ДНК сміливості: історія нацгвардійця Володимира, який знищив 2 ворожих танки у 19 років
Володимир Магда навчається на гуманітарному факультеті Академії Національної гвардії України та прагне стати офіцером, але його шлях до курсанта починався в окопі.
Чому хлопець став на захист держави? Який бойовий досвід має? Та про що мріє? На ці та інші питання Володимир відповів у інтерв’ю на сайті Нацгвардії.
Як Ви потрапили на військову службу?
Я навчався у військовому ліцеї, який обрав для себе через те, що мені завжди подобалась дисципліна. Ще хотілося постріляти зі всіх видів озброєння і це до речі, мені вдалося, але на жаль на самій війні.
Після закінчення військового ліцею я пішов на строкову службу в частину 3005 Національної гвардії України. Так і почалася моя служба.
За яких обставин відбувалось Ваше 24 лютого 2022 року?
Перед повномасштабним вторгненням в частині збирали людей на змагання з панкратіону і я пройшов відбір у команду. Ми поїхали тренуватися на військову базу під Харковом, побули там місяць і далі мали їхати в Слов’янськ на змагання. Але почалася війна.
Через те, що я був строковиком мені пропонували залишитися на військовій базі та нести вартову службу. Але я обрав для себе інший шлях.
Одного дня до нас приїхав офіцер Національної гвардії України й набирав людей в підрозділ, який мав висуватися на позиції у Луганську область. Я відразу погодився і підписав свій бойовий контракт.
Де зустріли перший бій ?
Це була зима. Попасна. Ми були на позиції, і в один момент на нас пішла колона російської техніки. А наш взвод складався приблизно з 20-24 людей. І ми почали відбиватися.
Побачивши перший танк я вистрілив в нього з протитанкового комплексу NLAW і знешкодив його. Другий танк вистрілив по нас, але потрапив в дерево поряд, мій товариш отримав осколкове поранення в голову. Влучним пострілом я знешкодив другий танк і надав своєму товаришу домедичну допомогу та відтащив його до місця евакуації. Врятував йому життя. Вже в більш-менш безпечному місці зрозумів, що в мене також є поранення. Медики надали допомогу вже мені.
Що було далі ?
Ми стримували дорогу на м. Бахмут протягом 3-х місяців та евакуйовували місцевих з населених пунктів Камешиваха, Попасна, Золоте-1.
Чому повернулись до пункту постійної дислокації?
У нас у підрозділі були втрати особового складу, тому потрібно було повернутись на злагодження.
А через 4 місяці участі в бойових діях я став командиром екіпажу БТР-4 і за наказом у складі підрозділу ми висунулись в село Соснівка, Харківської області, яке надалі звільнили від окупантів. Проте, там знову отримав поранення правої величної ділянки (кістка обличчя).
Як реагувала мама на події у Вашій службі?
На початку, я казав мамі, що залишився в частині та ходжу на чергування, тому вона думала, що все добре. Але потім я виклав в інстаграм фото на фоні «розваленого» танку і вже тоді мама все дізналась. Ну а надалі, звісно, сильно переживала, хоч я намагався не нервувати її. Але зараз вже все добре, тому думаю їй трошки спокійніше за мене.
Чому вирішили вступати в Академію?
Взагалі процес вступу в Академію був дуже цікавим, я дзвонив в приймальну комісію прям з окопу і намагався дізнатися, як зібрати документи і як їх правильно подати. Надіслав через нову пошту і вже через тиждень мені зателефонували з Академії, повідомили про те, що я можу приїжджати для складання іспитів та проходження первинної військової підготовки.
Я зрозумів, що потрібно навчатися на офіцера для того, щоб максимально ефективно застосовувати свої знання, а гуманітарний факультет обрав, бо з дитинства вивчав німецьку та англійську мови.
Під час того, як я був командиром екіпажу БТР-4 в мене в підпорядкуванні були чоловіки, яким було по 30 років тоді я зрозумів, що не важливо скільки тобі років, головне те, як ти ставиш задачу, від цього і залежить успіх її виконання.
Які нагороди маєте?
Наказом Президента України нагороджений медаллю «За військову службу Україні». Також, маю наручний годинник від міністра внутрішніх справ України та книгу особисто підписану Денисом Монастирським, яку передав до музею Академії.
Яким офіцером Ви себе бачите?
В мене є татуювання на руці: лісовий олень, це скандинавський знак. Він означає силу, духовність та непереможність. Вважаю його своїм оберегом та прагну відповідати цим цінностям зараз і в майбутньому.
Хочу бути прогресивним, шукати до кожної людини свій підхід, мотивувати особовий склад власним прикладом.
Що для Вас Перемога?
Коли закінчиться збройна агресія, коли росія перестане вбивати наших дітей, а на Україну перестануть летіти ракети, і коли кожен російський злочинець відповість за свої вчинки.
Де Ви знайшли сили в 19 років взяти на себе відповідальність за майбутнє країни?
В мене не було думки, що я не зможу, я цього не знав. Тому, не маючи сумнівів у собі, просто робив все, що від мене залежало і виявилося, що я все можу: можу захищати свою державу зі зброєю в руках, можу бути командиром і можу вступити в Академію, щоб стати офіцером. Якщо не знати, що ти чогось не можеш, все обов’язково вийде.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
