Богдан Бенюк: Люди не роблять висновків, тому історія повторюється


Сьогодні, 22 січня франківцям покажуть виставу уславленого американського драматурга Артура Міллера «Всі мої сини».

Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Родина чекає з війни на зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків.

Знамениту виставу привіз до Івано-Франківська актор театру і кіно Богдан Бенюк.

Тож кореспондентка Бліц-Інфо поспілкувалася з актором про актуальність вистави, український кінематограф і театр, а також чи може мистецтво бути вільним від політики.

- Сьогодні Ви покажете франківцям виставу "Всі мої сини". У ній показується сімейна драма часів Другої світової. Чи ця історія актуальна для сучасної України?

- Вперше я прочитав цю п’єсу років 10 тому і нічого не зрозумів. Були теми, які я не міг збагнути і осягнути, аж до того часу, поки війна не почалася в Україні. От тоді згадалися всі проблеми, які описані в Міллера і стало зрозуміло, настільки вони актуальні для нас. Наприклад, взаємопроникнення бізнесу і війни.

Взагалі, я вважаю, що всі класичні твори мають момент, коли описані в них людські проблеми знову стають актуальні. Зараз у театрі імені Івана Франка представили виставу «Коріолан» де показується тема Римської імперії, загарбання нею маленьких народів і їх визволення. В СССР ця вистава була заборонена. Так само вистава «Річард ІІІ» має дотичні речі. Тобто, вся класика заснована на тих стосунках між людьми, які не зникають.

Люди не роблять висновки з помилок інших, тому історія повторюється. Хочуть самі дертися до зірок, набивати гулі, вмирати, і не розуміють, що є закони, які дозволяють уникнути багатьох бід і неприємностей. Проте з іншого боку, певна «самоочистка» потрібна. Людина має контролювати і слідкувати за своїми вчинками. Немає безгрішних людей, але дехто розуміє коли робить погано і виправляється, а деякі живуть тільки для себе і не думають про свій рід. Тому ця п’єса є дуже актуальна. Ми вже грали її кілька разів, возили на гастролі і щоразу зал уважно ловив кожне слово і вкінці засипав аплодисментами.

Тут грає хороший акторський склад. Мені надзвичайно приємно, що поруч зі мною грає мій шестирічний внук. Він вивчив текст і почуває себе як риба у воді. Напевне є якісь хороші акторські гени від діда (сміється – авт..). Так само моя внучка готується до ролі у виставі, яку покажуть вже скоро. Я намагаюся своїх внуків залучити до акторської професії. Якщо вони це розвинуть, то можливо мені пощастить мати династію акторів.

Взагалі, я вважаю, що ми зараз переживаємо той момент коли молодь має взяти бразди правління у свої руки. Важливо, щоб вони сміливіше діяли у всіх галузях суспільства, політиці, театрі, тоді у нас щось зміниться на краще.

- Нещодавно на екрани вийшов фільм з вашою участю «Таємний щоденник Симона Петлюри», а сьогодні Ви приїхали до Франківська з прем’єрою вистави. Як оцінюєте розвиток сучасного українського театру, кіно? Чи є чим пишатися? 

- Можу сказати, що і театр і кіно почали активно розвиватися, але кожен у своєму руслі. Якщо говорити про кінематограф, то за останніх кілька років випустили багато фільмів. Я завжди казав, що не може бути так, щоб Держкіно рік збирало кошти на одну картину, запускало її і чекало на шедевр, який принесе гроші і премії на кінофестивалях. Такого не буває. Якість з’являється від кількості.

Зараз є велика кількість режисерів і акторів, які заявляють про себе. Переконаний, що скоро з’являться картини, які привозитимуть призи з міжнародних кінофестивалів. Хоча вже і зараз наші короткометражки дуже гарні. Я нещодавно був на фестивалі в рівному де презентували на фестивалі наші короткометражні фільми, то можу сказати що відкрив для себе дуже багато талановитих режисерів. Неймовірно красиві фільми-історії, дуже якісно зняті, гарна гра акторів і сюжети якісні.

Якщо говорити про театр,  то він розвивається за своїми канонами. В театрі імені Івана Франка, де я працюю, змінюється сам «смак» театру і усталені норми. Зараз починається період мандрівної режисури, коли режисери не прив’язані до театру. А коли є хороший режисер і актори, які можуть своєю майстерністю відобразити його естетику і бачення, тоді справді створюються шедеври.

- В яких ще проектах будете брати участь найближчим часом?

- Є спільний Україно-Грецький фільм, який зніматимуть у Верховині, називається «Дивні похорони у Карпатах». Про цей проект говорять вже рік, але оскільки це міжнародний проект, то там були свої нюанси. Зйомки розпочнуть вже в травні. Ще один фільм зніматиме режисер Заза Буадзе, відомий за стрічкою «Червоний». Вчора він передав мені сценарій. Сюжет стрічки пов’язаний з періодом сучасної війни на сході України. Дуже цікава історія.

Окрім того, в театрі імені Івана Франка запущена вистава «Теві», де я граю головну роль. Це поновлення вже відомої вистави з новим складом акторів. Також в театрі на Подолі будуть ставити п’єсу за романом «Сірі бджоли».  Це історія про двох чоловіків, які живуть у «сірій зоні» яку не контролюють ні ЗСУ, ні бойовики. Обидва живуть в одному селі, але один на вулиці Леніна, а другий на Шевченка. Як вони підтримують один одного, як спілкуються і чим це завершується.

- Як вважаєте, може мистецтво бути вільним від політики? Чи може митці зможуть щось змінити в Україні на краще? У світлі наближення президентських виборів це дуже актуально...

- Політика крокує поруч з усіма сферами життя, тому мистецтво не може бути від’єднаним від неї. Проте, мені здається, що люди з мистецтва не мають права зараз іти в політику, оскільки там вже є Михайло Михайлович Поплавський. І поки він не піде, це місце зайняте (сміється – авт..).

А якщо серйозно, то такі речі як держава і управління нею є дуже складні, треба розумітися в економіці, обороні, міжнародному праві та іншому. Це не гра на сцені. Можна завдяки популярності стати президентом, але це буде дуже сумно для країни. Я б не хотів цього. Той хто «вискакує» в такі моменти, не приведе країну до добра. Це буде тільки гальмування, особливо в міжнародних стосунках, які надзвичайно важливі під час війни. Тому потрібно, щоб в такий час на чолі держави стояв патріот, який не тільки розуміється в управлінських процесах, але й буде вести людей і думати про майбутнє.