина з цих книжок написана росіянами, точніше – по-російськи. Російська література – одна з найвиробленіших літератур у світі, як вервиця – кожен наступний крок можливий саме тому, що перед ним було кількадесят інших кроків, які ставали на п’яти один одному.

Мене ніколи ніхто не учив писати. За одним винятком. Я мав їхати на всеукраїнський (тоді він називався республіканським, бо вся Україна була Українською Радянською Соціалістичною Республікою) школярський літературний конкурс від Івано-Франківської області. Мене треба було якось підготувати до цього соціалістичного змагання. Дві години зі мною говорив найкращий за версією тих часів учитель української мови і літератури. Я був з Франківська, зі Станіславова, він був з зарічного села Загвіздя. Він часто бував у Франківську і знався з всілякими колишніми – жидами, поляками, українцями. Біля його Загвіздя, яке ми, міські, бачили за рікою, за його ж життя відбувалося багато цікавих речей. Скажімо, якось зникло польське поселення Пациків, в якому була порцелянова фабрика, на якій робили всілякі кумедні фігурки, деякі з яких  були і в моїм домі. За хатами був Чорний Ліс, з якого виходили всілякі партизани – польські, радянські, українські. Усі вони могли тільки лякати, загрожувати і забирати їжу. Нічого більше. І той сільський учитель, який був моїм єдиним консультантом з літератури, встиг сказати мені тільки одне – ніколи не апелюй відкрито до читача, ні до кого не звертайся, це погано.

Але є так, що, отримавши єдиний урок, я хочу його заперечити. Мені потрібно звернутися безпосередньо до вас, тримайте мене, я прорвуся, я хочу казати вам.

Про російську літературу. От ви її читаєте, і ви у захваті. Я також, бо це супер. Але у вас не спрацьовує ні елементарна логіка, ні віковічний інстинкт самозбереження. Ви читаєте цю чудесну російську літературу, і – як якісь сліпі песики, що п’ють молочко з того місця, в якому молоко є –  переносите свою любов до літератури на саму Росію, на її народ, на країну, яка породжує таку офігенну літературу.

Пора віддуплитися. Те, що вам подобається, від чого ви у захваті – це російська література. Але зрозумійте, що саме вона  – найбільше антиросійська річ у світі. Російська література така прекрасна лиш тому, що і життя, і люди у Росії жахливі.

Парадокс полягає у тому, що люблячи російську літературу, неможливо любити чи сприймати Росію. І навпаки – кохаючи Росію і російський народ, нема ніяких підстав до симпатії щодо російської літератури.

Порушуючи свою єдину заповідь, звертаючись до вас, я прошу – зрозумійте, що все написане росіянами спричинить вашу смерть. Швидку, гучну, ефектну і безумну.

Найкраще про це може розповісти оповідання Віктора Єрофєєва «Как ми зарізали француза». Така доля чекає усіх, хто не може розрізнити де Росія, де росіяни, а де велика література, яка впирає.

Росіяни такі, що їм по-хир. І німота, і полячішкі, і хохли. Вони самі собі по-хир. Росіяни живуть по-справжньому тільки тоді, коли їм хтось по-хир. Їхня проблема існування полягає тільки в тому, що завжди має бути хтось, кого можна опустити, принизити, поламати, убити.

Поза межами Росії вже забули (вже витіснили) свідомість того, як росіяни можуть убивати. Говорячи з росіянином про життя, треба розуміти, що говориш з ним про абсолютно різні речі. Життя по-російськи може усвідомити тільки той, хто там був, зрозумівши, що жизнь – копейка. Тому, не маючи нікого під рукою росіяни убивають самих себе. Російська система полягає у тому, що людські життя – це розтратний матеріал, вуглеводні, які мають згоряти заради невідомого шляху у невідомий вперед.

Російська література максимально відверто говорить про цей жах. За це її можна любити. Через це хочеться писати так цікаво, як рускі. Але – Бога ради – не треба любити Росію через цю літературу. Росія і російська література – речі взаємо заперечливі.

Хоча вони знають, що прийдуть через літературу. Симпатія до одного тягне за собою симпатію до іншого. І тоді вам настане капєц. Ви не зможете вчасно збагнути, де закінчується Платонов, Бабель, Пастернак, Достоєвський та інші, а де починається життя по-російськи. У ваших затишних містечках.  Не хочу бути злосливим, але ви супроти російської навали нічого не протиставите. Почитайте жидів, українців, грузинів і якутів.  У вас є що втрачати, а це робить народ слабким.

До речі, все що відбувається тепер в Україні, на Донбасі уже є матеріалом для майбутньої дуже класної російської літератури. Вона буде читатися у перекладах на всі європейські мови. І викликати захват. Бо буде добре зроблена. Без жодних апеляцій до читача. 

Збруч