Євген Гапич: На Сході тебе можуть затримати тільки за західну прописку

Журналіст із Коломиї Євген Гапич три днів провів у полоні сепаратистів у Слов’янську. На Донбас він вирушив для створення серії репортажів, вигравши грант від ГО «Телекритика»

Про методи роботи тамтешніх бойовиків, інших заручників та настрої пересічних людей Євген розповів «Репортеру».

— Як саме вас захопили?

— У поїздці мене супроводжував брат Геннадій, їхали на його машині. Прибули в Донецьк у понеділок, 21 квітня, зробив там репортаж. Звідти поїхали в Артемівськ. А у вівторок зранку вирішив з’їздити в Горлівку, подивитися, чи дійсно там захопили УМВС.

Я став доволі далеко від будівлі і зробив кілька кадрів смартфоном. Одразу підійшли троє людей, питали, хто ми і що робимо. Далі — давайте пройдемо в УМВС, розберемося. Підійшли. Вийшов комендант і сказав нас арештувати. Вдягнули наручники, повели в підвал. Там роздягли, перевірили всі речі, побачили у мене в паспорті коломийську прописку. Потім у брата в машині знайшли листівку УНА-УНСО — я не знаю, звідки вона там взялася. І мене зразу звинуватили у тому, що я боєць УНА-УНСО. Нам зав’язали очі, вуха, в наручниках погрузили в машину — на підлогу між сидіння — та повезли у Слов’янськ.

— Ці люди, які вас затримали, якось представилися?

— Усі троє були у камуфляжі, двоє у масках, один без. Сказали, що вони народна самооборона Донбасу.

— Що саме випитували?

— Як звати, чого приїхав. Ще в УМВС я сказав, що журналіст, виконую редакційне завдання — маю об’єктивно висвітлювати інформацію. Вони наполягали, що я член УНА-УНСО, що приїхав збирати розвідувальні дані, стежу за переміщенням їхніх людей, за блокпостами — як вони укріплені, і т.д.

— То були місцеві?

— Ті, з якими я спілкувався, так. Єдине, під час допитів у Слов’янську, я зрозумів, що поряд є хтось із «Беркуту». Чув розмову: «Я з «Беркуту», працював у Севастополі, а тепер приїхав сюди попрацювати».

— У Слов’янську куди вас повезли?

— У захоплене СБУ. Спочатку нас розмістили в одній кімнаті. З мене відразу зняли кросівки, бо вони сподобалися чоловіку, який віз нас із Горлівки. Я весь цей час був босий, очі постійно зав’язані. Мене помістили в підвалі, в окремій кімнаті. А брата — з рештою затриманих, їх там було семеро.

— Як думаєте, чому вас тримали окремо?

— В них було завдання, аби я все таки зізнався, що є членом УНА-УНСО.

— Яка мотивація?

— Та проста, тому що взагалі весь східний регіон — стабільно небезпечний, так його назвав командир нашого блокпосту в Ізюмі. Люди, які там живуть, бояться, що прийдуть «Правий сектор», Самооборона, Нацгвардія і будуть діяти. Хоча я скажу, що «Правий сектор» там діє, їхній затриманий боєць сидів у сусідній кімнаті. Я встиг із ним поговорити секунд 30, він казав, що з Дніпропетровська. І брат мій розказував, що з ним сиділи ще двоє таких бійців. Для тамтешніх сепаратистів це справжня громадянська війна. Щодо мене — то вони й так бачили, що я журналіст, але їм це було не цікаво, треба було, щоб я був членом УНА-УНСО і вів якусь підривну діяльність.